Є питання: Спостережна місія

Ганна ПІДДУБНА,
адвокат, партнер АФ «Династія»

Марія АРТЕМ’ЄВА,
стажер АФ «Династія»

Встановлення відеоспостереження в офісних приміщеннях має відбуватися за умови дотримання певних законодавчих вимог

Актуальність встановлення відеоспостереження в офісних приміщеннях зростає з кожним днем. Основні причини цього явища полягають у прагненні власників компаній максимально реалізувати і захистити свої інтереси, пріоритетом серед яких є захист матеріальних цінностей компанії, конфіденційності інформації та аспекти, що стосуються оцінки й підвищення ефективності праці.

При більш детальному ознайомленні стає зрозуміло, що ця тема доволі дискусійна, оскільки в процесі реалізації своїх інтересів роботодавець часто забуває про права працівників. Як результат, підвищується рівень незадоволеності персоналу умовами праці. І саме питання встановлення відеоспостереження є одним із найбільш гострих. Позаяк пос­тійний контроль за співробітником не обмежений лише робочим місцем (де працівник безпосередньо виконує свої функції), а це може призвести до появи у нього перманентного стресу.

Виникає питання: яким чином знайти компроміс, який відповідатиме інтересам компанії та працівника? Для пошуку відповідного рішення пропоную визначити позиції сторін та проаналізувати законодавство з цього питання.

 

Місце встановлення

Сьогодні нікого не здивуєш використанням відеоспостереження у сфері обслуговування (торговельних залах, банках чи музеях), і питання доцільності не викає взагалі, адже ми розуміємо, що основною метою цього спеціального обладнання є попередження протиправних дій (наприк­лад, крадіжок).

На мою думку, є декілька підстав, за яких це питання викликає певний резонанс. По­перше, людей лякає невідоме. По­друге, зловживання керівництвом компаній своїми пов­новаженнями.

З однієї точки зору, негативне ставлення до відеоспостереження доволі дивне, адже з міркувань захисту матеріальних цінностей чи конфіденційності інформації такий спосіб є більш ніж ефективним. Особливо в офісних приміщеннях відкритого типу, де в одному залі перебувають одразу декілька десятків осіб, які мають доступ до робочих місць та речей своїх колег. Крім цього, не потрібно забувати, що офісне приміщення є місцем постійного перебування сторонніх людей: клієнтів, партнерів з інших компаній, обслуговуючого персоналу тощо. І встановлення навіть макетів відеокамер може значно полегшити життя компанії.

Проте з іншої точки зору — є менш альтруїстичні мотиви для відео­спостереження, такі як прагнення роботодавця максимально конт­ролювати робочий процес і працівників у цілому. Зокрема, перевіряти, чим насправді займаються працівники не лише в робочий час, а й під час перерви. З цією метою встановлюють камери в їдальні, аргументуючи це необхідністю в будь­який момент знайти співробітника, тим самим порушуючи статтю 32 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може зазнавати втручання в особисте життя громадянина.

 

Відповідальність роботодавця

Досить часто роботодавці забувають про те, що навіть у публічній сфері є взаємодія працівників з іншими людьми, помилково вва­жаючи, що робота і особистий прос­тір — речі несумісні, а тому просто не бачать необхідності повідомляти співробітника про відеоспостереження і, тим паче, отримувати його згоду, здійснюючи приховане спос­тереження.

Однак таке твердження є хибним і може призвести до юридичної відповідальності.

І ось чому:

1.Згідно зі статтею 307 Цивільного кодексу України, фізична особа може бути знята на фото­, кіно­, теле­ чи відеоплівку лише за її згодою.

2.Відповідно до вимог статті 29 Кодексу законів про працю України (КЗпПУ), роботодавець зобов’язаний поінформувати працівника під розписку про умови праці. Про це необхідно обов’язково інформувати повідомленням зі змістом «Здійснюється відеоспостереження».

3.Подібними за змістом є й норми Закону України «Про інформацію», які вказують на те, що забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди на це, за винятком випадків, передбачених законом. А стаття 31 цього ж Закону вказує на те, що громадяни мають право знати у період збирання інформації, які відомості про них і з якою метою отримуються, як, ким, і з якою метою вони використовуватимуться.

4.Закон України «Про захист персональних даних» від 1 червня 2010 року № 2297­VI у сфері правового регулювання охоплює відносини, пов’язані з обробкою персональних даних у системах відеоспостереження. Загальні та особливі вимоги щодо обробки персональних даних визначені у статтях 6 та 7 цього Закону.

5.Відповідно до вимог Закону персональні дані, отримані під час роботи системи відеоспостереження, повинні бути точними, достовірними і у разі необхідності оновлюватися. Склад та зміст персональних даних мають бути відповідними та не надмірними стосовно визначеної мети їх обробки.

6.Є лише спеціальна норма, а саме — стаття 8 Закону України «Про оперативно­розшукову діяльність», де зазначено, що підрозділи, які здійснюють оперативно­розшукову діяльність, мають право здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото­, кіно­ і відеозйомки та проводити такі заходи за рішенням суду. Таким чином, офіційне право на застосування відеоспостереження на законодавчому рівні закріплене лише за правоохоронними органами.

7.Відповідно до європейських стандартів, відеоспостереження може відбуватися за умови систематичного позначання зон, в яких ведеться спостереження.

Варто також звернути увагу на те, що на цей момент відеоспостереження не має належного законодавчого регулювання. Проте в проекті нового КЗпПУ передбачена норма про контроль за виконанням обов’язків, згідно з якою контроль, у тому числі, може здійснюватися з використанням засобів відеоспостереження.

Таким чином, по­перше, відео­спостереження на робочому місці можливе лише за згодою особи на його проведення. По­друге, працівник має право на повну та дос­товірну інформацію про умови праці та вимоги на робочому місці (способи контролю щодо його виробничої діяльності). По­третє, роботодавцю необхідно регламентувати внутрішні процедури моніторингу працівників (цілі та зав­дання спостереження, об’єкти та параметри контролю) і довести їх до відома працівників, тим самим забезпечивши правомірність процесу відеоспостереження.

 

ПАМ’ЯТКА РОБОТОДАВЦЮ ЩОДО ПОРЯДКУ ОРГАНІЗАЦІЇ ВІДЕОСПОСТЕРЕЖЕННЯ В КОМПАНІЇ

Роботодавцю в процесі встановлення відеоспостереження необхідно взяти до уваги велику кількість правових аспектів. Саме з метою полегшення цієї процедури і було створено пам’ятку роботодавцю щодо порядку організації відеоспостереження в компанії, яка буде корисною не лише власникам компаній, а і юристам у разі необхідності надання консультацій з цього питання.

1. Прийняти наказ про організацію відеоспостереження, в якому чітко вказати, наприклад, що приміщення і територія компанії (офіс, складські та виробничі приміщення, подвір’я, вхід до будинку, контрольно­пропускний пункт тощо) можуть обладнуватися системами відеоспостереження із зазначенням дати початку роботи системи. Не зайвим також буде зробити застереження, що відповідний матеріал і зібрані персональні дані можуть бути використані з метою підтримання загальної та особистої безпеки, контролю доступу до приміщень і території компанії, а також для організації трудових відносин, зокрема для вирішення дисциплінарних та інших питань. Доцільно обумовити строк зберігання інформації, а також відповідального за її зберігання. З таким наказом потрібно ознайомити всіх працівників, тим самим забезпечивши їхню поінформованість про відеоспостереження.

2. Пункт про функціонування системи відеоспостереження повинен бути включений у Правила внутрішнього трудового розпорядку.

3. Приміщення, в яких проводиться відеоспостереження, повинні бути укомплектовані відповідними попереджуючими табличками.

4. Персонал, що обслуговує систему відеоспостереження, в обов’язковому порядку повинен бути ознайомлений з розробленим роботодавцем Положенням про захист персональних даних, щоб уникнути розголошення персональної інформації про співробітників.

5. У разі недотримання таких нескладних правил встановлення систем відеоспостереження та результати її роботи можуть бути оскаржені співробітниками в суді.

Необхідно також пам’ятати, що кімнати відпочинку, туалетні кімнати входять до місць, в яких встановлення відеоспостереження неприпустиме без зайвої необхідності. У цьому вбачається лише бажання роботодавця контролювати приватне життя співробітників — розмови, взаємини між собою, особисте ставлення до керівництва, а вказані дії є порушенням законних прав людини (стаття 34 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань).

Таким чином, необхідно звернути увагу на те, що компроміс щодо встановлення відеоспостереження, який вирішував би питання реалізації інтересів як працівників, так і компанії, полягає винятково у взаємній співпраці сторін. З боку роботодавця необхідно виконати дві досить прості умови. По­перше, дотримуватися певного алгоритму дій щодо оформлення необхідних документів. По­друге, бути готовим до відкритого діалогу з працівниками стосовно їхніх побажань та зауважень. Наприклад, встановлення камер на паркувальному майданчику та їх відсутність у їдальні. З боку ж працівників — толерантно ставитися до нововведення з боку керівництва компанією.