Законодавство: Системне керування

Богдан ЧАБАН,
арбітражний керуючий, адвокат АФ «Грамацький і Партнери»

Багато чинних та потенційних норм, спрямованих на вдосконалення роботи арбітражного керуючого та підвищення авторитету професії, мають зворотній ефект

У травні 2011 року на розгляд Верховної Ради України було подано законопроект № 8531 «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який уже 18 листопада 2011 року був прийнятий за основу. Цікавим у контексті цієї публікації є положення законопроекту про виключення послуг арбітражних керуючих з видів діяльності, що підлягають ліцензуванню. Варто процитувати слова з пояснювальної записки: «Пропонується скасувати ліцензування арбітражних керуючих. Очікуваний ефект: усунення хибного уявлення про арбітражного керуючого як про підприємця; підвищення авторитету професії та якості надання послуг». На жаль, це лише законопроект, а тому розгляньмо реалії сьогодення.

Наказова дія

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження органів ліцензування» (зі змінами і доповненнями)» від 14 листопада 2000 року № 1698, органом у сфері ліцензування діяльності арбітражних керуючих є Міністерство юстиції України. На виконання функцій ліцензуючого органу в Міністерстві створено структурний підрозділ — Департамент нотаріату, банкрутства та функціонування центрального засвідчувального органу, в складі якого діє Управління з питань банкрутства.

На виконання повноважень, як органу в сфері ліцензування діяльності арбітражних керуючих, Мін’юст прийняв низку нормативно-правових актів, які регламентують таку діяльність: наказ «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів)» від 14 жовтня 2011 року № 3176/5; наказ «Про затвердження Порядку контролю за додержанням Ліцензійних умов» № 3177/5; «Про затвердження форм подання арбіт­ражними керуючими інформації, необхідної для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, та Інструкції щодо їх заповнення» наказ від 9 вересня 2011 року № 2089/5; наказ «Про затвердження Стандарту надання адміністративної послуги з видачі, переоформлення та видачі дубліката ліцензії на провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів)» від 8 листопада 2011 року № 3285.

Варто зазначити, що прийняттю перших двох з вищенаведених нормативно-правових актів передувало оприлюднення їх проектів на офіційному веб-сайті Мін’юсту з метою обговорення і отримання зауважень та пропозицій. Судячи зі звіту про оприлюднення проектів обговорення не було надто жвавим, і Мін’юст погодився з невеликою кількістю правок та пропозицій, запропонованих фахівцями.

Окремо звертає на себе увагу порядок набуття чинності названими наказами. Так, у кожному з наказів міститься положення, що він набуває чинності після завершення виконання заходів, що забезпечать можливість здійснення Мін’юстом повноважень державного органу з питань банкрутства. Про завершення виконання таких заходів оголосив Кабінет Міністрів України у своєму розпорядженні «Питання Міністерства юстиції» від 16 листопада 2011 року № 1135-р, вказавши, що погоджується з пропозицією Мін’юсту щодо можливості здійснення ним повноважень з питань банкрутства, та зазначивши, що це розпорядження, а отже, всі наведені вище накази Мін’юсту, набувають чинності з 21 листопада 2011 року. Відтак, починаючи з цієї дати, «розпорядок дня» арбітражних керуючих підпорядковується новим правилам.

Перехідний період

Аналіз нових правил діяльності арбітражних керуючих — предмет окремого і не одного дослідження. Зупинюся на питаннях, які на практиці починають виникати в ­арбітражних керуючих уже сьогодні. Перш за все, це стосується питань, пов’язаних з виконанням пункту 2 наказу № 2089/5, відповідно до якого арбітражні керуючі, що мають ліцензію, видану до визначення Мін’юсту органом ліцензування, протягом десяти днів після набуття чинності цим наказом зобов’язані у порядку, визначеному Ліцензійними умовами, стати на облік у територіальних органах з питань банкрутства та у разі виконання повноважень розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів подати до територіальних органів з питань банкрутства інформацію за формами, затвердженими цим наказом.

З’являється, принаймні, два питання: готовність територіальних органів з питань банкрутства до виконання своїх функцій та повноважень і перелік документів, необхідних для постановки на облік. Останнє питання виникає після ознайомлення з інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Головного управління юстиції в Одеській області, згідно з яким арбітражному керуючому для постановки на облік потрібно, крім даних та документів, передбачених підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 наказу № 3176/5, також надати оригінали та копії таких документів: паспорт громадянина України, диплом про повну вищу освіту, свідоцтво про реєстрацію фізичної особи — підприємця, свідоцтво про присвоєння кваліфікації арбітражного керуючого, акт останньої планової перевірки, трудову книжку, фотокартку 6х4 (2 шт.). Тобто, перелік документів є навіть ширшим за перелік документів, необхідних для отримання ліцензії.

Та не лише Мін’юст підготував передноворічні клопоти арбітражним керуючим. До цього процесу долучилася також Верховна Рада України. Це виявилося у прийнятті Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності» від 4 листопада 2011 року, який набуде чинності з 1 січня 2012 року. Цей Закон додав тем для роздумів включенням до Податкового кодексу України підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291, за яким не можуть бути платниками єдиного податку суб’єкти господарювання, що здійснюють діяльність з управління підприємствами. Як відомо, при визначенні видів діяльності, на які поширюється спрощена система оподаткування та визначення ставки єдиного податку, державна податкова адміністрація та органи місцевого самоврядування керувалися національним класифікатором ДК 009:2005 «Класифікація видів економічної діяльності» (КВЕД). Відповідно до цього Класифікатора, діяльність арбітражних керуючих належала до класу 74.15 — управління підприємствами. Отже, фактично Верховна Рада України встановила, що господарська діяльність арбітражних керуючих не може здійснюватися за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності.

Зрозуміло, що варіант переходу до загальної системи оподаткування неприйнятний для арбітражних керуючих, позаяк призведе до збільшення фінансового навантаження та «паперової» роботи. Можливо, потрібно шукати вихід із ситуації в тому, що з 1 січня 2012 року набуде чинності Класифікатор видів економічної діяльності ДК 009:2010, який не містить такого виду економічної діяльності, як діяльність арбітражних керуючих. При цьому порівняння кодів видів економічної діяльності за КВЕД-2005 та КВЕД-2010 свідчить, що «74.15.1 управління підприємствами» за КВЕД-2005 відповідає «70.10 Діяльність головних управлінь (хед-офісів)», який очевидно не підпадає під визначення статті 291 Податкового кодексу України.

Можливість ефективного виконання Мін’юстом повноважень органу в сфері ліцензування господарської діяльності арбітражного керуючого покаже час. Ті ж питання, які не знаходять відповіді вже на сьогодні, мабуть, варто «списати» на перехідний період. Нерідко, на жаль, перехідний період має стійку тенденцію до увічнення.