Цивільне право: Генеральна репутація

Дарія КОРОТЧЕНКО,
юрист ЮФ Trusted Advisors

Невизначеність випадків, за яких ділова репутація може вважатися постраждалою, ускладнює захист позивачів, чиї права порушені розповсюдженням недостовірної інформації

На сучасному етапі швидкого розвитку великого та середнього бізнесу в Україні з поступовим залученням іноземних інвесторів поняттю «ділова репутація» юридичної особи приділяють дедалі більше уваги. І це недивно, адже практика існування іноземних компаній свідчить про те, що позитивна динаміка фінансових показників ще не є запорукою високої ефективності діяльності підприємства та швидкого залучення інвестицій. Жорстка конкуренція у світі бізнесу змушує використовувати також нематеріальні блага. Європейські компанії приділяють багато часу та зусиль розповсюдженню про себе інформації за допомогою ЗМІ та ефективних PR-технологій, які позитивно свідчили б про соціальну активність даного суб’єкта. Це пов’язано з тим, що споживач послуг або майбутній інвестор повинен бути впевнений в операційній діяльності та розвитку компанії, послугами якої він користується. Українські компанії, йдучи у напрямі європейського розвитку, також почали боротися за власну репутацію у жорсткому світі конкуренції.

 

Визначити випадки

Якщо з розповсюдженням інформації особою особливих питань не виникає, то з поширенням останньої іншими особами виникають нюанси, адже дана інформація не завжди має позитивний характер. Європейське законодавство дуже добре захищає право на вільне висловлювання поглядів і водночас право особи, щодо якої така інформація була поширена в судовому порядку, визнаючи її недостовірною та стягуючи моральну шкоду.

Норми ж українського законодавства мало приділяють уваги захисту ділової репутації в разі поширення недостовірної інформації щодо юридичної особи. Так, Цивільний кодекс України відповідними приписами захищає право юридичної особи на недоторканність ділової репутації, однак саме поняття «ділова репутація» не описує інструментів та способів захисту, що унеможливлює визначення випадків її погіршення. Проте закон надає право юридичній особі звертатися до суду в разі поширення інформації, що шкодить її діловій репутації.

Судові органи з метою систематизування та встановлення єдиної практики розгляду такої категорії справ надали власне визначення ділової репутації. А саме — відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 вересня 2009 року № 1 під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. Однак у цьому документі відсутнє визначення випадків, за яких ділова репутація може вважатися такою, що постраждала. Таким чином, на сьогодні немає підстав та критеріїв, за яких суд може дійти виснов­ку про порушення права позивача щодо недоторканності ділової репутації та про обґрунтованість вимоги щодо компенсації збитків. У цьому випадку також виникає питання про так звані репутаційні збитки та визначення їх розміру під час обґрунтування позовних вимог.

 

Труднощі процедури

Відповідно до змісту постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, треба розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв’язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, а також вчинення дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Як зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1 способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються відповідно до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди. Крім того, при визначенні розміру моральної шкоди суди мають виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності.

Таким чином, у судовому порядку юридична особа, щодо якої поширено недостовірну інформацію, може звернутися за відшкодуванням збитків (тобто майнової шкоди) та моральної шкоди. Якщо процедура обчислення розміру моральної шкоди більш-менш зрозуміла, хоча в основ­ному, на думку суду, є необґрунтованою, то з процедурою обчислення збитків за посягання на ділову репутацію ситуація дуже складна.

Відповідно до статті 1116 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі.

Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відтак, цивільне законодавство надає можливість особі, чиї права порушені розповсюдженням недостовірної інформації, стягнути не лише моральну шкоду, але й матеріальну. Хоча судова практика свідчить, що юридичні особи звертаються до суду лише за компенсацією моральної шкоди, розмір якої дуже важко правильно обґрунтувати, і з незрозумілих причин не захищають порушене право шляхом стягнення компенсації за заподіяння мате­ріальної шкоди.

Припустімо, компанія має намір підписати контракт на поставку товарів з покупцем, є відповідне листування, яке свідчить про такий намір, однак напередодні запланованого підписання контракту у засобах масової інформації з’являється стаття, яка безпідставно звинувачує постачальника у використанні неякісної сировини під час виробництва власної продукції. Покупець у цьому випадку відмовляється від підписання контракту, а продавець втрачає майбутній прибуток. Такі випадки — не поодинокі, однак чому немає прецедентів звернення до суду за упущеною вигодою в разі поширення недостовірної інформації, — незрозуміло. Можливо, це пов’язано з труднощами у представленні доказової бази або у встановленні причинно-наслідкового зв’язку між поширенням інформації та упущеною вигодою. Однак більш імовірною причиною відсутності таких позовних вимог є недосконало прописана процедура такого стягнення, простіше кажучи — можливість така передбачена, але як нею скористатися, не визначено.

Враховуючи те, що ділова репутація юридичної особи, як показує багаторічний досвід іноземних компаній, значно впливає на ефективність ведення бізнесу, остання поступово стане предметом дослідження та захисту законодавця. А до цього моменту вітчизняна юридична особа у разі отримання незадовільного судового результату може скористатися правом звернутися до Європейського суду з прав людини. Цей судовий орган має величезну практику розгляду подібних спорів та більш детально досліджує і оцінює наявність або відсутність порушення недоторканності ділової репутації юридичної особи, розставляючи правильні пріоритети.