Право власності: Хист володіння

Інна РУДНИК,
старший юрист ЮК «Алєксєєв, Боярчуков та Партнери»

Витребування майна з чужого незаконного володіння та від добросовісного набувача — викриваємо больові точки процесу захисту

Конституція України гарантує непорушність права власності, а Цивільний кодекс (ЦК) України, у свою чергу, містить окрему главу про способи та порядок захисту такого права. Проте чи все так просто, коли питання стосується повернення майна до свого законного власника? Так, законодавством передбачене право власника у будь-якому випадку витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Перша проблема, яка постає перед особою, що намагається захистити своє майно, — тягар доведення наявності у неї права власності.

 

Довести своє право

 

Як зазначено в пункті 23 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 7 лютого 2014 року № 5, відповідно до статті 387 ЦК України та частини 3 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. При цьому суди повинні мати на увазі, що право власності на рухоме майно доводиться за допомогою будь-яких передбачених процесуальним законодавством доказів, що підтверджують виникнення такого права у позивача. Факт знаходження майна на балансі особи сам по собі не є доказом права власності чи законного володіння.

У той же час у постанові від 27 липня ц.р. Вищий господарський суд України (ВГСУ) вказав (справа № 911/3866/15), що для застосування приписів статті 387 ЦК України необхідною умовою є доведення позивачем насамперед того факту, що він є власником нерухомого майна. Позов про витребування майна на підставі цієї статті підлягає задоволенню у випадку, якщо у власника майна, що вибуло з його володіння і перебуває у неправомірному володінні іншої особи, залишається право на це майно (таке право власності має існувати на момент звернення з позовом до суду).

Аналогічної позиції дотримується ВГСУ при вирішенні інших подібних спорів. Так, у постанові від 11 лютого 2016 року (справа № 911/336/15) суд касаційної інстанції зазначив, що право на пред’явлення позову про витребування майна з незаконного володіння унормоване статтею 387 ЦК України, за приписами якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник. При цьому позивач повинен довести належність йому майна на праві власності чи на іншому ­речовому праві та підтвердити це документально.

Тобто на момент звернення до суду із позовом власник має надати суду документи, які підтверджують його право власності. Отже, правова конструкція, за якою у позові ставиться вимога про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, є неправильною, і суд може відмовити у задоволенні другої вимоги як передчасно заявленої.

Так, у постанові від 17 листопада 2015 року (справа № 921/1196/14-г/6) ВГСУ зауважив, що право власності має існувати на момент звернення з позовом до суду, а не виникати на підставі судового рішення.

 

Добросовісний набувач

 

Інше питання, якому необхідно приділити увагу, це придбання майна добросовісним набувачем, тобто особою, яка не знала і не могла знати про наявні обмеження для відчуження йому майна.

Частинна 3 статті 388 ЦК України надає власнику право витребувати майно від добросовісного набувача у всіх випадках, якщо таке майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати. Відповідно до частини 5 статті 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. При цьому цей Кодекс не визначає, що саме треба вважати оплатою за договором.

Розглядаючи питання, який договір потрібно вважати відплатним, ВССУ в ухвалі від 1 липня 2015 року (справа № 6-6980св15) зазначив, що таким вважається договір, за яким виконання певних дій однією стороною обумовлює сплату певної суми грошей або надання іншого зустрічного задоволення з боку другої сторони договору, а безвідплатним є договір без такого зустрічного надання.

Тобто навіть за умови несплати грошових коштів за придбання майна договір може вважатися оплатним, якщо, наприклад, добросовісний набувач виконав якісь роботи, надав послуги, чи якщо майно передавалося з метою погашення певних зобов’язань.

У разі відплатності договору підстави для витребування майна власником значно звужуються.

Так, якщо майно придбане доб­росовісним набувачем за відплатним договором особи, власник має право витребувати це майно від набувача лише за наявності однієї з наведених підстав: 1) майно загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) майно було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Передача майна з власної волі позбавляє власника можливості заяви віндикаційного позову. Це, наприк­лад, ситуації, за яких власник передав майно в оренду чи інше користування, а недобросовісний орендар відчужив таке майно третім особам. Такої позиції дотримується і ВГСУ в своєму інформаційному листі «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів» від 15 березня 2011 року № 01-06/249 та Верховний Суд України у висновках, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України за 2010—2011 роки від 1 квітня 2012 року.

Відтак, на власникові лежить ризик необачливого вибору контрагента, якому він довірив майно. Однак власник у такому випадку може звернутися з відповідним позовом про відшкодування збитків до особи, що здійснила неправомірне відчуження майна власника.

Згідно з ЦК України, не може бути витребуване майно, що було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Таке обмеження є логічним, адже при виконанні судових рішень мають місце адміністративно-правові відносини за участю держави в особі її уповноважених органів, і держава має надавати гарантії набувачам майна.

Отже, учасники прилюдних торгів можуть бути спокійними, їхнє майно захищене від ризику бути витребуваним за віндикаційним позовом. Однак, якщо майно продавалось з прилюдних торгів на підставі виконавчого напису нотаріуса, то арештоване державним виконавцем майно, а також майно, яке є предметом застави (іпотеки), не вважатиметься таким, що вибуло з володіння боржника поза його волею. Про це зазначає Верховний Суд України в листі від 1 липня 2013 року щодо аналізу деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ.

Таким чином, на перспективність віндикаційного позову впливає наявність чи відсутність волі власника на передачу майна, оплатність договору, за яким таке майно перейшло до кінцевого набувача, та спосіб передачі майна — цивільно-правовий договір чи реалізація судового рішення.