Оподаткування: Виклик сумнівам

Юлія ЛЕЦЬ,
юрист ЮК «Алєксєєв, Боярчуков та Партнери»

Принцип in dubio pro tributario є важливим та ефективним елементом захисту прав та законних інтересів платників податків

«Якщо ви порушуєте правила, вас штрафують;

якщо ви дотримуєтеся правил, вас оподатковують»

Лоренс Пітер

 

Податки — це обов’язкові платежі, які сплачують у дохід держави юридичні та фізичні особи: підприємства, організації, громадяни.

Історія цих зборів налічує не одне тисячоліття і сягає корінням у давнину. Перший їх прояв був у вигляді натуральних зборів. Податкова система виникла і розвивалася разом із державою, і з часом податки стали відігравати головну роль у формуванні її скарбниці.

Нині податки й система оподаткування — це не тільки джерела бюджетних надходжень, а й найважливіші структурні елементи економіки ринкового типу.

 

Презумпція правомірності

 

Податковий кодекс (ПК) України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків і зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, пов­новаження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Основні засади податкового законодавства нашої країни закріплені у статті 4 ПК України. Так, законодавцем передбачена невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства (підпункт 4.1.3 статті 4 ПК України). Безумовно, це один із ключових моментів, який полягає в самій ідеї оподаткування, проте треба зазначити, що в демократичних країнах вважається, що система оподаткування ефективніша, якщо вона зручна як для того, хто платить податки, так і для того, хто здійснює контрольні функції. Саме тому для створення прозорої та комфортної процедури сплати податків у демократичних державах приділяється велика увага роботі щодо захисту прав платників податків як сторін публічно-правових відносин.

Система оподаткування України дуже недосконала, що створює велику кількість труднощів і додаткових питань. Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податку та інших обов’язкових платежів і дотримання законодавства про оподаткування покладається на платників податків.

Водночас підпунктом 4.1.4 статті 14 ПК України зафіксована презумпція правомірності рішень платника податків у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, унаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Пунктом 56.21 ПК України зазначено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми ­одного і того ж нормативно-правового акта суперечать один одному і припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, унаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Така ситуація виникає, коли дві суперечливі норми мають однакову юридичну силу. «У такому багатогранному та багатоцільовому процесі, як оподаткування, надзвичайно важливим є забезпечення справедливого балансу інтересів держави та платника податків. Зважаючи на численні випадки низької якості нормотворчої діяльності, правило вирішення сумнівів на користь платника податків (тобто принцип in dubio pro tributario) набуло дуже важливого практичного значення. Адже належне застосування цього принципу забезпечує реалізацію однієї із ознак верховенства права — правової визначеності. Саме можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних дій має фундаментальне значення для правильності його застосування», — зазначає Наталія Блажівська (к.ю.н., суддя ВАСУ) в статті «Принцип in dubio pro tributario — важливий елемент захисту прав платника податків у демократичному суспільстві».

 

Принципове значення

 

Актуальна судова практика не є єдиною в питанні практичного зас­тосування принципу in dubio pro tributario і вирішення суттєвих сумнівів на користь платника податків. Однак в ухвалі ВАСУ від 22 січня 2015 року № К/800/45527/14 суд касаційної інстанції досить чітко відобразив цей принцип, вказавши, що саме на податкові органи покладається обов’язок надати дос­татні докази в обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платнику нараховані відповідні грошові зобов’язання. А відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскаржуваного рішення контролюючого органу.

Також в ухвалі ВАСУ від 15 січня 2015 року № К/9991/56051/11 зазначено, що з урахуванням первинних документів і обставин, які в їх сукупності свідчать про фактичний рух активів з урахуванням ділової мети такого руху в межах господарської діяльності підприємства, негативні наслідки, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, можуть бути застосовані саме до такого платника податків, який їх допустив, а не до іншої особи, а доб­росовісність платника податків та достовірність задекларованих таким платником даних податкового обліку презюмуються податковим законодавством у підпункті 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України, за змістом якого за умови подання платником податків всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).

Аналізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), необхідно зазначити, що цей документ не передбачає будь-яких спеціальних прав чи свобод для платника податків, але платник як особа у податкових спорах може застосовувати для захисту норми, передбачені Конвенцією.

Також при розгляді цієї категорії справ судами буде доцільним керуватися пунктом 42 рішення «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов’язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи (рішення «Руїз Торійа проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року).

Таким чином, на шляху побудови сучасного демократичного суспільства, а також з метою наближення до моделі правової держави, надзвичайно важливо імплементувати європейські правові стандарти в Україні, одним з яких є широке практичне застосування судами принципу in dubio pro tributario (сумніви, неяснос­ті і протиріччя на користь платника податків), який виступає гарантією платників податків у ситуації, коли неможливо зробити однозначний висновок із суперечливих і сумнівних положень закону.

Більше того, подібні судові рішення будуть проявом вимог представників судової влади до якості й чіткості закону.