Медіація: Примирені шанси
Застосування процедури медіації потребує від адвокатів узгоджувати інтереси клієнта з іншою стороною, змінюючи стратегію змагальності на стратегію примирення
На сьогодні медіація є одним із найпопулярніших альтернативних способів врегулювання спорів (конфліктів) у розвинених країнах світу. Він передбачає залучення посередника (медіатора), який допомагає сторонам конфлікту налагодити процес комунікації, проаналізувати конфліктну ситуацію таким чином, щоб сторони самостійно змогли обрати той варіант рішення, який задовольнить інтереси і потреби обох учасників спору.
Наразі медіація активно розвивається в країнах Європи, Австралії, США, а також формується на території країн пострадянського простору. Зокрема, в таких країнах, як Білорусь, Росія, Казахстан, уже є профільний закон, яким запроваджено інститут медіації та визначено правові засади надання послуг з медіації, практики мирного врегулювання спорів позасудовими методами, що забезпечує баланс взаємовідносин між судовою системою та інститутом медіації.
Згадуючи світові приклади застосування медіації, не можна оминути випадки її застосування в політичній сфері як способу вирішення міжнародних та внутрішньодержавних конфліктів. Так, зокрема, в міжнародних відносинах є успішний приклад політичної медіації — це Кемп-Девідські угоди, підписані в 1978 році ізраїльським прем’єр-міністром Менахемом Бегіном і президентом Єгипту Анваром Садатом у Кемп-Девіді (Меріленд, США) у присутності американського президента Джиммі Картера, який виконував роль міжнародного посередника — свого роду політичного медіатора. Підписані представниками конфліктуючих сторін угоди стосувалися виводу ізраїльських військ з території Синайського півострова, який завершився до 1982 року, і створення на територіях західного берега річки Йордан і в секторі Газу палестинського самоврядування.
Опанувати процедуру
Ефективність медіаційної процедури визнана Європейським Співтовариством, яке рекомендує її впровадження як основний метод альтернативного вирішення спорів на досудовому етапі та під час судового розгляду, що знаходить своє відображення в підписаній Україною Угоді про асоціацію України з Європейським Союзом та Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами. Так, згідно зі статтею 1 цієї Угоди Україна і ЄС мають посилювати співпрацю в сфері правосуддя, свободи та безпеки з метою забезпечення верховенства права та поваги до прав людини і основоположних свобод. Країни ЄС дали згоду на те, що забезпечення верховенства права та ліпшого доступу до правосуддя має включати доступ як до судових, так і до позасудових методів врегулювання спорів. Європейська Рада на своєму засіданні в Тампере (Фінляндія) 15 жовтня 1999 року закликала держави-члени до запровадження альтернативних позасудових процедур, серед яких медіація є основним методом врегулювання спорів.
В Україні медіація набуває дедалі більшої популярності. Українське суспільство потребує її майже в усіх видах правовідносин, у тому числі й політичних. У зв’язку з цим медіація за останні роки починає здійснювати свій активний розвиток в Україні. Свідченням тому є створення низки громадських організацій, які здійснюють розповсюдження медіації в Україні.
Також необхідно відзначити, що створення при Національній асоціації адвокатів України Комітету з питань медіації свідчить про зацікавленість з боку адвокатського товариства процедурою медіації. Успішне поширення серед адвокатської спільноти процедури медіації надасть можливість адвокатам опанувати нові професійні навички з врегулювання спорів у позасудовому порядку.
Сучасним адвокатам необхідно змінювати стереотип мислення під час надання клієнтам послуг із врегулювання спорів. Їм необхідно концентрувати увагу не тільки на правових позиціях клієнта, але й на їхніх інтересах, прихованих за цими позиціями. Адвокат повинен вміти перейти від звичайної для нього стратегії змагальності до вміння застосовувати стратегію консенсусу чи компромісу у взаємовідносинах з іншою стороною спору.
Під час медіації адвокат як представник клієнта повинен сприяти досягненню медіаційної угоди на умовах, які задовольнять інтереси обох сторін спору. Головним завданням адвоката в цьому процесі є не доказування обґрунтованості позиції клієнта іншій стороні спору, не переконання медіатора в правоті клієнта (мається на увазі представництво клієнта в процедурі медіації), а узгодження інтересів клієнта з іншою стороною, що необхідно для взаємовигідного вирішення спору між сторонами. При цьому адвокат не позбавлений можливості здійснювати перевірку можливих варіантів врегулювання спорів для з’ясування існування юридичних перепон в їх реалізації.
Здійснюючи перевірку можливих варіантів врегулювання спорів, адвокат вправі вступати в медіативні переговори, дотримуючись вимог примирливого, а не змагального характеру медіації. У разі необхідності адвокат може надавати клієнту поради, роз’яснення з правових питань, що бажано робити відкрито під час проведення медіаційної сесії.
Отже, опанування адвокатом процедури медіації значно підвищить авторитет адвоката та роль інституту адвокатури в цілому, позаяк у майбутньому процедура медіації може бути одним із основних способів вирішення спорів у суспільстві.
Впровадити стандарти
Як і будь-яка сфера діяльності в Україні, медіація потребує правового врегулювання, а саме — профільного законодавства, яке здатне ефективно врегулювати відносини у сфері медіації, також необхідним є внесення змін у відповідні закони, в тому числі і процесуальні, доповнивши їх статтями, які дадуть змогу частіше застосовувати медіаційні процедури між сторонами спору.
На жаль, на сьогодні медіація в Україні, на відміну від інших європейських країн, законодавчо неврегульована, що значно знижує ефективність її поширення в нашій країні. Так, наприклад, немає чіткого механізму підготовки і сертифікації медіаторів, що є наслідком виникнення в українському медіаційному просторі багатьох суб’єктів, які позиціонують себе як професійні медіатори, але не мають відповідного фаху.
Тут потрібно звернути увагу на те, що Верховна Рада України досі не прийняла проект Закону України «Про медіацію». На мій погляд, його прийняття розширить альтернативні способи вирішення спорів, надасть можливість сторонам врегулювати спір у позасудовому порядку, що сприятиме вдосконаленню в Україні механізмів захисту прав людини і громадянина. Важливо враховувати, що на відміну від судової процедури вирішення спору, в якій завжди є сторона, яку не влаштовує рішення суду, в процедурі медіації сторони самостійно приймають рішення, яке задовольняє обидві сторони спору.
Згадуючи законопроект, важливо відзначити, що надмірна стандартизація медіації являє собою небезпеку будь-якого нормативного регулювання процедури медіації. На мій погляд, законодавство про медіацію, зокрема законопроект «Про медіацію», має регулювати лише базові принципи медіації, такі як добровільна участь, нейтральність, незалежність та конфіденційність. Інші питання, наприклад пов’язані з професійною етикою медіатора, мають регулюватися кодексом етики медіаторів, який повинен базуватися на основі типового документа, а саме — Європейського кодексу поведінки медіаторів, який був розроблений ініціативною групою посередників за підтримки Європейської комісії та прийнятий на конференції в Брюсселі 2 червня 2004 року.
Підсумовуючи вищевикладене, необхідно зазначити, що процеси в зміні процедури вирішення спорів між сторонами значно знизять навантаження на судову систему, що позитивно позначиться на її роботі, сприятиме впровадженню та застосуванню на практиці європейських стандартів і норм міжнародного права. Усі ці процеси будуть сприяти ефективному поширенню в суспільстві культури мирного врегулювання спорів, що значно посилить інтеграційні процеси і наблизить наше суспільство до європейської спільноти.
