№10 Жовтень 2016 року → У вільний час

Post Scriptum: Бути в переплеті

Олександр ОНУФРIЄНКО,
к.ю.н., доцент, директор юридичного департаменту ПрАТ «КІНТО», управління активами

Юрист, як і лікар, як і музикант, — це ті професії, де тісно переплелися ремесло, наука та можливість прояву особистих якостей

Коли я вчився на юридичному факультеті, такого свята — День юриста — ще не існувало. Кількість юристів була значно меншою, ніж тепер. Ранжування за популярністю було таким (зверху вниз): слідчий (і то він значно відставав від оперативного співробітника), прокурор, адвокат, суддя. Хто такі юрисконсульти і чим вони займаються, знали тільки вони самі та їхні близькі.

Зараз, звичайно, все інакше. Немає жодного вишу, в якому не було б юридичного факультету. З дипломом юриста тисячі і тисячі людей працюють де завгодно і ким завгодно.

Пригадую таку історію. Була дуже складна угода. Тристороння. Нафтовий концерн, великий банк і мій клієнт — інвесткомпанія. Переговори, листування тривали досить довго. З кожної сторони були задіяні десь по десятку юристів. І от керівники юридичних підрозділів разом із ключовими виконавцями зібралися у великій залі банку, щоб, нарешті, завізувати остаточний варіант контракту. Ну, знаєте, як це буває — зібралися о десятій ранку, а дійшли розумного компромісу вже пізно ввечері. Втомлені, вичавлені виходимо з освіченої зали і йдемо темним порожнім приміщенням банку. І раптом — палахкотить люстрами великий хол, в якому поставлені столи з напоями та закусками і декілька десятків молодих співробітників банку слухають промову тамади. «У когось день народження?», — запитую керівника юрдепартаменту банку. «Не знаю», — відповідає той. «Якщо не помиляюсь, це працівники касового залу та рецепшн. А що святкуємо?», — запитує він тамаду. А той у відповідь: «Володимире Івановичу, ви що? Сьогодні ж День юриста!». Ми, всі учасники напружених переговорів, остовпіли. А керівник юрдепартаменту нафтового концерну і каже нам як відомий літературний герой: «Ходімо, колеги, ми чужі на цьому святі життя. У мене сили залишилися, тільки щоб доїхати додому».

Якось так виходить, що я дуже рідко можу «традиційно» відсвяткувати День юриста. То робота, то відпустка тощо. Але дуже часто в цей день, коли хтось із співробітників починає поздоровляти, знову і знову починаю розмірковувати над питанням: а чому люди свідомо обирають спочатку професію, а потім кар’єру юриста. Престиж? Ну, особливо зараз, так сказати не можна. Гарантований дохід? І знову, особливо зараз, — не скажеш. Великі доходи? Так рекламщики, IT-шники, дизайнери інтер’єрів і, як ми нещодавно дізналися, ді-джеї отримують значно більше. І при цьому вони не ходять у наші суди з їх «чудовим» інтер’єром, на них люди не виливають свої проблеми, вони самі собі встановлюють час і обсяг роботи. На відміну від, наприклад, архітекторів, ми не залишимо по собі нічого матеріального — тільки стоси паперів, які ніхто після сдачі в архів і ніколи не читатиме. Що ж рухає нами?

Моя особиста думка така. Юрист, як і лікар, як і музикант, — це ті професії, де тісно переплелися ремесло, наука, можливість прояву особистих якостей (сміливість, швидкість реакції, врешті-решт, темперамент). Жоден юрист не буде схожий на іншого юриста — ми всі в цій професії можемо проявити свою індивідуальність. Одну і ту ж справу різні юристи вестимуть по-різному. Один буде спокійно, як удав, затягувати опонента глибше у справу, щоб потім так же спокійно показати суду всі недоліки і вади його позиції. Інший з першого ж слухання розпочне запекле атакування позиції опонента, навіть не маючи особливих підстав для затяжної атаки. І та, і та тактики можуть привести до перемоги, якщо вони відповідатимуть характеру юриста. Ще одна особливість нашої роботи — як правило, і поразка у справі, і перемога на 90 % залежать тільки від нас. Ми не можемо висунути «відмазки» — техніка підвела, інструменти зламалися, погода була не така, хоча всі ці моменти можуть бути в нашій справі. Насправді ж, якщо ти взявся за справу — майже-майже все залежить тільки від тебе. І щоб ти потім не говорив клієнту, в глибині твоєї душі і в пам’яті твого достойного опонента залишиться «який я молодець» або «ну, навіщо ж я так».

Отже, ми всі різні. Об’єднує нас лише розуміння, що клієнт повинен платити. Незважаючи на це, ми всі покликані захищати людей. Співробітники правоохоронних органів розуміють такий захист, як ізолювання небезпечних осіб від суспільства, адвокати розуміють такий захист, як використання всіх можливостей, щоб невинний не постраждав, юрисконсульти стежать, щоб бізнес не був задавлений державою. Саме тому нас цінують і поважають неюристи. Принаймні, повинні цінувати. А ми для цього все зробимо, правда ж?