International: Життя чи гаманець?

Алеся КОСМИНА

Судові баталії щодо права власності на заморожені ембріони є не дуже частими, проте гучними через недостатню врегульованість цього питання на законодавчому рівні і, відповідно, відсутність уніфікованої судової практики, а також завдяки участі у таких процесах голлівудських зірок

Як мінімум раз на рік американські та британські видання приділяють свої перші та інші шпальти черговому судовому процесу, під час якого колишнє подружжя вирішує, що робити з ембріонами, замороженими під час проходження процедури екстракорпорального запліднення (ЕКЗ).

Ці процеси переважно ініціюють жінки, які після розлучення хочуть використати раніше заморожені ембріони для запліднення, але стикаються з опором своїх колишніх чоловіків, які не прагнуть проти своєї волі ставати батьками, справедливо побоюючись можливих аліментів та іншої відповідальності. Масла у вогонь підливають адвокати, які потроху починають ці справи переводити з категорії спорів про право власності до категорії спорів про опікунство, наполягаючи на тому, що ембріон — це жива істота. Законодавці ж, у свою чергу, умивають руки, оскільки проб­лема ембріонів з точки зору етики є близькою до проблеми абортів, тож дуже важко знайти баланс між інтересами всіх сторін. Отож юристи та судді викручуються хто як може.

 

Закон і порядок

Ще десять років тому суди у США та Великій Британії дотримувалися позиції, за якої чоловік має повне право не бути батьком усупе­реч своїй волі, тож ембріони, створені за його участю, у випадку відсутності такої волі повинні бути розморожені та утилізовані.

Американське видання ABA Journal у матеріалі, присвяченому проблемі судових битв за ембріони, зібрало декілька історій, які описують звичайну для подібних справ картину.

Ріса Левін, юрист із Нью-Йорка, одружившись, мріяла лише про народження дитини. Її чоловік теж цього хотів, але в них були проблеми із заплідненням. Тож вони уклали договір з клінікою репродуктивної медицини та розпочали процедуру ЕКЗ, оскільки це було, на їхню думку, найкращим виходом із ситуації. ЕКЗ — процес, у ході якого ­яйцеклітини запліднюються спермою поза межами організму, а потім отримані ембріони вводяться в матку. Зазвичай у результаті штучного запліднення утворюється декілька ембріонів, тож частину з них — підсадити одразу, а частину можна піддати кріоконсервації і використати пізніше. Ріса Левін із чоловіком пройшли більш ніж 10 циклів ЕКЗ, але пара розпалася до того, як змогла мати дитину. Під час розлучення Рісі було вже понад 40 років і вона вимагала збереження заморожених ембріонів для того, щоб мати можливість стати матір’ю. А її колишній чоловік не хотів бути батьком, оскільки побоювався претензій на аліменти.

У пари був договір із клінікою, в якому, проте, не було зазначено, що ж треба робити із замороженими ембріонами у випадку розлучення. Тож у Ріси майже не було аргументів на свою користь, і адвокати порадили їй не розпочинати судовий процес, оскільки це могло би бути дорого та безрезультатно. Вона у досудовому порядку погодилася на знищення ембріонів. Зараз їй 53 роки, колишній чоловік давно помер, а вона і досі шкодує про те, що зробила.

Утім, наявність договору з клінікою, в якому чітко прописано, що робити з ембріонами у випадку форс-мажорів, абсолютно не гарантує їхнього збереження для подальшого використання: ані самою клінікою, яка часто зазначає у договорі можливість передачі ембріонів іншим безплідним парам; ані екс-дружиною, яка після розлучення вбачатиме в цих ембріонах єдиний шанс нарешті завагітніти; ані екс-чоловіком, який може захотіти скористатися ембріонами для народження дитини за допомогою сурогатної матері. Якщо хтось із екс-подружжя проти батьківства, суд, як правило, стає на його бік. І оскільки йдеться не про закон, а, швидше, про етику, такі процеси отримують національну, а то й міжнародну огласку.

Наразі є два основних дискусійних моменти, які знаходять своє відображення у судовій практиці, що не відрізняється стабільністю. По-перше, досі немає чіткої позиції щодо того, чиїм правам має бути надано перевагу — людини, яка хоче стати батьком/матір’ю, чи людини, яка цього не хоче. По-друге, проб­лемним є і статус ембріонів, тобто чи повинні вони розглядатися судом як потенційні діти.

За статистикою, у США діти, що з’являються на світ за допомогою ЕКЗ, становлять близько 1,5 % від усіх новонароджених. А у країні наразі зберігається понад 600 000 кріозаконсервованих ембріонів. Звичайно, відсоток розлучень серед пар, які мають заморожені ембріони, не є великим, а відсоток тих, хто йде відстоювати право на ембріони до суду, ще менший. Та подібні судові процеси не є простими і не в останню чергу через відсутність чіткої законодавчої бази. Точніше — через відсутність законодавчої бази взагалі. Проблема є досить новою для галузі сімейного права та дискусійною, тож заклики юристів залишаються без уваги. Поки що жоден штат не наважився прийняти закон про заморожені ембріони.

Сьогодні пари, підписуючи угоду з клінікою репродуктивної медицини, передбачають розлучення та прописують, кому і на яких умовах мають дістатися ембріони. Щоправда, практика показує, що такі договори успішно оспорюються. За відсутності «ембріональних» законів судді користуються нормами загального права та особистими принципами, тобто є суб’єктивними.

 

Історія питання

Першою справою про ембріони у США став спір між колишнім подружжям зі штату Теннессі, яке не мало ані пунктів у договорі з клінікою, ані жодних усних домовленостей щодо дій з ембріонами у випадку розлучення. Згідно з матеріалами справи, Джуніор Льюїс Девіс хотів утилізувати ембріони, а його дружина Мері Сью Девіс спочатку хотіла використати їх для народження власної дитини, а згодом — пожертвувати бездітній парі.

Суд першої інстанції вирішив, що ембріони по суті є дітьми, тож виніс рішення на користь Мері Сью. Апеляційний же суд прийняв протилежне рішення. Верховний суд Теннессі у своєму рішенні зазначив, що «ембріони не є ані людьми, ані майном, проте є тимчасовою категорією, яка надає їм право на повагу з огляду на їхній потенціал стати життям».

У той же час суд заявив, що у даній справі сторони мають певні права. Одна сторона — на народження дитини і друга — на те, щоб не ставати батьком. Але, на думку суду, бажання Мері Сью Девіс передати ембріони в дар не є настільки ж значимим як бажання її колишнього чоловіка не бути батьком. У разі передачі ембріонів третій стороні містер Девіс став би батьком, не маючи при цьому жодного контролю над ситуацією. Тож, заявив суд, сторона, яка проти народження дитини з його ембріона, має у цьому спорі перевагу, оскільки друга сторона може знайти інші способи отримати статус батька/матері, окрім як використати оспорювані ембріони.

Справа «Девіс vs. Девіс» показала, що потрібно, як мінімум, прописувати варіант розлучення у договорі із клінікою. Тим більше, що багато судів підтримують саме положення договорів, а не аргументи колишнього подружжя. Торік каліфорнійський суд виніс рішення, згідно з яким ембріони, які позивачка хотіла використати, попри заперечення її чоловіка, «мають бути розморожені та знищені», про що йшлося і в договорі між клінікою та парою. А у листопаді минулого року суддя із Сан-Франциско винесла у схожій справі рішення обсягом у 83 сторінки. Вона підтримала умови, викладені у договорі між колишнім подружжям та клінікою, згідно з якими у разі розлучення ембріони мали бути знищені. Хоча позивачка наполягала на тому, що це її останній шанс завагітніти, оскільки перенесений рак молочної залози і вік понад 45 років не дають їй інших можливостей це зробити. Жінка також стверджувала, що вона погодилася на умови контракту, вважаючи їх формальністю та не усвідомлюючи наслідків. Суд це не визнав поважною причиною і постановив знищити ембріони. Тим більше, що лікарі, які свідчили у процесі з боку клініки, заявляли, що у позивачки є, хоч і мізерні, шанси як мінімум надати свою яйцеклітину для інших ембріонів.

Утім, у тих випадках, коли договором між клінікою та подружжям передбачалася передача ембріонів колишній дружині, суди, як правило, ставали на бік екс-чоловіка, який раптом передумав і категорично відмовлявся ставати батьком у такий спосіб. Свою позицію суди обґрунтовували тим, що примусове батьківство не повинно мати місця.

Іншими словами, суди дуже рідко стають на бік жінок, які після розлучення хотіли б використати ембріони для того, щоб завагітніти. І все ж таке відбувається. У разі коли суди визнають, що єдиним шансом на вагітність є заморожені ембріони, вони виносять рішення на користь таких жінок. Щоправда, найчастіше це жінки, у яких було діагностовано рак і які заморозили ембріони ще до початку лікування від хвороби.

 

Без зобов’язань

На думку юристів, головних проб­лем, які потрібно терміново розв’язувати на законодавчому рівні, наразі декілька. По-перше, треба нарешті чітко встановити, як розглядати ембріон у цій категорії справ — як майно, як людину або щось середнє. По-друге, необхідно окреслити, чи може мати місце примусове батьківство та за яких обставин. По-третє, законодавством має бути передбачено, чи може людина, яка не хоче ставати батьком/матір’ю, бути примушена фінансово підтримувати дитину. Причому третя проблема є, вочевидь, найактуальнішою, адже саме потенційні фінансові зобов’язання змушують чоловіків чинити опір бажанням колишніх дружин використати ембріони.

У дуже багатьох випадках чоловіки готові віддати ембріони в обмін на гарантію, що їх не вважатимуть батьками та не будуть в один прекрасний день вимагати аліментів. Але у США такі угоди, хоч і можна укласти, але завжди легко оспорити. У Нью-Йорку наразі розглядається законопроект, за яким одна зі сторін може надати дозвіл на використання ембріонів за умови, що вона не нес­тиме жодних зобов’язань, у першу чергу фінансових. Якщо законопроект буде прийнято, то нарешті є шанс вирішити цю дилему, тобто надати кожній стороні те, чого вона хоче.

Сьогодні законодавці уникають вирішення цих питань, адже великою мірою йдеться про етику, а не про право. Але у найближчому майбутньому людство дійде до активного клонування людини, тому хоч якась законодавча база має бути.

Поки що, за відсутності адекватного правового регулювання, адвокати наполягають на тому, щоб клієнти передбачали у договорах з клініками та між собою, що буде з ембріонами у разі форс-мажорів і у разі розлучення. Хоча й зауважують, що цей договір усе одно не має стовідсоткової сили і його можна оспорити. У будь-якому разі наявність документа спрощує захист інтересів у рази. Сьогодні, звертаючись до клініки репродуктивної медицини за процедурою ЕКЗ, останнє, про що думають пари, це розлучення і часто навіть не вчитуються у контракти, тим більше не радяться з юристами. Щоправда, переважна більшість пар усе ж таки вирішують це питання у досудовому порядку або на якомусь етапі підписують мирову угоду. Але це надає не надто багато оптимізму, адже глобально проблеми залишаються.

 

ГРУПА ПІДТРИМКИ

Активісти, які виступають проти абортів, не так давно теж долучилися до дебатів щодо статусу та майбутнього ембріонів. За їхніми словами, суди повинні захищати інтереси ембріонів так само, як захищають права дітей у справах про опікунство.

Така позиція простежується і у двох недавніх справах. Одна з них розглядається у штаті Міссурі, друга — у Каліфорнії. У Міссурі навіть було подано законопроект, який пропонує визначати заморожені ембріони як живі істоти.

Але найбільшу увагу привертає каліфорнійський процес, адже сторонами у ньому виступають голлівудська зірка Софія Вергара та її екс-бойфренд, бізнесмен Нік Лоеб.

Вирішивши одружитися, Вергара та Лоеб з’ясували, що Софія не зможе виносити дитину, тож вони скористалися послугами клініки репродуктивної медицини та заморозили п’ять ембріонів. Три з них були перенесені, але невдало. Тож пара почала пошук сурогатної матері, але згодом розлучилася.

Оскільки в їхньому контракті з клінікою було зазначено, що ембріони можуть бути використані лише у разі, коли на це погоджуються обидві сторони, Софія вирішила їх розморозити та утилізувати. Лоеб не погодився і подав позов, вимагаючи опіки над ембріонами, говорячи про те, що він планує скористатися послугами сурогатної матері. За його словами, він створив два житті і не може їх забрати. Окрім адвокатів, Лоеб підключив активістів, що переслідували Вергару та звинувачували її у вбивстві ненароджених дітей.