Судова практика: Кадри вирішують ВС

Нова редакція Закону України «Про судоустрій і статус суддів» наділила правом адвокатів та науковців претендувати, зокрема, на посади суддів Верховного Суду (ВС). Юридична спільнота покладає великі надії на якісні системні зрушення у всій судовій системі, однак не чекає їх уже завтра

Які чинники спонукатимуть адвокатів та науковців залишити практику та піти працювати суддею?
Чи здатні адвокати і науковці якісно оновити суддівський корпус?
Як повинна працювати оновлена судова система, щоб повернути довіру суспільства?

Олексій КОТ,

керуючий партнер ЮФ «Антіка», к.ю.н., член Ради з питань судової реформи

Для кожного юриста визначальними є власні чинники. Загалом це нові можливості для професійного розвитку та вдосконалення. Робота суддею — це перманентне знаходження на піку правозастосування та найвищий рівень відповідальності. Судді як представники громадянського суспільства мають бути взірцем як з точки зору професійних, так і морально-етичних якостей. Сподіваюсь, що колеги, які приймуть рішення спробувати стати суддями, в тому числі і суддями Верховного Суду, керуватимуться правильною мотивацією. При цьому потрібно пам’ятати, що оновлене законодавство дозволяє системі самоочищуватися від людей, які потрапили до неї, так би мовити, «випадково».

Адвокати та науковці здатні якісно оновити суддівський корпус. І справа полягає не тільки в рівні професійної підготовки, адже з власного досвіду можу сказати, що на сьогодні професійний рівень суддівського корпусу є достатньо високим. Радше треба говорити про те, що рівень професіоналізму в жодному разі не має знизитися. Утім, першочергового значення набуває розуміння відповідальності моменту та об’єктивної необхідності перезавантаження системи.

На моє глибоке переконання, перспектива якісного оновлення суддівського корпусу залежатиме передусім від наявності необхідної мотивації у майбутніх суддів — адвокатів, науковців, — яка буде підкріплена відповідною політичною волею.

Більше того, новий порядок формування суддівського корпусу, закріплений у Законі України «Про судоустрій і статус суддів», повною мірою реалізує ідею зменшення політичного впливу на призначення та перепризначення суддів. Закон містить достатню кількість стримуючих факторів, вимог до прозорості, важелів, які принаймні ускладнять зловживання в судовій системі.

Система має працювати відповідно до чинного законодавства України. Проте навряд чи можна розраховувати на якісь ідеальні результати в частині миттєвого підвищення довіри до судової влади, зважаючи принаймні на те, що в судовому процесі є, як мінімум, дві сторони, одна з яких виграє справу, а інша програє. І сподіватися на те, що сторона, яка програла, буде задоволена таким рішенням, — надто нереалістично. Тому розраховувати, що рішення, які ухвалюватимуться оновленим суддівським корпусом, будуть задовольняти всіх, не доводиться, більше того, ніхто цього й не очікує. Однак професіонали, які працюють у правозастосовчій сфері, причому по обидва боки — і адвокати, і прокурори, і представники наукового середовища, — відчуватимуть, чи справді відбулися такі якісні зміни. Система має працювати так, щоб судові рішення не викликали того здивування, яке ми час од часу відчуваємо, коли бачимо судові рішення, що іноді пройшли всі судові інстанції, але, м’яко кажучи, є сумнівними з точки зору наявності правових підстав їх прийняття. Думаю, що своєрідним індикатором належного функціонування оновленої судової системи буде відсутність чи принаймні зменшення кількості таких «несподіваних» судових рішень.

Які чинники спонукатимуть адвокатів та науковців залишити практику та піти працювати суддею?

Сергій ГРИШКО,

партнер та голова практики вирішення спорів Redcliffe Partners

Гадаю, що основною причиною для успішного адвоката чи науковця розпочати суддівську кар’єру може бути бажання подальшої професійної самореалізації, бажання зробити цей світ кращим шляхом здійснення правосуддя на високому професійному рівні. Гадаю, що саме цей мотив часто спрямовує успішних та відомих правників стати суддями в таких країнах, як США чи Британія. Варто згадати тут таких видатних суддів-науковців, як, наприклад, Річард Познер (суддя Апеляційного суду 7 округу США), Томас Бінгем (колишній голова Верховного Суду Сполученого Королівства). Очевидно, що найкращою точкою для прикладення зусиль серйозних науковців будуть вищі спеціалізовані суди, тобто суди, де всі фактичні обставини вже повинні були бути встановлені, а має перевірятися саме застосування права.

Проблемою суддівського корпусу України завжди була відсутність здорової корпоративності та меритократії. Суддівська система роками руйнувалася кумівством та корупцією. Власне, саме по собі залучення адвокатів та науковців до судів апеляційного рівня та вище ці проблеми не розв’яже. На жаль, як показує практика, і серед адвокатів, і серед науковців є хабарники та злочинці. Тому радикальне підвищення якості українського суддівства можливе лише за умови залучення високопрофесійних та чесних адвокатів, науковців, а також колишніх суддів та прокурорів, які не боятимуться працювати в оновленій судовій системі імені Портнова.

Судова система починається з системи добору суддів, яка повинна бути прозорою, чесною та інклюзивною. Така система дозволить залучити найкращі кадри, які зможуть вирішувати справи будь-якої складності відповідно до Конституції та законів України. Більше того, така система буде здатна опиратись зовнішнім впливам, оскільки судді, які завдячуватимуть своїми посадами лише своїй професійній підготовці та морально-діловим якостям, а не протекції впливових посадовців, зможуть спокійно і твердо сказати «ні» тим, хто вимагатиме винесення певних рішень в інтересах певних осіб. Саме така система зможе працювати так, щоб правосуддя не тільки здійснювалось, але й щоб було видно, що правосуддя явно і безсумнівно здійснюється.

Євген ЛЕВІЦЬКИЙ,

старший юрист ЮФ Aequo

Усі ми знаємо легенду про ізраїльського царя Соломона, про мудрість та справедливість якого сам Рафаель написав відому фреску «Суд Соломона»; її і сьогодні можна побачити у Ватикані.

Українське суспільство вже давно чекає на своїх «соломонів», які нарешті зможуть навести лад у судовій системі. З огляду на нещодавні законодавчі зміни, на цю роль тепер можуть претендувати не лише діючі служителі Феміди, але й адвокати та науковці, які не мають досвіду суддівської роботи.

Формування складу нового Верховного Суду з числа таких осіб дає надію на «одужання» українського правосуддя. При цьому очевидно, що за сьогоднішніх обставин інтерес держави та потенційних кандидатів у судді є взаємним. Так, держава під тиском громадянського суспільства зацікавлена в оновленні суддівського корпусу за рахунок нових кадрів, тоді як представники наукової та адвокатської спільнот мають неабияке бажання посісти вакантні посади у новому суді з огляду на престиж професії.

До слова, саме престиж суддівської роботи спонукає, наприк­лад, досвідчених англійських баристерів та соліситорів залишити практику та податися в судді. При цьому заробітна плата суддів в Англії значно скромніша, ніж доходи юристів. Разом із тим більшість англійських суддів усе ж таки ходять на роботу не через гроші (оскільки забезпечили себе фінансово ще за час юридичної практики), а для того, аби віддати борг суспільству, зробивши свій вклад у розвиток британського правосуддя та становлення верховенства права.

Заради справедливості треба сказати, що майбутнім українським суддям, окрім престижу професії, держава пропонує ще й доволі суттєву фінансову винагороду, що також є вагомим фактором, який впливає на бажання науковців та адвокатів піти працювати суддями. Проте дуже важливо, щоб в оновлений український суд потрапили люди, метою яких усе ж таки буде не заробіток, а відновлення довіри до судової системи. Високий рівень оплати праці суддів повинен бути гарантією їхньої незалежності, а не причиною приходу в професію.

Як повинна працювати оновлена судова система, аби повернути довіру суспільства?

Мирослава САВЧУК,

старший юрист ЮФ Aequo

На сьогодні рівень довіри суспільства до судів в Україні є надзвичайно низьким. Оновлена судова система повин­на в першу чергу повернути довіру суспільства, для чого вона має відповідати його сучасним вимогам щодо відправлення правосуддя. Перш за все, суддівство має стати повністю незалежним від будь-якого політичного та іншого впливу, в минулому мають залишитися хабарництво та корупція в судах.

Ці зміни повинні стати першими на шляху реформування судової системи. Однак, окрім таких важливих першочергових кроків, не має залишитись поза увагою необхідність якісних змін у системі. Незалежність та безсторонність судів є лише обов’язковою базою, оновлення судової системи також повин­не мати наслідком підвищення ефективності роботи судів та якості відправлення правосуддя.

Це включає запровадження електронного документообігу (в тому числі подання позовів, скарг, отримання рішень в елект­ронному вигляді), ефективну організацію розгляду справ, що надавала б можливість сторонам належним чином представити свою позицію, підвищення стандартів написання судових рішень, скорочення строків розгляду справ.

Лише такі комплексні зміни, що полягають в одночасному підвищенні незалежності суддів, усуненні будь-якого впливу на них та якісних змінах у роботі судів зможуть повернути довіру суспільства до судової гілки влади.

Катерина БЕЗНОЩЕНКО,

юрист ЮК Jurimex

Як відомо, реформування судової системи було спрямоване на приведення її у відповідність до європейської системи цінностей та захисту прав людини, але перш за все — на забезпечення роботи судової системи таким чином, щоб остання відповідала суспільним очікуванням щодо незалежного та справедливого суду. Для досягнення зазначеного, новою редакцією Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачається зміна системи судоустрою, зміна порядку утворення судів, зміна порядку добору кадрів та вимог для кандидатів на заміщення посади суді, зміна порядку притягнення суддів до відповідальності тощо. Проте зміна однієї лише форми не зажди призводить до зміни змісту. Відтак, ставлення суспільства до роботи судової системи навряд чи може змінитись від того, буде вона триланковою чи іншою, адже особа, якій доводиться звертатись до суду, оцінює його роботу по самому процесу та по його результату — справедливому захисту порушеного права чи оспорюваного інтересу. Тому зміна одного лише порядку формування судової системи буде недостатньою для підвищення довіри суспільства до судової влади. Останнє, на нашу думку, може бути досягнуте лише в процесі функціонування судової влади, але функціонування із дотриманням такого:

— відкритості та прозорості в діяльності судової системи, що може забезпечитись через співпрацю судової системи з громадськістю через прес-служби судів, спрощення доступу ЗМІ для освітлення діяльності судової системи, доведення до відома громадян результатів діяльності судів;

— забезпечення права людини на повну інформацію щодо своєї справи, строки та стану її розгляду, складу суду, який здійснює її розгляд як через контактні центри конкретних судів, так і через мережу Інтернет;

— підвищення кваліфікації і професійної етики суддів та інших працівників судів;

— забезпечення реального дотримання суддями загальних принципів судочинства та унеможливлення будь-якої поведінки, яка створювала б сумніви в неупередженості судді та інших працівників суду.

Чи здатні адвокати та науковці якісно оновити суддівський корпус?

Ніна КУЧЕРУК,

адвокат, керівник практики судових спорів та арбітражу ЮК Jurimex

Надання науковцям та патентним повіреним можливості обійняття посади судді не можна назвати доцільним, оскільки тим самим законодавець фактично прирівнює професійну практичну діяльність судді до роботи науковця та патентного повіреного, які, можливо, жодного разу не брали участі у судовому засіданні, адже вимог щодо наявності у них досвіду з судового представництва «новий» Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не містить. Більше того, з набуттям чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» науковці та патентні повірені і не зможуть набути такого досвіду, позаяк представництво у суді здійснюватиметься винятково адвокатами. Безперечно, особи з науковим ступенем володіють значним «багажем теоретичних знань», проте для зайняття посади судді їх наявності без досвіду практичної роботи буде недостатньо. Недостатньо для здійснення правосуддя у справах інтелектуальної власності і досвіду патентного повіреного, адже зазначені справи патентними спорами не обмежуються.

Тому з упевненістю можна стверджувати, що такі нововведення призведуть до кардинального оновлення суддівського корпусу, проте навряд чи забезпечать здійснення якісного правосуддя.

Натомість позитивними можна назвати зміни щодо поповнен­ня суддівського корпусу адвокатами, які, маючи досвід суддівського представництва (захисту від кримінального обвинувачення) сторони у справі, в змозі забезпечити якісне правосуддя та підвищити авторитет судової влади. Ні для кого не секрет, що у нинішній судовій системі непоодинокими є випадки поверхового розгляду справ, свідомого ігнорування суддями доводів захисників та позбавлення їх можливості висловлювати позицію захисту, зневажливого ставлення до інших учасників судового процесу тощо. Окреслену проблему може бути розв’язано, якщо правосуддя здійснюватимуть адвокати, які, як ніхто, знають проблеми у суддівській роботі, виступаючи «на іншому боці» судового процесу.

Які чинники спонукатимуть адвокатів та науковців залишити практику та піти працювати суддею? Чи здатні адвокати якісно оновити суддівський корпус?

Олександр ОНІЩЕНКО,

адвокат, керуючий партнер АК «Правочин»

Ще давньогрецький філософ-стоїк Епіктет говорив: «Не берися судити інших, перш ніж не будеш вважати себе в душі гідним посісти місце судді». Справедливість цього афоризму перевірена двома тисячоліттями його існування, і саме тому я вкрай обережно ставлюсь до формулювання в Законі вимог, яким має відповідати кандидат на посаду судді. Мені здається, що незаангажоване кваліфікаційне оцінювання кандидатів і конкурсна основа мають призвести до якісного оновлення суддівського корпусу від людей, які давно в силу різних причин втратили кваліфікацію та моральні якості, необхідні для здійснення правосуддя. Відкриття можливості адвокатам та науковцям спробувати себе в новій якості момент, безумовно, позитивний, проте я не покладаю особливих надій на можливість формування суддівського корпусу здебільшого завдяки такому резерву. Для багатьох моїх колег-адвокатів питання внутрішньої свободи та незалежності є ключовим, а суди в українських реаліях від цих принципів далекі і не скоро до них наблизяться. Проте все ж допускаю, що певна частина адвокатської та наукової спільноти може бути приваблена престижністю роботи судді, гідною винагородою (особливо для судді Верховного Суду), нарешті, бажанням щось істотно змінити в системі відправлення правосуддя в Україні, рейтинг довіри до якого, на жаль, є вкрай низьким.

Вважаю, що замкнута судова система з обмеженим доступом до обіймання посади судді в апеляційній та касаційній інстанціях себе дискредитувала і виявила свою неефективність. По суті, замкнувши систему, ми зупинили її розвиток, зробили її ще більш консервативною, не здатною до змін. Звісно, на такому ґрунті паростки корупції і свавілля зростали стрімко. У зворотній пропорційності знижувався рейтинг довіри суспільства до судової влади. З іншого боку, я абсолютно позбавлений ілюзій щодо якісного оновлення суддівського корпусу на конкурсних засадах за рахунок науковців та адвокатів уже завтра, але, на мою думку, цей процес необхідно було розпочати. Консервативна та корумпована судова система не має перспектив існування в оновленій системі владних координат. Саме тому я категорично не сприймаю доводи окремих представників існуючого суддівського корпусу про неможливість і неспроможність адвокатів здійснювати правосуддя, не маючи досвіду розгляду справ. Переконаний, що адвокат (до речі, не тільки адвокат, а й правник, який практикує в судовій практиці) здатен у якнайкоротші строки опанувати специфіку роботи судді, і на якості розгляду справ це не позначиться. Водночас переваги від цього очевидні — система оновлюється, якість кадрів поліпшується, рівень корупції знижується, довіра суспільства до судової влади зростає. Повторю: якісні зміни в судовій системі — це процес. Новий Закон України «Про судоустрій і статус суддів» лише надав старт і прописав принципи та механізми формування оновленого суддівського корпусу, успішність реалізації яких на практиці залежить від багатьох чинників. Вкрай важливо, що Закон дав змогу відкрити систему для доступу нових кадрів і на конкурсній основі. Це є, безумовно, позитивним сигналом для суспільства в сприйнятті судової системи і відродженні довіри до неї.

Які чинники спонукатимуть адвокатів та науковців залишити практику та піти працювати суддею?
Чи здатні адвокати якісно оновити суддівський корпус?

Віктор МИРОНЕНКО,

юрист МЮК ALEXANDROV & PARTNERS

Новий Закон України «Про судоустрій і статус суддів» має сприяти якісному оновленню судової системи держави. Сьогодні залишити практику та піти працювати суддями адвокатів та науковців можуть спонукати лише два чинники: матеріальний і соціальний. Однак для більшості все ж таки основним буде матеріальний. Тому Законом нормативно закріплено рівень винагороди суддів апеляційних та вищих спеціалізованих судів на рівні 50 мінімальних заробітних плат. Це перевищує нинішні доходи як деяких адвокатів, так і науковців. Крім того, Законом передбачено і соціальний захист суддів, який полягає у поліпшенні житлових умов, соціальному страхуванні, державному захисті суддів та членів їхніх сімей. Не всі правники та науковці мають подібні соціальні гарантії. Отже, на нашу думку, саме ці фактори сприятимуть тому, що юристи ставатимуть професійними суддями.

Відповідно до Закону передбачена діяльність Верховного Суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності, Вищого антикорупційного суду, апеляційних судів та місцевих судів. Звичайно, кожен правник обиратиме для себе той суд, який відповідає його власним уподобанням. Так, юрист, покликання якого полягає у захисті прав інтелектуальної власності, звісно ж, визначатиме Вищий суд з питань інтелектуальної власності як пріоритетний. Таким чином, кожен адвокат та науковець при виборі суду керуватиметься власним суб’єктивним критерієм.

Основна мета прийняття нового Закону — якісне оновлення суддівського корпусу. Адвокат — це особа, діяльність якої будується на принципах верховенства права, законності та незалежності. Саме він постійно стикається із недосконалістю судової гілки влади та розуміє необхідність змін системи правосуддя. А науковці, як теоретики правничої науки, мають діяти за принципом ex aequo et bono (по справедливості і добру). Таким чином, сподіваємося, що теоретична обізнаність науковців поєднана із практичним досвідом адвокатів зможуть якісно оновити суддівський корпус України.

Судова система в Україні має надзвичайно низький рівень довіри у суспільства. Це визнають усі, навіть судді. Як підняти цей рівень? Довіра до третьої гілки влади підвищиться тільки тоді, коли суспільство відчує професійну та чесну роботу суддів, а саме: справедливість їхніх рішень, відкритість і прозорість їхньої діяльності, дотримання ними високих стандартів роботи та етичних норм. Адже головне призначення судової системи — надавати якісні ­послуги суспільству.