Інтерв’ю: Кримінальна хроніка

Останнім часом усе більше українських юрфірм започатковують або посилюють практику, яка раніше була не надто популярною для юрбізу через свою специфіку. Йдеться, звичайно ж, про практику кримінального права. Щодо причин такого «потягу до криміналу», потреб клієнтів, а також про процесуальні та законодавчі особливості, проілюстровані конкретними прикладами із практики, «УЮ» говорив із партнером АФ «Династія», адвокатом Ганною ПІДДУБНОЮ

Пані Ганно, у чому причина такої затребуваності кримінального напряму і коли було відкрито цю практику в АФ «Династія»?

Справді, сьогодні ця практика є однією з ключових у нашій компанії, а сама галузь права — у країні в цілому.

Власне кримінальну спеціалізацію було запроваджено у нашій адвокатські фірмі ще 2000 року, коли було засновано і саму фірму. Необхідність її виникнення обумовлена захистом інтересів клієнтів, яких незаконно звинувачували у ввезенні на територію України товарів з ознаками контрабанди. Але останнім часом низка юристів компанії, які раніше не працювали за цією спеціалізацією, були вимушені в якнайкоротші строки її опанувати, оскільки попит на послуги «кримінальних» юристів породжує необхідність удосконалювати свої знання та досвід.

 

Із чим, на ваш погляд, пов’язане підвищення попиту на «кримінальних» юристів? І обвинувачення за якими статтями нині є найпоширенішими у вашій практиці?

Збільшення кількості клієнтів, які потребують захисту у кримінальних провадженнях, порушених стосовно них чи їхніх компаній, викликане зміною позиції держави в останні роки у відношенні до середнього та великого бізнесу. Найпопулярнішими статтями Кримінального кодексу України в моїй практиці за останні роки є стаття 212 — ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), стаття 205 — фіктивне підприємництво та стаття 209 — легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. При цьому зазначені статті можуть йти як окремо, так і в сукупності.

 

Чи є серед ваших клієнтів публічні особи? Якщо так, то в чому полягають особливості їхнього захисту?

Так, є. Насправді немає жодних особливостей в їх захисті, за винятком їхньої тотальної зайнятості та частих відряджень. Плануючи свій графік та графік слідчих дій, адвокатові дуже важливо встановити нормальну комунікацію із слідчими для того, щоб слідчі дії проводилися без конфліктів, стресу та спричинення дискомфорту підзахисному і його бізнесу. Моєю позицією, як адвоката, завжди є дипломатизм у відношеннях із правоохоронними органами задля забезпечення максимальної зручності клієнту навіть під час слідчих дій.

 

Як останнім часом змінилася ситуація із процесуальними правами та гарантіями адвокатської діяльності? Якими є загальні тенденції?

Дуже актуальне запитання. Замість відповіді наведу конкретний приклад з практики. Адвокат підозрюваного подає клопотання про залучення себе як захисника у кримінальному провадженні, додає до нього всі необхідні та передбачені нормами КПК документи, але прокурор виносить постанову про недопущення захисника до захисту. При цьому постанова прокурора не містить жодних посилань на будь-які порушення з боку захисника чи на його професійну невідповідність, просто висновок — відмовити. Захисник вимушений звертатися до суду і в судовому порядку доводити своє право захищати свого клієнта, з яким укладений договір і в якого немає іншого, крім нього, захисника. А весь цей час слідчі дії стосовно його клієнта продовжуються. І суд виносить ухвалу про допуск захисника до захисту клієнта. Це може зайняти місяць, а то й більше (з урахуванням бюрократизму нашої судової системи).

А найнеприємнішим у цій ситуації є право суду відмовити захиснику в праві захищати свого клієнта, і оскаржити це судове рішення творці КПК не надали права ні клієнту, ні захиснику. Тобто таким чином у сторони обвинувачення є чудова можливість не допускати до участі у справі тих чи інших адвокатів.

 

Чим іще продовжує радувати законотворча діяльність? На що хотілося б звернути особливу увагу?

Законотворча діяльність останнім часом щодня «радує» і продовжуватиме «радувати» новаціями, які іноді наводять на думки стосовно адекватності людей, котрі ці новації приймали. На жаль, дуже часто приймаються документи, які красиві за своєю назвою і нібито прогресивні за своїм змістом, але на практиці працювати з ними абсолютно неможливо. Саме на цей аспект хотілося б звернути увагу законотворців, тобто на практичний момент виконання законодавчих норм.

Як приклад цього наведу ту ж таки спеціальну конфіскацію, яка сама по собі є дуже прогресивною та сучасною ідеєю, але вона так прописана в нормативних актах, які регулюють це питання, що досить швидко може перетворитися на зброю у боротьбі з політичними та іншими конкурентами.

Неоднозначною є і ситуація із заставою. Маю свіжий приклад із практики. Підозрюваному обирають запобіжний захід у вигляді застави, а потім закривають кримінальне провадження стосовно цієї особи. Відповідно до норм КПК України особа звертається до суду із заявою про повернення застави, і суд має два варіанти дії: або винести ухвалу про її повернення, або про відмову в її поверненні. І у разі якщо суд відмовить в її поверненні, в КПК немає механізму і навіть права особи на звернення з апеляцією проти такого рішення суду, що дає суддям можливість ставити «певні умови» для повернення особі її ж власних грошових коштів, і особа вимушена приймати ці «умови», оскільки в іншому випадку гроші, внесені як застава, будуть втрачені назавжди.

На мою думку, дуже важливими у законодавчому процесі є громадські слухання перед прийняттям нормативного акта. Тільки справжні слухання, а не фарс, слухання із залученням реальних фахівців-практиків, які можуть освітити із власного досвіду проблеми, що існують на практиці при застосуванні тієї чи іншої норми права.

 

Що, на вашу думку, сьогодні є найбільшими проблемами кримінального процесу в Україні загалом?

На мій погляд, є декілька проблем, які переді мною, як адвокатом, постають майже щодня.

Перш за все, це недосконалість кримінального та кримінально-процесуального законодавства. На жаль, коли приймався новий КПК та вносились зміни до чинного КК, не було продумано та детально прописано низку норм, не було внесено відповідних змін до інших актів законодавства, які керують те чи інше питання, внаслідок чого часто на практиці виникають колізії та непорозуміння як на стадії досудового слідства, так і під час судового розгляду.

Наприклад, дуже прогресивною є норма КПК України стосовно того, що відомості про вчинене кримінальне правопорушення невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви про вчинення кримінального правопорушення вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що є підставою для початку розслідування. Однак практично ніколи ця норма не виконується правоохоронними органами, тож захисникам нічого іншого не залишається, як подавати скаргу до суду щодо невнесення відомостей та отримувати ухвалу суду про зобов’язання слідчого внести їх до ЄРДР, і тільки після отримання слідчим зазначеної ухвали суду такі дані вносяться до Реєстру та розпочинається розслідування. А все це строки… Строки та зайві дії, які, на жаль, перетворюються на сталу практику.

Якщо вже ми дійшли до практики, то наведу свіжий приклад: заяву про кримінальне правопорушення Дніп­ропетровське обласне управління поліції отримало в середині лютого і лише в середині березня після моєї скарги та отримання ухвали суду внесло відомості до ЄРДР та розпочало розслідування. Тобто майже місяць. А за цей час так багато чого можливо було приховати, виправити та знищити, що практично повністю нівелює роль поліції як правоохоронного органу.

Другою проблемою я вважаю освітній, інтелектуальний та культурний рівень співробітників поліції, слідчих, прокурорів та в цілому сторони обвинувачення. На жаль, дуже часто просто соромно за правоохоронні органи, в яких співробітники можуть прийти на обшук без повноважень на його проведення, а інколи навіть із посвідченням, яке втратило чинність або взагалі належить іншій особі, коли співробітники правоохоронних органів під час допиту вдаються до лайливих та нецензурних висловлювань, коли вони приходять в судові засідання не просто не підготовлені, а й навіть не обізнані з матеріалами тієї справи, в якій вони представляють державу, коли допускають численну кількість помилок у своїх документах не тільки граматичного, але й юридичного характеру, посилаючись на норми, які втратили чинність. І цей перелік можна продовжувати.

Третьою проблемою, яка витікає із другої, можна наз­вати безкарність, адже саме це і дає право співробітникам правоохоронних органів так поводитися, бо немає страху бути покараним, оскільки, на жаль, така лінія поведінки вже стає нормою у нашому суспільстві. Крім того, що можна вимагати від молодих правоохоронців, коли вони дивляться на старших колег та переймають їхній «досвід». Досвід змушувати годинами чекати людей, які прибули на допит, досвід не читати КПК, а проводити слідчі дії так, як уже звикли це робити за радянських часів, досвід приводити на обшук понятих із числа п’яниць, наркоманів чи бомжів, яких ніколи ніхто не знайде, якщо виникне необхідність оскаржити протокол обшуку, досвід тиснути на свідків, які прийшли без адвокатів, під час допитів задля отримання потрібних свідчень.

І, мабуть, найголовнішою проблемою залишається все ж таки корупція, коли за гроші можна або закрити кримінальну справу, або її відкрити (залежно від необхідності), коли можливо регулювати хід проведення слідчих дій, лояльність слідчого чи прокурора під час їх проведення, лінію поведінки сторони обвинувачення у судових засіданнях, а також сам результат судового засідання. Усе це нікуди не поділось, незважаючи на нібито боротьбу держави з корупцією. І це все знову-таки залишається суворими реаліями роботи українського адвоката.

 

Чи варто очікувати позитивних зрушень, як вважаєте?

Як адвокат я розумію, що повинна працювати без «рожевих окулярів», пристосовуючись у своїй роботі до суворих реалій сьогодення, але як жінка я дуже хочу сподіватися та вірити, що колись усе ж таки настануть ті часи, коли мене переповнюватиме гордість за суддів у наших судах — неупереджених та незалежних, за прокурорів — чесних та непідкупних, за слідчих — професійних та гідних і, безумовно, за адвокатів — інтелігентних, мудрих та дипломатичних…