Банківське право: Валютний ривок

Дмитро МЕЛАШ,
керівник проектів Gryphon Legal

Віктор ХІЛІНІЧЕНКО,
молодший юрист Gryphon Legal

Як нові вимоги Національного банку України до небанківських валютообмінних установ впливають на валютний ринок

2016 рік сміливо можна назвати переломним на ринку обміну валют.

По-перше, відбулося його «перезавантаження» після того, як, починаючи з кінця 2015 року, Національний банк України (НБУ) прий­няв рішення відновити видачу небанківським фінансовим установам генеральних ліцензій на здійснення обміну валют. У результаті станом на сьогодні їх налічується вже близько тридцяти (раніше було лише чотири).

По-друге, разом із допуском небанківських фінансових установ на валютообмінний ринок НБУ значно посилив вимоги, які вони зобов’язані виконувати для отримання та збереження генеральної ліцензії на обмін валют. Нововведення спрямовані на забезпечення прозорості структури власності небанківської фінансової установи, наявності достатнього обсягу власного капіталу, платоспроможності, а також на те, щоб її власники мали задовільний фінансовий стан.

Посилені вимоги викладені в новій редакції Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв’язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженого постановою правління НБУ від 9 серпня 2002 року № 297 (у редакції від 1 січня 2016 року, далі — Положення про генеральні валютні ліцензії), більшість вимог якої для діючих станом на 1 січня 2016 року валютообмінних компаній почали діяти з 1 липня 2016 року.

 

Нові вимоги

Відповідно до нових вимог небанківська валютообмінна установа зобов’язана не тільки повністю розкривати свою структуру власності до всіх ключових учасників (юридичних осіб, які прямо або опосередковано володіють 2 % і більше в статутному капіталі, а також усіх фізичних осіб — засновників) та контролерів (юридичних чи фізичних осіб, які володіють контрольним пакетом корпоративних прав установи або здійснюють вирішальний вплив на діяльність установи незалежно від формального володіння часткою в статутному капіталі), а й підтвердити достатність коштів у фізичних осіб — засновників для володіння часткою у фінансовій установі, показати джерела їх походження, а також підтвердити, що вони є реальними власниками фінансової установи, а не номінальними утримувачами часток у ній.

Однією з ключових умов отримання генеральної ліцензії на обмін валют та її збереження є наявність у небанківської фінансової установи власного капіталу в розмірі не менш ніж 20 млн грн. Фінансова установа зобов’язана дотримуватися цієї вимоги протягом усього строку діяльності з надання фінансових послуг обміну валют.

Оскільки статутний, а відповідно, і власний капітал фінансової установи формується за рахунок внесків її учасників, розмір цих внесків повинен відповідати реальному майновому стану таких учасників. На відміну від банків, підтвердження задовільного майнового стану учасників не є прямим обов’язком небанківської фінансової установи, однак наявність у її засновників доходів, достатніх для здійснення внеску до статутного капіталу, із позиції НБУ, є одним із критеріїв прозорості структури власності фінансової установи.

 

Друга сторона медалі

Разом із цим НБУ має право визнати структуру власності небанківської валютообмінної установи непрозорою та застосувати до неї заходи впливу (включаючи відкликання ліцензії), якщо йому стане відомо, що ключовий учасник у фінансовій установі насправді є лише номінальним утримувачем корпоративних прав, а фактичний контроль здійснює інша пов’язана з ним особа (чоловік або дружина, інший родич, партнер по бізнесу тощо).

Контроль за прозорістю структури власності та фінансовим станом небанківських фінансових установ та їх учасників НБУ здійснює через надані йому дискреційні повноваження.

Зокрема, НБУ має право запитувати у небанківських фінансових установ будь-яку інформацію та документи, які підтверджують їх платоспроможність та прозорість структури власності, а також задовільний фінансовий стан їхніх засновників.

Як показує практика, НБУ цим правом активно користується та запитує у фінансових установ такі документи/інформацію:

— фінансову звітність (річну або проміжну);

— довідки банків, у яких установа має рахунки;

— висновок аудитора стосовно походження коштів, за рахунок яких здійснювалося формування статутного капіталу;

— копії документів, що підтверджують операції з продажу рухомого та нерухомого майна, цінних ­паперів;

— баланс станом на останню звітну дату перед отриманням запиту тощо.

Разом із цим, якщо ключовими учасниками фінансової установи є фізичні особи, НБУ також запитує інформацію та документи про їхній майновий стан та джерела походження коштів, які відповідні фізичні особи внесли до статутного капіталу установи, а саме: копії податкових декларацій, інформацію контролюючого органу про суми доходів і сплачених податків за звітний період, інформацію про наявність чи відсутність заборгованості зі сплати податків та інших обов’язкових платежів, документи щодо відчуження майна тощо.

Треба зазначити, що можливість НБУ запитувати в небанківських валютообмінних установ інформацію та документи щодо їх структури власності та фінансового стану на законодавчому рівні не обмежена ні періодичністю таких запитів, ні вичерпним переліком документів, які установа зобов’язана надати. Тож НБУ має право запитувати зазначену інформацію/документи регулярно. Важливо, щоб це не набувало характеру зловживання дискреційними повноваженнями зі сторони регулятора.

При цьому підтвердження відповідності структури власності та майнового стану фінансової установи вимогам регулятора — процедура затратна за часом і за ресурсами (з огляду на кількість документів та обсяги інформації, які запитуються) та водночас є вкрай важливою, адже непрозора структура власності фінансової установи та недостатність у неї власного капіталу свідчать про наявність ризиків невиконання нею своїх зобов’язань перед споживачами фінансових послуг, а тому є підставами для відкликання генеральної валютної ліцензії.

Таким чином, встановивши нові вимоги для небанківських валютообмінних установ, НБУ фактично прирівняв їх у цьому аспекті до банків. При цьому небанківський валютообмінний ринок демонструє готовність працювати прозоро та виконувати посилені вимоги регулятора, про що свідчить той факт, що у 2016 році НБУ не відкликав жодної генеральної ліцензії на обмін валют.