Права людини: Шлюбний контакт

Інна РУДНИК,
старший юрист ЮК «Алєксєєв, Боярчуков та Партнери»

Україна взяла курс на легалізацію інституту цивільного партнерства. Чому його не варто плутати з фактичними шлюбними відносинами

23 листопада 2015 року Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням № 1393-р затвердив план дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року. Одним із пунктів цієї стратегії виділено забезпечення комплекс­ності та узгодженості законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації, упровадження відповідних та своєчасних позитивних дій на національному та місцевому рівнях у сфері запобігання та протидії дискримінації, забезпечення ефективного та своєчасного реагування держави на нові вик­лики.

З метою реалізації вищевказаного пункту заплановано розробити законопроект про легалізацію в Україні зареєстрованого цивільного партнерства для різностатевих і одностатевих пар з урахуванням майнових і немайнових прав до другого кварталу 2017 року. Уже з назви чітко вбачається, що цим законопроектом будуть закріплені певні права та гарантії для одностатевих пар, що викликало хвилю обурення у спільноти. Багато хто також вважає цивільне партнерство альтернативою шлюбу.

У будь-якому випадку інститут цивільного партнерства запроваджений і діє у країнах Європейського Союзу, тому не виключено, що гармонізація національного законодавства з європейським матиме наслідком прийняття відповідного закону найближчим часом.

 

Партнерство та шлюб

Не варто плутати цивільне партнерство з фактичними шлюбними відносинами, врегульованими Сімейним кодексом України. Чинним законодавством України надано жінці та чоловіку, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, володіти набутим майном на праві спільної сумісної власності, спільно усиновлювати дітей та успадковувати майно один від одного в порядку, визначеному Цивільним кодексом (ЦК) України.

Крім того, цивільні чоловік та дружина вправі врегулювати відносини між собою на підставі письмового договору. Це право є логічним продовженням принципу свободи договору, закріпленого у статті 6 ЦК України, який дозволяє сторонам врегулювати будь-які відносини, що виникають між ними, за умови, що ця домовленість не суперечитиме вимогам чинного законодавства України.

У свою чергу, цивільне партнерство — це не проста письмова домовленість між двома особами, адже воно підлягає реєстрації, тож швидше це певна визнана державою взаємодія двох осіб. Законом про цивільне партнерство має буде обмежене коло питань, яке сторони можуть врегулювати у договорі між собою. Проте в будь-якому випадку воно дозволить охопити більшість питань, які можуть виникати між партнерами, що дасть змогу юридично грамотніше підійти до врегулювання відносин та мінімізувати ризик виникнення спорів.

Національною стратегією визначено, що закон про цивільне партнерство регулюватиме питання володіння та наслідування майна, утримання одного партнера іншим у разі непрацездатності, конституційного права несвідчення проти свого партнера. Тож найімовірніше такий правовий механізм може бути використаний особами (незалежно від статі), які так чи інакше пов’язані між собою, але не перебувають у споріднених або шлюбних відносинах.

Проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу — це юридичний факт, який потребує визнання в судовому порядку при вирішенні конф­ліктів між сторонами «­цивільного шлюбу». І все ж багато людей, незважаючи на можливі ризики, не бажають з тих чи інших підстав реєструвати саме шлюб. Ймовірно, дехто з них використає цивільне партнерство для врегулювання майнових чи інших питань, закріпить право не свідчити проти партнера, право на відвідування в медичних закладах тощо, щоб уникнути труднощів у разі припинення партнерства.

 

Європейський каталізатор

У всіх країнах, де запроваджений інститут цивільного партнерства, ухвалення відповідного нормативно-правового акта супроводжувалось тривалими обговорюваннями, дискусіями, інколи і протестами населення. Саме це може вплинути на процес виконання пункту Національної стратегії та відтермінувати прийняття закону. Окремо необхідно зазначити, що сама по собі Національна стратегія не містить обов’язку для органу законодавчої влади прийняти відповідний закон. Порушується питання лише щодо розробки ­законопроекту. Крім того, невиконання якихось пунктів не тягне за собою настання певних негативних наслідків чи притягнення винних до відповідальності. Цей документ є більше декларативним і демонструє ті напрями, по яких уряд планує працювати найближчі роки. При цьому, як свідчить практика, подібні плани не виконуються у строк та в обсязі, які в них зазначені. Тому цілком імовірно, що у 2017 році ми не побачимо закон про цивільне партнерство.

Однак не виключено, що так зване упровадження відповідних та своєчасних позитивних дій на національному та місцевому рівнях у сфері запобігання та протидії дискримінації, яке наразі є лише бажаним заходом для уряду, стане обов’язковою вимогою для подальшої співпраці з Європейським Союзом. І саме це спонукає пришвидшитись у питанні розробки і прийняття відповідного законопроекту.

Інститут цивільного партнерства бере початок у 1989 році. Так, 7 червня 1989 року в Данії було прийнято Закон про зареєстровані партнерства. В 90-ті роки аналогічний закон було прийнято, зокрема, в Ісландії, Норвегії, Швеції, Голландії та Франції. У 2000-х роках до країн, що визнають цивільне партнерство, приєдналися Німеччина, Люксембург, Австрія, Чехія, Швейцарія, Андорра, Великобританія та інші. Варто відзначити, що далеко не в усіх країнах цивільне партнерство діє для всіх осіб незалежно від статі. У деяких цей інститут запроваджено виключно для одностатевих пар (Німеччина, Фінляндія, Чехія та інші).

Для прикладу, стаття 5151 Цивільного кодексу Франції визначає цивільне партнерство як угоду двох осіб незалежно від статі, спрямовану на організацію їхнього спільного життя. Законодавством Франції не дозволяється реєструвати цивільне партнерство тим, хто перебуває у шлюбі чи в іншому зареєстрованому партнерстві. ЦК Франції в розділі про цивільне партнерство регулює виключно майнові відносини сторін.

У свою чергу, параграф 1 розділу 1 Закону про зареєстровані партнерства Федеративної Республіки Німеччина від 16 лютого 2011 року передбачає право зареєструвати цивільне партнерство виключно для осіб однієї статі. При цьому цим законом більш детально врегульовані відносини між учасниками партнерства, розкриті не тільки майнові, а й певні немайнові питання. Так, розділ 2 цього ж Закону зобов’язує партнерів піклуватися один про одного, підтримувати та нести відповідальність за іншого з партнерів.

Аналогічно в Акті про цивільне партнерство Великобританії від 2004 року встановлене обмеження для укладення партнерства виключно для осіб однієї статі.

 

Модель під питанням

Поки не відомо, яку саме модель візьме за основу український уряд. Однак з огляду на традиції, звичаї та настрої спільноти логічним убачається не виокремлювати питання статі у даному законі, а дозволити реєструвати партнерство всім охочим. Зазначимо, що Національна стратегія передбачає запровадження інституту цивільного партнерства для одностатевих та різностатевих пар. На нашу думку, це дасть змогу знайти більшу підтримку при обговоренні законопроекту завдяки тим, хто перебуває у фактичних шлюбних відносинах і не бажає реєструвати шлюб.

Незважаючи на те, що Національна стратегія визначає обов’язок уряду розробити законопроект про цивільне партнерство, об’єднання та організації, зацікавлені в якнайшвидшому прийнятті нормативно-правового акта, вже оприлюднюють свої версії документа. Так, у законопроекті, розробленому за участю Всеукраїнської благодійної організації «ТОЧКА ОПОРИ», пропонується встановити рівний доступ до цивільного партнерства для осіб незалежно від статі та вирішувати майнові питання таким чином, щоб права цивільних партнерів були максимально прирівняні до прав осіб, які перебувають у шлюбі. Цілком імовірно, саме такі принципи і будуть закріплені у тому проекті, який розробить уряд на виконання своєї Національної стратегії.