Проблема: 50 відтінків рейдерства

Олена ПЕРЦОВА,
адвокат Pavlenko Legal Group

Способи та методи протиправного захоплення підприємств в Україні

Як би нам того не хотілося, рейдерство — сателіт українського бізнесу. Вони пліч­о­пліч йдуть з початку 90­х років, а дехто взагалі вважає, що за ці роки воно вже й само по собі стало бізнесом.

Думка цілком слушна, адже за свою більш ніж двадцятирічну історію українське рейдерство здобуло власну специфіку та умовно сталі правила «гри на виживання», а способи та методи захоплення підприємств уже піддаються класифікації, про яку й піде мова далі.

 

Корпоративний бліцкриг

Здобуття корпоративних прав підприємства — найбільша мрія будь­якого рейдера. Здавалося б, це справа не з легких, але в українських реаліях — цілком можлива.

Як правило, «корпоративний бліцкриг» відбувається за двома сценаріями: шляхом підроблення статутних документів підприємства або шляхом отримання судового рішення про визнання права власності на корпоративні права. Обидва варіанти застосовуються рейдерами з початку 90­х років, і завадити їм не в силі жодна реформа або люстрація серед суддів.

Перший сценарій, який полягає у підробці документів на користь рейдерів, як правило, не призводить до остаточної втрати корпоративних прав. І цьому є два простих пояснення: по­перше, підробка документів — це кримінально караний злочин, і рейдер це добре розуміє; по­друге, встановити цю підробку неважко як у межах кримінального, так і в межах господарського провадження.

То чому ж рейдери використовують такий сценарій і на що сподіваються? Відповідь проста: за цим сценарієм власнику бізнесу простіше домовитися з рейдером та за певну грошову винагороду (як правило, не надто високу) викупити свої корпоративні права, аніж чекати на завершення юридичної тяганини та встановлення істини в суді.

Другий сценарій, пов’язаний із втратою корпоративних прав на підставі судового рішення, є складнішим.

По­перше, в таких випадках, як правило, має місце так званий корпоративний конфлікт, а не рейдерство у чистому вигляді. Суть цього конфлікту в переважній більшості випадків зводиться до проблемних відносин між компаньйонами у бізнесі або колишніми та нинішніми учасниками підприємства, а сторона, яка діє недобросовісно, отримує ярлик «рейдера».

По­друге, цей сценарій дозволяє рейдеру прикритися Фемідою та гербовою печаткою суду, тобто формально отримати корпоративні права на підставі судового рішення, яке набуло законної сили та є обов’язковим до виконання. Така позиція — надзвичайно зручна, адже дозволяє рейдеру створювати антураж законності та маніпулювати свідомістю суспільства, навіть попри те, що обґрунтованість судового рішення юридично викликає значні запитання.

Повернення корпоративних прав за другим сценарієм також не виключає переговорних процесів із рейдерами, але є ефективним лише у випадку, якщо рейдери не мають на меті втримати ці права. Якщо ж метою рейдерів є повноцінне захоплення підприємства, то єдиним способом боротьби з ними є швидкісне оскарження «ворожого» судового рішення та повернення статусу­кво в судовому порядку.

У тому, що обидва вищезазначених сценарії існуватимуть і в майбутньому, сумніву юристи не мають. Та складається враження, що законодавець вирішив створити ще один — «реєстраційний» — вид рейдерства корпоративних прав. Таке передчуття виникає на підстав аналізу нового Закону України «Про державну реєст­рацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань», який набув чинності 1 січня 2016 року.

Річ у тім, що цей Закон передбачає принцип екстериторіальності, який полягає в тому, що будь­який державний реєстратор в України може вчиняти реєстраційні дії по відношенню до підприємства і, відповідно, до його корпоративних прав (до 1 січня 2016 року реєстраційні дії вчинялися за місцезнаходженням підприємства). Крім того, Закон не передбачає так знаного акцепту Мін’юсту, який існував до того. Усе разом дає підстави вважати, що новели Закону можуть бути широко використані рейдерами та недобросовісними реєстраторами, а власникам бізнесу доведеться відстежувати їхні рухи по всій території України і оскаржувати реєстраційні дії за місцем їх вчинення.

 

Банкрут мимоволі

Захоплення підприємства за допомогою банкрутства — не менш цікава тема. Особливої «родзинки» їй додає склад учасників рейду, адже до рейдерів, як правило, приєднується керівництво компанії.

Суть рейдерства через банкрутство зводиться до утворення штучної заборгованості, яка на сьогодні є достатньою у вигляді чотирьохсот з хвостиком тисяч гривень. Після отримання відповідного судового рішення про стягнення заборгованості рейдери чекають мінімум три місяці з моменту відкриття виконавчого провадження, а потім — звертаються до суду із заявою про визнання підприємства банкрутом. Як зазначено вище, керівництво підприємства, як правило, знає про цю заборгованість, але свідомо не погашає її на користь рейдера. Більше того, керівництво в подальшому приховує від власника і сам факт порушення справи про визнання підприємства банкрутом.

Надалі розвиток подій може відбуватися таким чином: або ж рейдери знову­таки вимагають від власника «відсутні» за відмову від своїх кредиторських вимог, або активно починають банкротити підприємство за участю свого арбітражного керуючого з метою ліквідації компанії та викупу її активів за безцінь.

 

Кримінальне рейдерство

Рейдерське захоплення через кримінальне провадження по відношенню до власника бізнесу — найжорсткіший варіант рейдерства. Власне, «кримінальне рейдерство» — це явище, характерне для країн СНД, адже на Заході такі дії уявити важко.

Суть цього виду рейдерства надзвичайно банальна — власнику бізнесу пропонується два варіанти: або реальний строк за вчинення злочину (якого саме — не важливо, щось обов’язково придумають), або закриття кримінального провадження в обмін на корпоративні права підприємства.

Говорити про те, хто саме виступає рейдером та хто йому при цьому допомагає, мабуть, не варто… Єдине, чим можна трохи заспокоїти, це те, що таких випадків з 2013 року в рази поменшало, якщо не було і взагалі.

 

Розтягнути по шматках

Якщо три вищенаведених способи рейдерського захоплення стосувалися всього підприємства в комплексі, то наступні два будуть присвячені окремим складовим бізнесу.

Найбільш вагомим підвидом рейдерства є захоплення нерухомості. Способів такого рейдерства є надзвичайно багато: тут і підробка документів, і судові рішення, і відчуження активу керівництвом без згоди власника, і оскарження правочинів, на підставі яких було набуто право власності на нерухомість. Останнє, мабуть, є найбільш цікавим, адже в цьому аспекті все частіше задіяні органи державної влади та прокуратура, які в інтересах рейдера формально виступають позивачами у судових позовах проти власника нерухомості. При цьому складається враження, що строки позовної давності на них не розповсюджуються. Принаймні, ніщо не заважає їм оскаржувати правочини, укладені десятки років тому…

Також треба згадати і відносно новий вид рейдерства — загарбання прав інтелектуальної власності: прав на торгові марки, фірмові найменування, патенти тощо. У деяких випадках прийнято говорити, що ці об’єкти інтелектуальної власності захоплюють так звані патентні тролі, але якщо метою цього захоплення є дестабілізація роботи підприємства, а в деяких випадках — його блокування, то, швидше за все, власник бізнесу має справу з рейдом.

 

Актуальні тренди

Якими б способами та методами рейдери не захоплювали підприємства та їхні активи, в цьому бізнесі також є свої тенденції.

Так, останнім трендом «рейдерства по­українськи» є залучення до рейду так званих добровольчих батальйонів та активістів Майдану (які, до речі, не мають відношення ані до перших, ні до других).

Крім того, обов’язковим елементом рейду є створення міфу про те, що об’єктами атаки є активи «сім’ї» або ж активи, що належать «російському ворогу». Подібні легенди заздалегідь розміщуються в ЗМІ, аби створити сприятливий медійний фон та заручитися підтримкою суспільства.

Такі тенденції мають вкрай негативний вплив на захист законних власників бізнесу, адже при розгляді судових справ на суддів чиниться значний тиск з боку громадськості. Якщо ж представник Феміди виносить законне та обґрунтоване рішення, «громадські активісти» вимагають притягнення судді до кримінальної відповідальності за винесення завідомо неправосудного рішення.

Тож власникам бізнесу рекомендується серйозно ставитись до будь­якої зайвої уваги з боку громадськості та ЗМІ, а у випадку виникнення обґрунтованих сумнівів — заздалегідь вживати заходів, спрямованих на захист свого майна та корпоративних прав підприємства.


Коментарі експертів

Частина бізнесу

Дмитро АБРАМЕНКО,

радник ЮФ Trusted Advisors

Рейдерські захоплення в Україні — це не просто часті події, а й загальноприйняте явище, яке стало частиною та загальним ризиком майже для будь­якого бізнесу. Статистику кількості рейдерських захоплень навести важко, однак видається, що за останні два роки їхня кількість суттєво збільшилася.

Пов’язано це з багатьма факторами: (1) хитка ситуація всередині країни, (2) велика кількість неконтрольованої зброї, (3) переділ влади та впливу, (4) «люстраційний синдром» (встигнути все до позбавлення посади).

Цілі та методи рейдерства є стабільними впродовж багатьох років — з використанням будь­яких юридичних підстав здійснюється фактичне захоплення основного активу бізнесу, після чого або проводяться переговори, або конфлікт переходить у багаторічні судові процеси.

Найчастіше рейдерство здійснюється через фізичне захоплення підприємства та з використанням одного із таких методів (або їх поєднанням): отримання судового рішення, яке використовується для отримання правової підстави (прикриття) рейдерських дій; відкриття кримінального провадження та здійснення заходу на підприємства з працівниками органів внутрішніх справ; внесення змін до відомостей про юридичну особу (засновники/директори) та видворення «старого менеджменту» з території підприємства; перереєстрації права власності на основний об’єкт нерухомості (шляхом інтерпретування правовідносин) та захоплення підприємства під виглядом нового власника.

На жаль, ані два роки тому, ані тепер немає справжнього дієвого механізму, який дозволяв би попередити або у вкрай короткі строки повернути підприємство законному власнику та покарати винних.

Усе це призводить до того, що рейдерський конфлікт навколо підприємства триває понад рік, що дає змогу особам, які здійснили захоплення, використовувати захоплений актив та змушує власника доводити в судових та правоохоронних органах очевидні факти незаконності здійснених дій.

Злочинні рішення

Тарас ПОШИВАНЮК,

партнер ЮК FCLEX

Скандальні події довкола спроб рейдерського захоплення ПАТ «Житомирські ласощі» вкотре продемонстрували необхідність негайного удос­коналення законодавства України в частині, що стосується правових методів захисту бізнесу від протиправного поглинання.

Хоча варто зазначити, що протягом останніх п’яти­семи років державою зроблено чимало позитивних кроків у подоланні проблем рейдерства. Юристи, які практикують у сфері корпоративного права, безсумнівно, погодяться, що переломним моментом у боротьбі з протиправними захоп­леннями підприємств було прийняття імперативних норм щодо дематеріалізації акцій, емітованих акціонерними товариствами, та ліквідація інституту реєстратора цінних паперів (держателя системи реєстру цінних паперів). Такими діями законодавець фактично забрав у осіб, які бажають здійснити захоплення того чи іншого підприємства, один із основ­них інструментів — так званий захід на підприємство через реєстратора. Ця обставина була вкрай важливою, оскільки більшість великих промислових підприємств, тобто тих, які є найбільш цікавими для захоплення, створена у формі акціонерного товариства.

Не менш важливим кроком у подоланні рейдерства було внесення змін до законодавства щодо заборони залучення особового складу правоохоронних органів до вирішення корпоративних конфліктів.

Проте методи та засоби рейдерства удосконалюються разом із законодавством у цій галузі. Якщо проаналізувати документи, пов’язані з останніми спробами протиправних захоплень підприємств, зокрема ПАТ «Побузький феронікелевий завод» та вже згаданого вище ПАТ «Житомирські ласощі», можна зробити висновок, що станом на сьогодні рейдери насамперед роблять акцент на внесенні змін до Єдиного реєстру юридичних та фізичних осіб — підприємців у частині призначення підконтрольного їм менеджменту з подальшим блокуванням внесення будь­яких змін до ЄДРПОУ (забороною внесення реєстраційних записів) та силовим заходом на територію підприємства.

Єдиною незмінною константою в протиправних захопленнях підприємств як у минулому, так і тепер, на жаль, залишаються судові органи. При цьому, на відміну від минулих років, коли основний акцент робився на рішення спеціалізованих судів, зокрема господарських, зараз інструментом для досягнення злочинної мети є рішення районних судів. Досить часто такі рішення виносяться місцевими судами загальної юрисдикції, які розташовані навіть не в тому ж регіоні, де й об’єкт рейдерського захоплення.

Наприклад, з метою захоплення ПАТ «Побузький феронікелевий комбінат», який розташований у Кіровоградській області, були використані рішення Богунського районного суду м. Житомира, Комсомольського районного суду м. Херсона та рішення третейського суду, що зареєстрований у м. Донецьку.

З метою недопущення подібних ситуацій у майбутньому та цілковитого викорінення рейдерства необхідно насамперед внести зміни до Кримінального кодексу України щодо притягнення до кримінальної відповідальності за участь у діях, пов’язаних із протиправним захопленням підприємств, негайного звільнення суддів, які винесли рішення, що стали підставою для захоплення підприємств, і забезпечити на законодавчому рівні гарантії інвесторів та власників підприємств.

Рекет повертається

Артем КРАВЧЕНКО,

адвокат кримінально­правового департаменту АО AVER LEX

Зміна влади в нашій країні завжди зумовлює перерозподіл власності — як держаної, так і приватної. Особливо це стосується великого прибуткового бізнесу — діяльності, пов’язаної з використанням цінних активів, таких як нерухомість, корисні копалини, монопольні сфери послуг, майна представників колишньої влади тощо.

За складної економічної ситуації та недостатності інвестиційних коштів популярними стали методи рейдерства, пов’язані із скупкою акцій міноритарних власників, ініціюванням банкрутства підприємства за допомогою штучного збільшення кредиторської заборгованості або її придбання, отриманням контролю за менеджментом підприємства та наступного прийняття вигідних рішень, ініціюванням процесу оскарження результатів приватизації, фактів набуття права власності або інших значущих юридичних фактів.

Доволі часто в процесі рейдерства корупційно використовується ресурс органів державної влади, а також професійних учасників ринку фінансових послуг та цінних паперів.

У зв’язку з цим доцільним є відповідне реагування на «дзвіночки».

Помилковою є бездіяльність власників активів щодо незабезпечення належного зберігання статутних та правовстановлюючих документів, що призводить до їх викрадення у випадках силового захоплення та наступної зміни інформації як у документах, так і в державних реєстрах; неналежний вибір та перевірка потенційних контрагентів; делегування широких повноважень виконавчому органу підприємства.

Поширеним стало явище «псевдорейдерства», яке за часів 90­х мало назву «рекет». Однак, враховуючи демократичний характер революції та наявність порівняно сильної влади, такий вид рейдерства змушений бути завуальованим під патріотичні гасла і зовні має ознаки нібито справедливого захоплення незаконно отриманого майна. Нерідко під час захоплення з’являються особи, які видають себе за представників добровольчих батальйонів, а також використовується вогнепальна зброя. При цьому заволодіння майном може і не відбуватися, натомість імітуються дії, спрямовані на відібрання бізнесу чи майна, змушуючи власника домовлятися з нападниками за певний відсоток від вартості майна зняти блокаду об’єкта власності.

Викликає занепокоєння і реакція правоохоронних органів на факти псевдорейдерства, які, до речі, повинні кваліфікуватись як кримінальне правопорушення — вимагання, передбачене статтею 189 Кримінального кодексу України. Дії правоохоронців зводяться до формальних дій з фіксації факту правопорушення (не завжди навіть із внесенням до ЄРДР), при цьому в окремих випадках зовсім не здійснюються дії, спрямовані на встановлення осіб, які вчиняють злочин, їх допит та інші обов’язкові слідчі та процесуальні дії, спрямовані на захист гарантованого Конституцією України права власності.

Дієвими засобами захисту у таких випадках є невідкладне звернення власника до урядових структур, Міністерства оборони України, місії ОБСЄ, консульства відповідної держави, громадянином якої є власник. Вагомим для фіксації фактів правопорушень та привернення уваги до проблеми відповідальних осіб державних органів є залучення до висвітлення ситуації представників засобів масової інформації, а також міжнародних профільних організацій.