Рішення: Владна власність

Яків ВОРОНІН,
заступник директора з правових питань ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України», к.Ю.Н.

Можливість володіння держслужбовцями корпоративними правами та акціями і після ухвалення Конституційним Судом України рішення залишає нерозв’язаними деякі питання

Конституційний Суд України нарешті визначився у справі за конс­титуційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини 1 статті 7, пункту 2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» у справі № 1-14/2012 від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012. Конституційний Суд України висловив позицію, згідно з якою особи, уповноважені на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, мають право на придбання акцій (часток, паїв) господарського товариства, управляти ними, беручи участь у загальних зборах учасників (акціонерів), отримувати дивіденди, інформацію щодо діяльності товариства, частину його активів у разі ліквідації товариства тощо.

Запобігти та протидіяти

До прийняття Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» законодавство не забороняло особам, зазначеним у пункті 1 частини 1 статті 4 цього Закону бути акціонерами чи учасниками господарських товариств. Закон набув чинності з 1 липня 2011 року. Цілком закономірно постало питання, яким чином діяти посадовим та службовим особам, коли акції та корпоративні права були набуті ними правомірно до набуття ним чинності, у випадку, якщо таких осіб було притягнуто до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення у період з дати набуття чинності Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» і до дня ухвалення зазначеного рішення Конституційним Судом України.

У цей період, притягуючи до відповідальності посадових та службових осіб, правоохоронні органи робили висновок, що корупційне правопорушення з боку вказаних суб’єктів вчинено не внаслідок дії чи бездіяльності посадових або ­службових осіб, а в силу набуття відповідним законом чинності. Притягнуті особи вже понесли відповідальність, встановлену розділом IV Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», і для цих осіб рішення Конституційного Суду України є лише початком дій, спрямованих на поновлення своїх порушених прав.

Деякі посадові та службові особи з метою дотримання приписів закону про корупцію відчужили акції або частки в товаристві. Дехто, можливо, скористався своїм правом на вихід із товариства з обмеженою відповідальністю, але такий вихід не був добровільним. Тобто, і в першому, і в другому випадку було порушено право вказаних осіб, закріплене в статті 19 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Варто відзначити, що і до прий­няття зазначеного рішення Конс­титуційним Судом України суди, розглядаючи справи про вчинення корупційних правопорушень посадовими та службовими особами, мали достатню правову базу для прийняття рішень про відсутність підстав для притягнення до відповідальності вказаних осіб, керуючись нормами Конституції України та міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Як встановлено статтями 145 та 159 Цивільного кодексу України, вищим органом управління господарського товариства є відповідно загальні збори учасників чи загальні збори акціонерів. Таким чином, кожен учасник чи акціонер такого товариства входить до вищого органу управління товариства.

При заснуванні господарського товариства чи акціонерного товариства особа-засновник вносить майно в обмін на частку чи акції такого товариства для того, щоб в подальшому отримувати кошти за користування товариством цим майном у формі дивідендів.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 17 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право володіти майном як одноосібно, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

У статті 1 Протоколу № 1 від 20 березня 1952 року до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплений принцип мирного володіння майном — кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 89 Господарського кодексу України, фінансовий стан засновників — юридичних осіб щодо їхньої спроможності здійснити відповідні внески до статутного капіталу господарського товариства у випадках, передбачених законом, має бути перевірений незалежним аудитором (аудиторською організацією) у встановленому порядку, а майновий стан засновників-громадян має бути підтверджений довідкою органу державної податкової служби про подану декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію), посвідченою відповідним податковим органом.

Таким чином, при заснуванні господарського товариства законність набуття майна, яке передається особою в обмін на акції чи на частку, має перевірятися відповідним органом, що виключає виникнення корупції при здійсненні цих правовідносин.

У статті 22 Конституції України вказано, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Скасування конституційних прав і свобод — це їхня офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їхнім обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняттями змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини — це їхня сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Таким чином, володіння посадовими та службовими особами акція­ми (частками, паями) у господарських товариствах як до прийняття рішення Конституційного Суду України, так і після його прийняття було і залишається цілком правомірним.