№10 Жовтень 2016 року → У вільний час

Хобі: Романи юристів

Сім років тому Сергій Козьяков опублікував в «Юридической практике» статтю про юристів-невдах, які посіли видатне місце в світовій літературі, тобто про тих, чиї твори ми читаємо із задоволенням і навіть не здогадуємось, що колись ці люди здобули професію юриста. Ми вирішили написати про юристів, яких назвати невдахами в професійному плані аж ніяк не можна, проте вони встигають знайти час і для письменництва. Йдеться не про правничі статті чи книги, зовсім ні, художня література — ось наша тема сьогодні

Психологічний роман

Сергій КОМБЕРЯНОВ,

начальник юридичного відділу компанії K.Fund, розповів про свою повість «Крадії пам’яті», яка стала лауреатом літературного конкурсу «Смолоскип».

Я завжди відчував потребу у творчій самореалізації. Письменництво здавалося ідеальним варіантом, оскільки, по суті, не потребує додаткового приладдя чи спеціальних умов — маєш аркуш паперу та ручку і пишеш собі (це не мольберт і, тим більше, не гончарний стіл). Крім того, дуже хотілося донести до більшого кола людей якісь свої базові переконання, ідеї. Художня література в цьому плані є чудовим інструментом — ти розважаєш людей і одночасно можеш вести з ними інтелектуальний діалог.

Оскільки я найбільше любив читати психологічні романи, тому і писати вирішив саме у цьому жанрі. Щоб більше зацікавити читача, я намагаюся додавати в тексти елементи трилеру (саспенсу), однак психологічна складова все ж таки домінує. Так, наприклад, у моїй повісті «Крадії пам’яті» на поверхні історія про те, як люди намагаються повернути собі «викрадену» пам’ять і знайти своїх кривдників, але насправді книга про самопізнання, усвідомлення себе без нашарування соціальних статусів та минулого досвіду.

Поєднувати роботу і письменництво вдається дуже складно, оскільки і те, і інше насправді має тенденцію до поглинання усього вільного часу. Дисципліна і самоорганізація — це єдине, що стане в нагоді. Виділяю собі окремі дні чи навіть години, коли повністю присвячую себе лише написанню текстів. До того ж розірвав договір із провайдером телебачення, щоб спокуси не було.

Моя повість — «Крадії пам’яті» — стала лауреатом літературного конкурсу «Смолоскип». Для мене це дуже важлива відзнака, я за неї боровся кілька років, оскільки через цей конкурс прой­шли майже всі визначні сучасні українські прозаїки та поети. У літературних журналах ще раніше публікувалися моя повість про життя у таборі для дітей із розладами психіки «Капкан для печалі й радості» та різні короткі оповідання.

Я віддаю перевагу літературі на соціальні теми та з глибоким психологічним підтекстом. Обожнюю Стейнбека та Ремарка, п’єси Тенесі Уільямса. На початку юридичної кар’єри читав одну за одною книги Джона Грішема — так, як він, про нашу професію ніхто не писав. Його «Фірма» — це просто мастрід для молодих юристів. Із сучасних українських письменників я б виділив коротку прозу Ірини Цілик та повісті Марини Гримич. Це — абсолютно сучасна європейського рівня література, не обтяжена ні схлипуваннями про важке минуле України, ні глибинним аналізом себе у мистецтві, а саме це відлякує більшість читачів від так званого сучукрліт. Конкретного взірця не маю, але хочу брати все найкраще у Хемінгуея, того ж Стейнбека, а карколомність сюжетів у Стівена Кінга (король є король).

 

Збірка новел

Артем АФЯН,

керуючий партнер АО Juscutum, рік тому видав свою книгу iRock про рок-музику і розповідає, як так вийшло.

 

Письменництво — це така сила, яка більша за людину. Пише той, хто не може не писати. Зі мною те саме: мені є чим зай­матись, але написання книги — це те, що я не зміг зупинити. Я вже багато років захоплююсь літературою і не тільки як читач, тому книга стала логічним продовженням цього захоплення.

Моя книга написана у жанрі малої прози, iRock — це збірка новел. Зважаючи на брак часу, цей жанр вдається найкраще. Та й загалом мені подобається легка література, яка змушує замислитися про щось більше. Причому там, де людина хоче, вона може побачити глибокий сенс, де не хоче — може просто отримати задоволення від літератури.

Поєднувати роботу і письменництво вдається тільки за рахунок усіх інших життєвих інтересів: сну, сім’ї та друзів. Я читаю дуже багато, тому не можу виділити якийсь окремий жанр, автора або навіть групу авторів. Намагаюсь дотягнутися до абсолютно незвичних видів і форматів літератури. Але з останніх прочитаних мною книг більшість займає все ж таки сучасна художня проза, а там уже немає обмежень ані за професією, ані за стилістикою.

 

Пригодницький роман

Валентин ГВОЗДІЙ,

керуючий партнер ЮФ GOLAW, анонсував нам книгу, презентацію якої заплановано наприкінці цього року.

Кожен у житті має свою місію. Ми, юристи, покликані допомагати людям. Наша професія вимагає завжди бути в авангарді подій — як соціальних, так і політичних. Коли почалися сумнозвісні події на Сході України, я задумався про те, що можу зробити для нашої країни. Розуміючи внутрішню «кухню» багатьох політичних процесів, я відчував моральне зобов’язання розповісти про це, написавши книгу.

Мені було важливо, щоб пересічний українець вловив і зрозумів суть книги, тому я обрав жанр пригодницького роману з елементами детективу. Звісно, мені було до душі поставити у центр подій представника тієї професії, на якій я розуміюся найбільше, — адвоката. Герой роману — юрист українського походження, який на початку ХХ сторіччя вів найгучніші справи в Російській імперії, був відомим у Європі філантропом, у Парижі збудував власну філармонію, реалізувавши таким чином свою мрію, але яка у період політичної кризи стала прикриттям для перемовин світового масштабу.

Хронологічно книга охоплює період від 80-х років XIX сторіччя до 1926 року і побудована на достовірних історичних фактах. Це багата на події пора як в історії, так і в адвокатурі. Українські землі на той час були розділені між Російською та Австро-Угорською імперіями і становище адвоката в їхніх правових системах було абсолютно різне. В Австро-Угорщині адвокат конкурував із суддею за авторитет, натомість у царській Росії мав іноді менше прав, ніж простий жандарм. Мені хотілося описати сильну юридичну школу того часу, яка дала світові відомих адвокатів, і розповісти про їхню здебільшого трагічну долю.

Роман торкається проблем, актуальних і сьогодні. Історія триває… Події останніх років в Україні дуже нагадують ті, що відбулися сто років тому. Глобально нічого не змінилося: як були зрадництво і підкупи, так і є донині, як «промивали» мізки «високими» ідеями та ідеалами, так і продовжують, і «сірі кардинали» теж нікуди не зникли. Важливо те, що за всім цим стоять інтереси окремих людей, а політичні процеси — чітко спланована «режисура». Про це і йдеться у книзі. Маю надію, що вона допоможе розвінчати міфи та стереотипи, які «придумала» радянська влада. Можливо, комусь книга допоможе ґрунтовно переосмислити свої погляди, хтось, врешті, зніме «рожеві окуляри», а хтось почне співставляти факти і мислити критично. Дуже хочу, щоб цей роман читала молодь, аби уникнути помилок, зроблених сторіччя тому і за які ми досі платимо дуже дорого — людським життям, своєю незалежністю і територіальною цілісністю.

Ідея написати книгу у мене виникла вже давно. Я почав шукати і збирати необхідні матеріали для роману десь в 2011 році. Цей процес то переривався, то відновлювався, але події останніх двох років спонукали замислитися над важливими речами і активно продовжити письменницьку роботу. Натхненням я зав­дячую видатним особистостям початку ХХ сторіччя — Петлюрі, Шептицькому, Грушевському, Петрушевичу, навіть одіозному Махну, неповторній українській співачці Соломії Крушельницькій, яка досі не має відповідного до її рівня пошанування, і Коко Шанель — жінці, яка «зробила себе сама».