№02 Лютий 2016 року → У вільний час

Post Scriptum: Хто і як робить реформи?

Назар ЧЕРНЯВСЬКИЙ,
партнер ЮФ Sayenko Kharenko

До процесу змін у країні не залучаються професіонали з відповідним досвідом

Питання реформ в Україні сьогодні, мабуть, найчастіше згадується в пресі та міцно сидить у свідомості всіх свідомих і не дуже свідомих громадян. Усі твердо переконані, що все навколо потрібно взяти і змінити — звільнити, розпустити, ліквідувати, реприватизувати і, нарешті, зажити по-новому. І все ж мало хто має чітке уявлення, що саме і як потрібно змінювати.
Власне, самих реформаторів у нас чомусь не люб­лять — мабуть, тому, що вони постійно пропонують якісь непопулярні заходи, як-то підвищення тарифів чи скасування пільг, а ще їм чомусь потрібно платити високі зарплати. Незрозуміло, чому люди, які просто сидять у кабінетах і ходять на всілякі урочисті прийоми, повинні заробляти більше, ніж вчителі, медсестри чи інші працівники бюджетної сфери. Адже ще з радянських часів нам відомо, що керувати державою зовсім нескладно і це може робити будь-яка домогосподарка...
От саме через таке уявлення переважної більшості наших співгромадян до процесу змін у країні не залучаються професіонали з відповідним досвідом. І це стосується як професіоналів з ринку, яким потрібно платити, причому «в білу», ті гроші, які вони звикли заробляти за свої знання і вміння їх застосувати, так і професіоналів, які були наявні в державних органах раніше і були готові продовжувати працювати за той рівень винагороди, який вони мали станом на 2013 рік (до речі, значно вищий, ніж пропонується зараз!). Одним не змогли запропонувати нічого ліпшого, ніж колосальний потенціал для корупції, що існує сьогодні в державних органах, а більшість інших прос­то потрапили під так звану люстрацію, яка не враховувала ні професійних, ні особистих якостей, а лише період, протягом якого вони перебували на державній службі.
На мою думку, побороти корупцію в органах державної влади і змінити саму систему можливо, лише сформувавши критичну більшість службовців з професіоналів, які розбираються в тому, що вони роблять, і роблять це за достойну винагороду — гроші, які вони офіційно отримують від держави як свого роботодавця. У нас достатньо висококласних фахівців у країні, щоб заповнити всі необхідні вакансії. Потрібно лише створити ринкові умови для їхньої роботи. І кошти тоді теж знайдуться — самі державні органи чи установи (вже не говорячи про підприємства) за наявності ефективного менеджменту та незастосування корупційних практик здатні, якщо не згенерувати, то щонайменше зекономити фантастичні суми, які потім можуть бути використані, в тому числі, для належної компенсації держслужбовцям.
Національний банк свого часу показав чудовий приклад, коли встановив ринкові зарплати і зміг залучити з ринку провідних фахівців. Сама по собі пропозиція належної винагороди вже створює здорову конкуренцію і дає змогу відібрати найкращих, а не обирати з-поміж тих, хто прийшов працювати за ідею, і тих, хто сподівається на «ліві» доходи. Зараз подібний підхід намагаються впровадити на рівні окремих державних підприємств та інших органів.
І все ж таки важливо забезпечити і невідворотність покарання за порушення закону на державній службі. Таким чином, спокуса отримання незаконної вигоди зведеться до мінімуму не лише для тих, хто прийшов працювати за адекватну зарплату (до якої вони звикли і яка забезпечує їм необхідний рівень комфорту), а й для окремих авантюристів, які могли прийти з іншою метою.
Ми бачимо, що є серйозний спротив системи таким змінам — з боку людей, які звикли сидіти на корупційних схемах і не допускати тих, хто працює за іншими правилами. Недавня заява Айвараса Абромавичуса лише підтвердила те, що так званих технократів у нас люблять лише показувати західним донорам, а на практиці не дають їм достатньо свободи для перебудови системи і вливання нової крові у державний апарат.
У зв’язку з чим я пропоную об’єднати зусилля всіх громадських організацій, міжнародних інституцій і держав-донорів та всіма можливими способами лобіювати відповідні зміни у підході до формування державного апарату, забезпечення ринкових умов залучення провідних спеціалістів у державний сектор і відмову від популістських гасел «низьких зарплат держслужбовців», що стають ширмою для корупції.