№02 Лютий 2016 року → Спочатку

Є питання: Коштові налаштування

Ігор ЛАВРІНЕНКО,
магістр права, юрист ЮК Jurimex

Безакцептне списання банком-гарантом коштів з рахунку принципала: законодавчі реалії

Виконання банком-гарантом вимоги бенефіціара про виплату гарантійної суми у зв’язку з виданою гарантією слугує підставою для виникнення у гаранта права зворотної вимоги (регресу) до принципала. При цьому взаємовідносини сторін регресного зобов’язання (гаранта та принципала) переважно регулюються окремою домовленістю, яка попередньо оформлюється у вигляді договору про надання гарантії.

Банк, як правило, намагається максимально деталізувати всі аспекти, пов’язані з реалізацією права зворотної вимоги, передбачивши в договорі окремі способи забезпечення. Звичайно, найпоширенішим із них є застава того чи іншого майна: нерухомості, авто, цінних паперів та навіть корпоративних прав.

 

Резерв для відшкодування

 

Разом із розглянутими видами застави для забезпечення гарантії є також й інші забезпечення, зазначені в пункті 4.2 глави 4 постанови Національного банку України (НБУ) «Про затвердження Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями». До них, зокрема, належать майнові права на грошові кошти, розміщені на вкладному (депозитному) рахунку в банку, кредитний рейтинг якого не нижчий, ніж клас «А», згідно з міжнародною шкалою, підтверджений у бюлетені агентства (компанії) Standard & Poor’s або аналогічний рейтинг інших провідних світових рейтингових агентств (компаній) за умови, що строк розміщення коштів не менший, ніж строк користування активом; іменні ощадні (депозитні) сертифікати, випущені банком-кредитором, або майнові права на грошові кошти боржника чи майнового поручителя, розміщені на вкладному (депозитному) рахунку в банку-кредиторі на строк, не менший, ніж строк користування активом, за умови безперечного контролю та доступу банку-кредитора до цих коштів у разі невиконання боржником зобов’язань за кредитною операцією, що обумовлено договором; банківські метали, що перебувають на зберіганні в банку-кредиторі, чи майнові права на банківські метали, які розміщені на вкладному (депозитному) рахунку в банку-кредиторі на строк, не менший, ніж строк користування активом, за умови безперешкодного доступу банку-кредитора до зазначеного предмета застави в разі невиконання боржником зобов’язань за кредитною операцією, що обумовлено договором; цінні папери, емітовані центральними органами виконавчої влади України або Національним банком України, тощо.

Як зазначалося раніше, гаранти в особі банків схильні забезпечувати свої ризики та укладають з принципалом відповідний договір застави. Разом із тим не виключена ситуація, коли такого договору взагалі може не бути. У цьому разі виникає питання компенсації гарантові виплаченої гарантійної суми.

Як свідчить практика, як принципали виступають саме клієнти банків, що мають у ньому відповідний рахунок. Не дивно, що банки воліють працювати зі своїми клієнтами, аніж із сторонніми для них особами. Тому при заповненні заяви про надання гарантії на вимогу банку та відповідно до приписів пункту 5 глави 1 розділу II постанови НБУ «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземній валютах» додається умова про доручення банку-гаранту списати кошти в національній або іноземних валютах з поточного рахунку принципала для резервування грошового забезпечення (покриття) гарантії. Ця умова обов’язково стане умовою договору про надання гарантії. Якщо така умова є в договорі, то у разі звернення бенефіціара з вимогою виплатити гарантійну суму банк просто перераховує кошти з одного рахунку (принципала) на інший рахунок (бенефіціара). Про право регресу тут говорити не доводиться, адже це дуже зручно для банку.

 

Застосування взаємозаліку

 

Разом із тим може виникнути ситуація, за якої гарант жодним чином не забезпечує свої регресні вимоги та не отримає дозволу списати кошти з рахунку принципала. Безперечно, з моменту виплати гарантом бенефіціарові гарантійної суми у нього виникає право регресу до принципала у розмірі фактично сплаченої суми. При цьому принципал має банківський рахунок у банку-гаранті, на якому достатньо коштів для задоволення регресної вимоги.

За договором банківського рахунку особа не є власником грошових коштів, що є на рахунку, проте вона має право вимагати від банку виплати відповідної суми. Таким чином, це є правом вимоги, а не правом власності. Право регресу — це також право вимоги певної грошової суми. У цьому разі маємо справу з двома протилежними за спрямованістю правами вимог. Тоді чи можна говорити про взаємозалік цих вимог?

Як відомо, для застосування інституту взаємозаліку однорідних зуст­річних вимог необхідна наявність таких умов: вимоги є однорідними; вимоги є зустрічними; строк виконання за зобов’язаннями настав.

Вимоги клієнта (принципала) та гаранта є однорідними — обидва мають право на виплату певної грошової суми. Зустрічність вимог теж особ­ливої дискусії не викликає. Щодо настання строку виконання, то відповідно до договору банківського рахунку банк зобов’язаний видати суму на першу вимогу клієнта — право вимоги виникає в момент вчинення договору, право ж вимоги гаранта виникає з моменту виплати гарантійної суми. Момент виникнення вимог у часі не збігається, але вони можуть одночасно існувати протягом певного періоду і, відповідно, можуть формально застосовуватися норми про взаємозалік.

Якщо визнати за гарантом право на взаємозалік, то варто також визнати і той факт, що залік здійснюватиметься шляхом списання коштів клієнта з банківського рахунку. За умови, що таке списання передбачене договором про надання гарантії, жодних перешкод не має виникнути. Проте коли банк здійснює списання коштів з рахунку клієнта (принципала) у порядку взаємозаліку незалежно від волі власника рахунку (іноді навіть всупереч волі), маємо справу з примусовим списанням.

Відповідно до пункту 1.4 глави 1 постанови НБУ «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» під примусовим списанням розуміють списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом. Примусове списання коштів з рахунків платників ініціюють стягувачі (орган державної виконавчої служби) на підставі виконавчих документів, установлених законами України (пункт 5.3 глави 5 Інструкції).

Враховуючи викладене, примусове списання (стягнення) коштів з рахунків клієнтів дозволяється лише у випадках, установлених законами України. Це положення також передбачене і на рівні Цивільного кодексу України: грошові кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом (частина 2 статті 1071 Цивільного кодексу України). У протилежному випадку банк не може розпоряджатися грошовими коштами, що знаходяться на рахунку його клієнта, навіть якщо ним є боржник за регресним зобов’язанням. Отже, норми про взаємозалік не можуть застосовуватися, бо спеціальні норми його виключають.

Резюмуючи вищевикладене, зазначимо, що лише пряма вказівка у договорі про надання гарантії про право банку на безакцептне списання коштів з рахунку клієнта (принципала) має можливість законним шляхом задовольнити регресні вимоги гаранта без звернення до суду.