Інтерв’ю: Боротьба за вітряки

Минуло три роки з моменту запровадження на законодавчому рівні такого явища, як «зелений» тариф, що дозволяє робити певні висновки щодо успішності реалізації цього проекту та його перспективності для української економіки (і, відповідно, для юридичних фірм, що його супроводжують). Про реалії та перспективи «зеленого» тарифу в Україні «УЮ» розповів партнер, керівник групи фінансів та комерційних проектів МЮФ «Ді Ел Ей Пайпер Україна» Олександр КУРДИДИК

Пане Олександре, чим сьогодні приваблює сфера альтернативної енергетики бажаючих у неї інвестувати?

Згідно із Законом України «Про електроенергетику», «зелений» тариф — це «спеціальний тариф, за яким закуповується електрична енергія, вироблена на об’єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії — вироблена лише малими гідроелектростанціями). Тарифи, за якими оптовий ринок електричної енергії України (чит. — держава) має закуповувати у вищевказаних виробників електроенергію, що не продана за договірними цінами безпосередньо споживачам або енергопостачальним компаніям, що здійснюють постачання електроенергії за регульованим тарифом щорічно затверджуються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики. Величина «зеленого» тарифу встановлюється для кожного суб’єкта господарювання, який виробляє електричну енергію з використанням альтернативних (відновлюваних) джерел, за кожним видом альтернативної енергії та для кожного об’єкта електроенергетики. На сьогодні ці тарифи є досить привабливими, особливо враховуючи той факт, що вони мають прив’язку до офіційного валютного курсу євро Національного банку України.

Розвитку альтернативної енергетики сьогодні приділяється увага у багатьох країнах. Чи суттєво відрізняються українські умови та способи запровадження «зеленого» тарифу від решти країн?

Такі тарифи під різними назвами існують в Європі, Азії, Америці і є найкращим способом стимулювати виробництво електроенергії з альтернативних (відновлювальних) джерел. Але українська енергетична реальність дещо відрізняється від світової, тому законодавцям постійно доводиться вносити зміни з огляду на вітчизняні «розробки».

Зокрема, сьогодні у нас почали активно будувати віт­роелектростанції, але при цьому часто розглядається можливість застосовувати вітрові турбіни, які є не досить сучасними або були у вжитку в інших країнах. Це, зокрема, спричинило появу проектів змін до чинного законодавства, за якими максимальний «зелений» тариф застосовуватиметься лише до тих вітроелектростанцій, які використовуватимусь турбіни потужністю не менш ніж 2 МВт.

Які законодавчі проблеми сьогодні є найбільш суттєвими?

Незважаючи на деякі ситуативні зміни, законодавство про «зелений» тариф і досі має декілька неузгодженостей. Зокрема, встановлено, що «зелений» тариф застосовуватиметься до 1 січня 2030 року лише до тих виробників електроенергії з поновлюваних джерел, які при виробництві електроенергії та будівництві об’єкта, що виробляє електроенергію, використовували з 1 січня 2012 року не менш ніж 15 %, з 1 січня 2013 року не менш ніж 30 % і з 1 січня 2014 року не менш ніж 50 % матеріалів та сировини, що мають українське походження. І на сьогодні все ще чітко не врегульовано питання, як саме розрахувати вищезазначену питому вагу матеріалів та сировини українського походження.

Сьогодні для інвесторів вступати у відносини з державою, а тим більше з нашою — певною мірою ризик. Чим ризикують та чого побоюються виробники електроенергії з альтернативних джерел?

Інвесторів наразі відлякують деякі особливості українського ­законодавства, зокрема кількість дозволів, потрібних для будівництва електростанції. Якщо в інших країнах їхня кількість може обмежуватись двадцятьма, то у нас можна нарахувати понад сотню. Крім того, є й інша специфічна проблема — ризик нестабільності законодавства. Усі розрахунки та фінансові моделі інвесторів наразі побудовані з урахуванням «зеленого» тарифу. Якщо раптом його буде змінено або держава запровадить обмеження щодо закупівлі кількості електроенергії із поновлюваних джерел, усі плани можуть порушитися й інвестиції у цю сферу припиняться.

Але зацікавленість, однак, є. Чим пояснити велику кількість заявок на виробництво електроенергії?

Так, незважаючи на ризики та неузгодженості, зацікавленість з боку інвесторів помітна неозброєним оком, особливо у сфері вітрової електроенергетики. І сьогодні до НКРЕ надходить чимало заявок на застосування «зеленого» тарифу та певні потужності для електростанцій. Нині сумарний обсяг заявок перевищує обсяг альтернативної електроенергії, який взагалі потрібен Україні. Зокрема, якщо в Криму будуть побудовані всі вітрові електростанції, на які було зроблено заявки, державі доведеться щорічно знаходити суттєві суми і при цьому думати, що робити з такою електроенергією.

Це говорить про численні спекуляції на цій темі — багато хто подає заявки, створює проекти, проте реально мало хто справді збирається виробляти цю електроенергію. У результаті держава, побачивши таку кількість заявок, швидше за все, піде шляхом посилення кваліфікаційних вимог до застосування «зеленого» тарифу або зміни розміру цього тарифу, щоб він став доцільним та цікавим реальним інвесторам.