Особистість: Набір для страхування

Розвиток медичної галузі в Україні — болюче питання як для держави, так і для її громадян. Але впроваджувати дієві реформи на рівні мережі лікарень цілком реально. У цьому вже багато хто переконався, відвідавши «Центр охорони здоров’я» ПАТ «Укрзалізниця». Саме розуміння потреб з точки зору юриста з досвідом державного управлінця дало змогу Наталі ЛІСНЕВСЬКІЙ, яка очолила заклад два роки тому, переосмислити підходи до реформування медичних установ. Про практичний досвід впровадження страхування у медичній галузі та інших пілотних проектах у лікарнях «УЮ» говорив з керівником філії

Пані Наталю, сьогоднішнє місце вашої роботи — «Центр охорони здоров’я» ПАТ «Укрзалізниця». Які чинники сприяли прийняттю такого рішення?

ПАТ «Укрзалізниця» — унікальний проект, і робота його соціальної складової, до якої належить медицина, — це цікавий і важливий досвід розвитку медичної галузі. Тут можна створити якісну госпрозрахункову медичну систему. Ми всі говоримо про реформу охорони здоров’я, водночас в «Укрзалізниці» вона вже частково існує. Йдеться насамперед про медичне страхування, адже сьогодні всі залізничники обслуговуються за програмою, яка, по суті, є прикладною.

В Україні багато років говорять про те, що заклади охорони здоров’я повинні бути автономні у своїй господарській діяльності, маючи при цьому можливість зароб­ляти і витрачати гроші. З цього приводу розроблено ряд законопроектів, і цей вектор називають складовою сьогоднішньої медичної реформи. У лікарнях «Укрзалізниці» юридично така можливість існує — це модель, яку можна перенести на медичну галузь усієї країни. Позаяк запровадження соціальних тарифів, коли лікарня офіційно виставляє плату за послуги, залежність заробітної плати лікаря від кількості звернень громадян до нього, суттєво впливає на корупційну складову. Щоб подолати це явище в медицині, потрібно дати лікарю можливість заробляти в законний спосіб, тоді він буде зацікавлений у прийомі пацієнтів і наданні якісних медичних послуг.

 

Як це працює на практиці?

У лікарнях «Укрзалізниці» вже сьогодні маємо робочу модель реформування медицини, адже тарифи у наших медичних закладах на сьогодні офіційно затверджені, і вони соціальні. Кожен пацієнт, звернувшись до лікарні, може дізнатися про тариф на медичну послугу, що його цікавить, оплатити її вартість і отримати відповідне лікування. Так само кожна людина має можливість укласти договір доб­ровільного страхування життя та здоров’я і користуватися послугами страхової компанії в конкретній лікарні.

Спектр страховиків у нас достатньо широкий, він не обмежується однією страховою компанією. Зараз ми працюємо з операторами страхового ринку, які забезпечують якісне страхове покриття, та відповідно до меморандумів їхні клієнти можуть обслуговуватися в наших лікарнях. Але насправді неважливо, яка саме страхова компанія видаватиме страховий поліс — важливе наповнення цього полісу і те, який страховий продукт матиме людина для отримання адекватної медичної послуги. У системі страхової медицини лікарня залишається у виграші, оскільки отримує грошові кошти на лікування пацієнта, не беручи участі в укладенні страхової угоди, — вона просто обслуговуюча сторона. У контексті страхової медицини це, на мій погляд, доволі перспективний пілотний проект.

 

А в яких містах залізничні лікарні реалізовують пілотний проект?

Лікарні ПАТ «Українська залізниця» не реалізовують пілотний проект — це наш звичайний робочий процес, який може бути цікавий як проектний досвід. Ми маємо лікарні в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Одесі та Львові. Це ті лікарні, які залишились саме у віданні «Укр­залізниці», решта відповідно до постанови Кабінету Міністрів України (від 25 червня 2014 року № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця») передані в комунальну власність. На жаль, три лікарні сьогодні перебувають на непідконт­рольній Україні території, і хоч ми зараз не можемо з ними спів­працювати, вони також у системі «Укрзалізниці». Є ще кілька лікарень, що перебувають у процесі передачі.

На сьогодні Верховна Рада України також розглядає питання про неможливість перекваліфікації чи закриття лікарень «Укрзалізниці», які перейшли в комунальну власність. У такий спосіб хочуть унеможливити скорочення лікарень чи зміну їх профілю. Також треба зазначити, що в лікарнях «Укрзалізниці» є обов’язкове навантаження, адже це насамперед дбання про безпеку руху.

 

Проект «Укрзалізниці» багато в чому може бути прикладом для всієї медичної галузі. Чи готові сьогодні інші медичні заклади його переймати?

Переконана, що досвід «Укрзалізниці» буде використаний. Не всі впровадження в галузевій медицині можуть підійти для країни в цілому, але принаймні робота зі страховими компаніями може бути екстрапольована в систему охорони здоров’я України.

Проте якісна медицина — це також і інформатизація медичної галузі, адже електронна черга вже довела свою ефективність, віддалені консультації давно працюють в інших країнах та багато іншого. Ми маємо позитивний досвід реформування і готові ним ділитися.

 

Але ж запровадження страхової медицини в Україні потребує законодавчого регулювання, а закон про медичне страхування існує лише на рівні законопроекту. За якими правилами сьогодні працюють страхові компанії?

Більш ніж 16 років медичні заклади «Укрзалізниці» працюють у системі добровільного медичного страхування. Програма добровільного медичного страхування залізничників та пенсіонерів залізничного транспорту здійснюється на основі оцінки конкурсних пропозицій страхових компаній. Обов’язково враховуються: досвід роботи страхових компаній з добровільного медичного страхування на ринку страхування здоров’я громадян, річний страховий тариф, річний ліміт відповідальності страховика, граничний ліміт відповідальності на випадок госпіталізації за профілями ліжок, страхування випадків амбулаторно-поліклінічного лікування, компенсація вит­рат застрахованим особам, понесених на придбання лікарських засобів та виробів медичного призначення при стаціонарній госпіталізації та лікуванні в денних стаціонарах небазових медичних закладів у межах ліміту відповідальності, розмір авансування медичного закладу, розмір резервного фонду для лікування тяжкохворих пацієнтів, відсутність франшизи тощо.

 

В Україні впродовж багатьох років наріжним каменем були тендерні закупівлі, але з прийняттям нового закону ситуація змінилася. Ви вже відчули переваги нової системи?

На сьогодні «Укрзалізниця» перейшла на систему пуб­лічних електронних закупівель ProZorro. І хоча в наших лікарнях невелика кількість закупівель, бо у більшості пацієнтів є страховий поліс, це значно полегшує ситуацію. Існують базові закупівлі для агентської допомоги: їх небагато і, на щастя, це не той обсяг закупівель, який може привернути до себе велику увагу. Станом на сьогодні суми закупівель невеликі — приблизно 70 млн грн на рік на всі лікарні. Вони проходять вчасно, і наш тендерний комітет працює в звичайному режимі. Ці ­закупівлі не можуть бути цікавими для олігархічних груп, тому нам тут спокійніше та простіше. До того ж перехід на ProZorro прибирає людський фактор.

Ситуація змінилася торік, коли Міністерство охорони здоров’я України перейшло на закупівлі у міжнародних організацій, але цей досвід неоднозначний. Вітчизняна фармацевтика говорить про це у негативному світлі, бо у них з’явилась потреба укладати угоди, продавати через міжнародні організації або співпрацювати якимось іншим чином. Проте я дослухаюся до обох сторін — як прихильників роботи з міжнародними організаціями, так і тих, хто проти такої співпраці. Аргументи мають і одні, й інші, але той факт, що МОЗ України принаймні трохи відсунуло від себе питання закупівлі, перестало бути торгуючою організацією, є позитивним моментом, бо будь-яке відомство, зокрема орган виконавчої влади, має займатися державною політикою у себе в галузі, а не купівлею-продажем. І чим швидше МОЗ повністю передасть повноваження купівлі-продажу міжнародним організаціям, спеціально створеному органу чи у будь-який інший спосіб, тим швидше поліпшиться ситуація із закупівлями.

 

Конституція України гарантує право громадян на безкоштовну медичну допомогу. Але ж це зовсім не відповідає дійсності!

Так, стаття 49 Конституції, яка гарантує безкоштовну медицину, застаріла у своєму формулюванні, адже за лікування все одно хтось платить: або держава з наших податків, або ми самі через страхові компанії чи напряму. Тому під безкоштовною медициною малося на увазі те, що громадянин особисто не платитиме, витрати компенсуватиме держава, але фінансування медицини за залишковим принципом не покриває потреби галузі.

Має бути якийсь мінімальний базовий обсяг страхового забезпечення, який буде гарантований державою для незахищених верств населення, бо пенсіонер навряд чи зможе сьогодні придбати поліс власним коштом — він повинен мати гарантію від держави, так само як і дитина. І оскільки держава не в змозі всіх забезпечити, треба знайти певний баланс. Тож у цьому випадку ми повинні бути чесними і говорити про адекватне законодавче і фінансове регулювання та взаємодію.

Реформування медицини — одна з найдорожчих реформ. Якісна медицина не може бути абсолютно безкоштовною: кваліфікований спеціаліст має отримувати адекватну зарплату, і ми маємо поступово виховувати розуміння того, що достойні медичні послуги вимагають достойного фінансування. Це не може відбутися за один день, але цим потрібно займатися щодня. Регіони почали робити пілотні проекти, переходити на сімейних лікарів тощо. Так, є багато помилок, але водночас вистачає і позитиву.

 

Ви працювали в Міністерстві охорони здоров’я, який досвід вважаєте найкориснішим уже на новій посаді?

Ці дві посади неможливо порівнювати. Будь-який центральний орган виконавчої влади — це насамперед формування державної політики певної галузі, глобальних процесів на рівні держави. Сьогодні вся галузь відчуває необхідність змін на рівні підсвідомості, бо інакше працювати неможливо. Медицина, яка фінансується за залишковим принципом, медики, з яких тотально зробили корупціонерів, пацієнти, які не отримують адекватних послуг, — це спільна проблема, яку необхідно розв’язувати на рівні державної політики.

Міністерство — це насамперед важка рутинна робота. І я зрозуміла, що в Україні, на жаль, не готують якісних державних управлінців. Після Майдану у нас був доволі патріотичний Кабінет Міністрів України, дуже багато людей прагнули робити щось корисне, змінювати систему, але далеко не всі були готові до управлінської роботи, і якісні ідеї, на жаль, натикались на суттєвий спротив.

Зміни в системі медицини не можуть бути такими революційними, яким був Майдан. Вони мають бути еволюційними, але лише з тими людьми, які мають світлі думки.

 

КОРОТКО ПРО ГОЛОВНЕ

Наталя Лісневська має кваліфікацію «магістр права» та науковий ступінь Ph.D. (доктор філософії та психології). У 2000 році закінчила Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка (за спеціальністю «право»). 2007 року здобула другу вищу освіту в КНУ ім. Т.Г. Шевченка (спеціальність — «психологія»).

Трудову діяльність розпочала 1994 року адміністратором, з 2001 року працювала за фахом на керівних посадах. З вересня 2003 року займається викладацькою діяльністю у вищих навчальних закладах, яку продовжує й сьогодні.

2004 року отримала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю і успішно суміщала теоретичну та практичну роботу. Має досвід державного управління, працювала на керівних посадах у державних та приватних установах і організаціях.

Пані Наталя є постійним учасником національних та міжнародних наукових і практичних конференцій у галузі медичного права з питань застосування та удосконалення медичного законодавства, громадського здоров’я, біологічної та екологічної безпеки й екології здоров’я. Експерт міжнародних організацій. Автор навчального посібника для вишів «Правове регулювання психіатричної допомоги», постійний автор юридичних та медичних видань у галузі медичного права.