Проблема: Взяти бар’єри
Чи є шанс у електронної комерції та електронних грошей прижитися в Україні: теорія та реальність
В Україні — сенсація! 3 вересня 2015 року парламент прийняв Закон України «Про електронну комерцію» (Закон), а 25 вересня 2015 року Президент його підписав. І у бізнес-спільноті одразу почалося жваве обговорення позитивних і негативних наслідків, яке показало, що скептичних оцінок новий нормативний акт зібрав значно більше, ніж оптимістичних. Мовляв, «швидко застаріває ініціатива», «спільнота не зрозуміє», «споживач не бачить в цьому сенсу» тощо.
Проте, слідуючи за країнами, що мають подібне законодавство у версії 2.0 або 3.0, Україна робить лише перші кроки, і, на перший погляд, досить вдалі. Нехай і частково копіюючи світову практику. Щоправда, дещо дивує використання практики Російської Федерації (про це прямо зазначено в пояснювальній записці до проекту Закону), тоді як, приміром, практика США чи Японії є більш об’ємною і змістовною. І все ж є хоча б якийсь результат.
Цифрові обмеження
Деякі аналітики змогли порахувати ємність ринку електронної комерції і стверджують, що цей ринок перевищує найсміливіші очікування у 2 млрд доларів, а за даними інших аналітиків — очікування перевищують 20 і більше млрд доларів. Звісно, при оцінюванні ємності ринку необхідно і можна враховувати різні фактори: наприклад, фактор тільки сьогоднішнього попиту або попиту сьогоднішнього з майбутнім. Але йдеться не про ємність, а про бар’єри, які стримують чи можуть стримувати розвиток цього сектора економіки.
Наявні бар’єри заважають формувати реальну ємність ринку. Якщо ж вилучити з українського законодавства бар’єри, ті, що містяться в ряді нормативно-правових актів, «випущених» Національним банком України (НБУ), то сфера електронної комерції могла б мати ємність, що, швидше, наближається до 20 млрд доларів (для порівняння, у 2009 році кількість трансакцій, що припадає на електронні гроші, становила близько 2 млрд доларів у Сінгапурі та 1,5 млрд доларів в Японії).
Сьогодні бар’єри існують, передусім, щодо суб’єктів, які мають право здійснювати діяльність із використанням електронних грошей та сум операцій, які можуть проводитися суб’єктами в межах доби, місяця або року. Крім того, немає достатнього нормативного регулювання сфери, де використовуються визнані світом механізми й інструменти у сфері електронної комерції.
Голова Національного банку України Валерія Гонтарева на черговій прес-конференції повідомила громадськості про те, що НБУ в 2016 році може зняти валютні обмеження. У кулуарах подекуди обговорюють, що НБУ планує зняти й інші обмеження. Сподіваємося, що йдеться, у тому числі, про усунення бар’єрів у сфері електронних грошей.
У будь-якому разі зрозуміло, що ринок електронної комерції може розвиватися швидше, якщо він матиме лібералізовані правила роботи з електронними грошима. Це допомогло б електронній комерції вийти на новий якісний рівень.
Грошові поняття
Законодавчими актами України визначено, що грошовою одиницею України є гривня; гроші можуть існувати у готівковій або безготівковій формі. Як зазначає НБУ у своєму коментарі до проекту постанови правління Національного банку України «Про затвердження Змін до Положення про електронні гроші в Україні», «сьогодні на ринку фінансових послуг пропонується послуга щодо здійснення розрахунків, у тому числі за товари, роботи, послуги, з використанням облікових записів та прав вимоги, що зберігаються як одиниці вартості на електронному пристрої («титульні знаки», «облікові записи», «електронні гаманці», «віртуальні рахунки» тощо), які за економічною суттю належать до одиниць вартості та ідентичні категорії «електронні гроші»». Згідно з положеннями Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», електронні гроші — це одиниці вартості, які зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засіб платежу іншими особами, ніж особа, яка їх випускає, і є грошовим зобов’язанням цієї особи, що виконується в готівковій або безготівковій формі. І, як убачається, такі електронні гроші не можуть бути виражені в іншій валюті, ніж українська.
Електронні гроші відрізняються від інших видів грошей за:
1) формою (є електронними);
2) способом використання (переважно в мережі Інтернет);
3) типом носія (фізичний пристрій або на базі програмного забезпечення);
4) типом технологій зберігання;
5) ступенем анонімності;
6) емітентом (випущені банківською установою, а не державою);
7) нормативним регулюванням (регулюються національним законодавством і правилами суб’єкта емісії).
При розрахунках електронними грошима списання коштів здійснюється з електронного гаманця, який має номер і не містить інформації про його власника. Як правило, ідентифікується гаманець, а не його власник. Для користування електронними грошима потрібна інфраструктура — комп’ютерні мережі, Інтернет та електронні платіжні сервіси. Також електронні гроші пов’язані з платіжною системою, що виступає їх емітентом (є екваєром або має договір еквайрингу) (наприклад, «MoneXy» (від «Фідобанк(а)»), Національна система масових електронних платежів (НСМЕП), «GlobalMoney»). Випущені емітентом електронні гроші зобов’язані на 100 % забезпечуватися реальною паперовою валютою України.
Використання електронних грошей можна з далекою ймовірністю ототожнити із безготівковими операціями, однак такі операції не пов’язані з поточним чи іншим видом рахунку — такі гроші знаходяться в електронному гаманці користувача, що створюється за допомогою унікальних логіна та пароля на відповідних інтернет-сайтах і можуть без відома банку чи іншої третьої особи бути використані для оплати будь-якої речі, що законно перебуває в цивільному обороті.
Паперові гроші такої можливості не дають, оскільки для здійснення розрахунків зацікавленим особам необхідно зустрічатися або мати відповідні реквізити у фінансовій установі для оплати вартості товару (послуги, роботи). Електронні ж гроші мають у цьому сенсі переваги над паперовими, адже через інтернет-сервіс можна здійснити оплату і отримати товар, наприклад, поштовою службою.
Торгівля з обмеженнями
Використання електронних грошей — приватний, неперсоніфікований і конфіденційний спосіб здійснення оплати вартості товарів (послуг, робіт). Так само, як і розрахунки готівкою, кожен може використати ту кількість готівкових коштів і на ті об’єкти, в яких зацікавлена відповідна особа. У той же час дуже важко дізнатися, на відміну від банківських операцій, хто і за що сплатив та яку річ придбала зацікавлена особа. Тож, визнаючи електронні гроші, український нормотворець надає українському споживачеві право здійснювати розрахунки із використанням електронних грошей, у тому числі й при здійсненні електронної комерції, але таке право є досить обмеженим у його реалізації.
Багатьма документами Україна взяла на себе зобов’язання щодо зняття технічних бар’єрів при здійсненні торгівлі на її території. Проте пункт 2.4 глави 2 Положення про електронні гроші в Україні (Положення) зазначає, що емітент зобов’язаний визначати суму електронних грошей на електронному пристрої, що перебуває в розпорядженні користувача, з урахуванням таких вимог:
1) сума електронних грошей на електронному пристрої, який не може поповнюватися, не повинна перевищувати 4 тисячі гривень;
2) сума електронних грошей на електронному пристрої, який може поповнюватися, не повинна перевищувати 14 тисяч гривень;
3) користувачі мають право використовувати електронні гроші для здійснення розрахунків за допомогою електронного пристрою, який поповнюється і перебуває в розпорядженні користувача, в сумі до 62 тисяч гривень протягом календарного року.
До липня 2015 року описані вище бар’єри були вдвічі жорсткішими, проте і нинішні умови не роблять цю сферу суспільних відносин привабливішою.
Також НБУ вказує (пункт 3.3 Положення), що користувачі — фізичні особи мають право переказувати електронні гроші іншим користувачам — фізичним особам з використанням наперед оплачених карток у сумі до 500 гривень на день та не більше 4 тисяч гривень протягом одного місяця.
Для особи, яка розуміється на електронній комерції або сплатах за допомогою електронних грошей, суми, вказані вище, є незначними. Якщо електронні гроші використовуються фізичними особами — підприємцями, а саме вони в більшій своїй кількості створюють інтернет-магазини та інший бізнес у мережі Інтернет, то 62 тисячі гривень на рік — надзвичайно мало.
Чим же так неприйнятні для держави електронні гроші? Не плутати із крипто валютами Bitcoin, Litecoin, Namecoin, Ripple, Peercoin, Quark, NXT тощо, які випускаються та адмініструються небанківськими установами і мають свої особисті правила використання та, відповідно, місця використання. Такі валюти, до речі, частково визнані в світі і не визнані в Україні.
Перш за все, регулятор обмежує права громадян у використанні власних коштів і механізмів, які допомагають їх витрачати. Деякі прихильники теорії обмеження скажуть, що так рекомендує FATF. Але ж FATF не забороняє використання грошей, а лише бореться із відмиванням брудних коштів і їхньою легалізацією.
Ще один аргумент — шахрайство у сфері електронної комерції, від якого регулятор намагається убезпечити учасників такої комерції. Але хто сказав, що паперові гроші та/або безготівкові платежі є більш безпечними? Використання кожного грошового інструменту тією чи іншою мірою є ризикованим.
Третій поширений аргумент — електронні гроші використовуються для оплати незаконних товарів (послуг, робіт) і важко простежити, хто оплатив і за що було сплачено суму з електронного гаманця (зберігається принцип приватності). Якщо ця обставина є суттєвою, то чи вирішена вона у випадку оплати готівковими коштами?
Ризики є і завжди існуватимуть. Тож регулятору варто зосередити увагу на просвітницькій діяльності у цій сфері та допомогти зацікавленим особам зрозуміти суть електронної комерції, суть інструментів, які можуть в ній використовуватися, та переваги, які надає використання електронної комерції. Потрібно проводити відповідну роз’яснювальну роботу серед усіх учасників ринку електронної комерції, поширюючи позитивний досвід. А використанню електронних грошей, за допомогою яких купуються напівзаконні або незаконні товари (роботи, послуги), має завадити кіберполіція.
Електронне майбутнє
Світова спільнота, що сповідувала принцип «безпаперовості» грошей із розвитком IT-технологій, передбачала сценарій, коли електронні гроші використовуватимуться споживачем частіше, ніж паперові, або взагалі зможуть їх замінити. Так, порівняно із використанням паперових грошей, використання електронних грошей у світі на сьогодні не такий поширений інструмент: відсоток використання порівняно із паперовими значно менший, але він щороку збільшується. Нове покоління (у тому числі, підприємців), яке користується інтернет-технологіями і пов’язаними з ними можливостями, з часом буде все більше використовувати такий інструмент, як електронні гроші.
Тож якщо Україна відрегулює належним чином питання використання електронної комерції, то вона зможе вирішити багато економічних питань, зокрема:
1) унормувати діяльність суб’єктів ринку обігу електронних грошей у межах здійснення ними електронної комерції і таким чином створить правове поле, в рамках якого можуть працювати відповідні суб’єкти;
2) спростити розрахунки між зацікавленими особами;
3) вивести електронну комерцію на новий якісний рівень;
4) дозволити використовувати електронні гроші зацікавленими особами не тільки на національному рівні, а й на міжнародному;
5) залучити більше зацікавлених осіб (небанківські установи) при вирішенні питання про поширення і адміністрування електронних грошей (за прикладом ЄС, США, Японії);
6) через зняття бар’єрів збільшити споживання та залучити більше коштів в економіку;
7) зменшити навантаження на банківську систему, оскільки операційна банківська діяльність зможе обслуговуватися меншою кількістю співробітників, у тому числі й стосовно обігу готівки;
8) отримати можливість використовувати електронні гроші як іноземну валюту, що створить передумови для привабливого інвестиційного клімату.
