Виконавче провадження: Приватна владність

Анастасія РЕПІНЕЦЬКА,
молодший юрист PLP Law Group

Не варто очікувати блискавичних результатів з виконання судових рішень одразу після впровадження механізму приватних виконавців

Конституція України гарантує обов’язковість виконання судових рішень, адже це є запорукою права на справедливий суд, а фактичне виконання — завершальною його стадією. Саме таку мету переслідувало прийняття народними депутатами 2 червня 2016 року Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (Закон) та Закону України «Про виконавче провадження» у новій редакції. Документи набувають чинності 5 жовтня 2016 року.

Ухвалення Закону запровадило в Україні змішану систему примусового виконання: паралельно з державними виконавцями свою діяльність здійснюватимуть приватні. Таке нововведення надасть не лише альтернативу вибору, а й зменшить навантаження на державних службовців, що матиме наслідком більш ефективне та якісне виконання судових рішень.

 

Хто є хто

Закон містить як позитивні моменти, так і негативні. До позитивних можна віднести впровадження нового інституту приватних виконавців у цілому. Зокрема, передбачається чітке та детальне регулювання того, хто може бути приватними виконавцями, встановлюється обмеження до осіб, які не можуть бути приватними виконавцями, регулюється фінансування їхньої роботи та порядок отримання винагороди.

Негативом є те, що положення, які регулюють діяльність державних виконавців, зашились у тій же редакції, з тими ж недоліками, які не до кінця зрозумілі стягувачам.

Отже, хто такий приватний виконавець? Це — вільний професіонал, який склав кваліфікаційний іспит, отримав посвідчення приватного виконавця, діє від імені держави та наділений відповідними повноваженнями, якому не потрібно узгоджувати свої дії з начальником, самостійно організовує свою діяльність, несе повну майнову відповідальність за результати своєї роботи.

Закон розділяє компетенцію державних та приватних виконавців. Є виправданий ризик, що при набутті чинності Законом, рівень отримання виконавчих документів відділом державної виконавчої служби може значно знизитися, тому вирішено найбільш значущі справи залишити у виконанні винятково державних виконавців. Зокрема, йдеться про ті рішення, в яких стягувачем або боржником є держава, державні органи, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, які фінансуються виключно коштом державного або/та місцевого бюджету, або частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 %, в яких передбачене вчинення дій щодо майна держави або комунальної власності, рішення про виселення або вселення фізичних осіб, рішення про конфіскацію майна тощо.

Проте таке розмежування не залишить приватних виконавців без роботи, адже на їхньому боці компетентність, швидкість реагування у зв’язку з відсутністю погоджувальних дій, що передбачені для державних виконавців, та наявність бажання досягнення кінцевого результату.

Але й тут законотворець — на крок попереду. Законом передбачено, що до початку діяльності приватний виконавець повинен застрахувати свою цивільно-правову відповідальність перед третіми особами. Мінімальний розмір страхової суми за договором страхування цивільно-правової відповідальності приватного виконавця має становити 10 % загальної суми стягнення за виконавчими документами, що перебувають на виконанні у приватного виконавця протягом року, але не менше однієї тисячі мінімального розміру заробітної плати станом на початок відповідного календарного року.

Отже, приватний виконавець не має права здійснювати виконавчі дії, якщо загальна сума коштів за всіма документами на стягнення, які перебувають у роботі в приватного виконавця, перевищує суму страхування його цивільно-правової відповідальності. У такому разі приватний виконавець зобов’язаний укласти договір страхування на належну страхову суму.

 

Ставка на приватність

Окрім того, важливою новелою є внесення відомостей до Єдиного реєстру приватних виконавців України. Така прозорість надає більшу впевненість у компетентності приватного виконавця, що може схилити стягувачів саме до вибору приватної системи примусового виконання рішення.

Також новим для України стало формування систематизованої бази даних — Єдиного реєстру боржників, який діятиме в режимі реального часу. Це рішення необхідне для того, аби боржники неправомірно не відчужували арештоване майно.

Рушійною силою приватної системи виконання рішення є винагорода за виконану роботу.

На сьогодні малоефективна система заохочень призвела до того, що державні виконавці не вкладаються в шестимісячний термін, передбачений законодавством для примусового виконання рішення. Є непоодинокі випадки, коли за належне та швидке виконання своїх обов’язків державні виконавці вимагають у стягувачів додаткову неправомірну винагороду. Приватні виконавці можуть посприяти значному зниженню ймовірності отримання такої вигоди, адже стягувачі матимуть змогу звернутися до приватного виконавця, який не ризикуватиме своєю репутацією та роботою.

Відповідно до Закону, між приватним виконавцем та стягувачем укладається угода, відповідно до якої визначаються умови сплати винагороди. Основна винагорода встановлюється у вигляді фіксованої суми та стягується після повного виконання рішення. Угодою може бути передбачене додаткове авансування витрат виконавчого провадження та додаткова винагорода приватного виконавця.

Тому очевидною різницею між державним та приватним виконавцями є зацікавленість. Приватний виконавець більше зацікавлений у результатах своєї діяльності, оскільки у разі несумлінного виконання своїх обов’язків він нестиме передбачену законодавством відповідальність, крім того, стягувач може відмовитись від послуг виконавця (як наслідок — не­отримання бажаної винагороди).

Окрім винагороди, приватному виконавцю сплачується авансовий внесок для здійснення виконавчого провадження, який по закінченні провадження повертається. Така норма має на меті зберегти бюджетні кошти, оскільки не потребує бюджетного фінансування. Несплата такого внеску є причиною відмови від прий­няття виконавчого документа. При зверненні до державної виконавчої служби такої вимоги немає. Усі виконавчі дії здійснюються за рахунок держави, які потім стягуються з боржника.

Права та обов’язки в Законі не прописані. З цього приводу більшість науковців роблять поспішні висновки про те, що їх відсутність спричинить зловживання з боку приватних виконавців та узаконить колекторів, проте таке твердження є хибним. Перелік прав та обов’язків виконавців закріплений у новій редакції Закону України «Про виконавче провадження» та є однаковими як для приватних, так і державних виконавців. Проте цей перелік (власне, як і в попередній редакції) не містить конкретних зобов’язань виконавця вчиняти виконавчі дії. Це віднесено до його прав, що в певних випадках унеможливлює отримання позитивного результату при оскарженні бездіяльності такого виконавця.

Впровадження інституту приватних виконавців є для України інноваційним. Не варто очікувати, що з моменту прийняття Закону механізм приватного виконання буде одразу ж ефективним та налагодженим. Лише час та практика покажуть, які зміни та доопрацювання законодавству будуть необхідні.