№11 Листопад 2016 року → У вільний час

Post Scriptum: Гра в імітацію

Іван МІЩЕНКО,
керуючий партнер ЮФ Trusted Advisors

В юридичній спільноті завжди існуватиме жива дискусія, однак сам факт її існування свідчить про прагнення до розвитку та удосконалення

Необхідність комплексного реформування українського правосуддя сьогодні є однією з найважливіших потреб держави. Із цим погодиться кожен, адже розуміння такої необхідності є на всіх щаблях нашого суспільства, проте сьогодення вимагає більш кардинальних заходів. Внесені 2016 року зміни до Конституції щодо правосуддя створили хороші юридичні передумови для повноцінної судової реформи, зокрема щодо оновлення суддівського корпусу і зміцнення незалежності суддів, але водночас зумовили низький рівень довіри за рахунок наявності кількох ключових проблем.

З моєї точки зору, основною метою судової реформи є саме підвищення якості правосуддя. Якість, у свою чергу, збільшить авторитет судової гілки влади, який необхіден суспільству як можливість цивілізованого та адекватного вирішення правових спорів. Очікування суспільства загалом та його юридичної спільноти є вкрай високими. На мій погляд, основна претензія до правосуддя полягає зовсім не в його корумпованості чи залежності від інших гілок влади, хоча й ці звинувачення мають право на існування, а саме в якості такого правосуддя. Якість як категорія, яка починається із можливості вільного та відкритого доступу до правосуддя та закінчується такою юридичною характеристикою судових рішень, на які навіть кваліфікованим та досвідченим адвокатам буде вкрай важко або й зовсім буде неможливо опонувати шляхом апеляційної чи касаційної скарги.

Під вільним та відкритим доступом я розумію не лише досить ефемерні категорії, закріплені у всіх процесуальних кодексах, але й сучасні та зручні приміщення, в яких відправляється правосуддя, в яких комфортно працювати не лише суддям та судовому персоналу, а й учасникам правових спорів. Це — поступове впровадження в роботу судової системи сучасних інформаційних технологій, які вже стали для нас звичайним та зручним явищем у побутовому житті. Однак заяву про ознайомлення з матеріалами справи ми до цього часу друкуємо та стоїмо в черзі для її подання в канцелярію, це як один із простих прикладів. На жаль, це не п’ять-десять хвилин на розгляд кожної справи, як ми щоденно спостерігаємо у судах різних інстанцій, це вимагає досить тривалого часу для належного обґрунтування своєї правової позиції сторонами та достатньо часу для суду виконати свою роботу — належно та якісно вирішити правовий спір.

У цьому контексті проект Господарського процесуального кодексу України та проект Цивільного процесуального кодексу України, на мій погляд, це величезний крок вперед. Відзначу, що і та форма суспільного обговорення, яка була започаткована розробниками, може викликати лише на повагу. Залучення практикуючих адвокатів, суддів, юристів, наукової спільноти до розробки, критики та обговорення проектів кодексів демонструє повагу розробників до юридичної спільноти, створення можливості отримати зворотний зв’язок та внести корективи до правової позиції. Звичайно, ідеальних процесуальних норм немає та й бути не може; і в юридичній спільноті завжди існуватиме жива дискусія, однак сам факт її існування свідчить про прагнення до розвитку та удосконалення.

На моє переконання, найважливішим залишається питання рівня толерантності та свободи в суспільстві в контексті судової влади. Це питання навіть більш важливе, ніж конкретні персоналії. Нескладно уявити, як саме працює судова система Північної Кореї та як зовсім недавно подібна судова система існувала в Радянському Союзі. Підкреслю, справа зовсім не в персоналіях; мій дід, зокрема, присвятив більшу частину свого життя роботі суддею. За існування статті у кримінальному кодексі СРСР та УРСР «Дармоїдство» судді вимушені були, наприклад, виносити вирок поету Бродському, коли прокурор на тому відомому судовому процесі вкрай по-радянськи зауважила, що такої професії, як поет, у СРСР не існує.

Тому однією із невід’ємних рис людської особистості є здатність до конкуренції та боротьби, і, як наслідок, до конфліктності. Конфлікти не лише в негативному сенсі; досить часто конфлікт — це важіль, який дозволяє рухатись вперед, боротьба майбутнього із минулим. І так само суспільство потребує якісного інституту вирішення таких конфліктів — суду. І як адвокат, і як особистість щиро сподіваюсь на те, що розпочата судова реформа — це справжній крок, а не його імітація, це вимога часу та суспільства, а не формальність.