Проза життя: Правила життя Василя Кисіля

 

Василь Іванович Кисіль — юрист-легенда. Понад 15 років очолював юридичну фірму «Василь Кісіль і Партнери», нині — старший партнер фірми. Пан Кисіль відомий серед студентства, адже він викладає у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Василь Іванович — один із провідних українських експертів у сферах міжнародного приватного права, цивільного права та законодавства про інвестиції, і сьогодні він поділився з читачами «УЮ» своїми правилами життя

 

 

 

Якби я не став відомим юристом… я став би юристом.

Реформи в Україні нагадують мені довготривалий серіал із поганою режисурою.

Падіння рівня довіри до судової гілки влади — наслідок і виняткова заслуга суддівського корпусу.

Найбільша небезпека для державності полягає у тому, наскільки її громадяни усвідомлюють значення багатої, заможної, самодостатньої держави.

У студентах мене найбільше вражає вміння вийти переможцем на іспиті у кінцевому результаті.

Молодому юристу я порадив би активно діяти і не боятися ризикувати.

Юриспруденція для мене це «мистецтво добра і справедливості» — відомий вислів з римського права. Намагаюся ставитися до нього свідомо і дотримуватися його.

Найбільшою проблемою юриспруденції можна назвати сучасний стан підготовки юристів у вищих навчальних юридичних закладах.

За 15 років керування юридичною фірмою я зрозумів, що… мистецтво керівництва полягає у відсутності керівництва. Важливим є усвідомлення спільної мети і вміння зацікавити інших реальністю досягнення мети.

У вільний час я відпочиваю.

Я ніколи не думав, що буду свідком таких кардинальних змін у нашій державі наприкінці 80-х — на початку 90-х років минулого сторіччя.

Хтось сказав мені, що ніколи в житті не буває так погано, щоб на краще не вийшло.

Я з тих людей, які сповідують принципи реалістичного оптимізму.

Більше за все на світі я хочу залишитись самим собою.

Кожному з нас необхідно пам’ятати, що до «амбіцій ­потрібна належна амуніція».

Чим старшим ти стаєш, тим важче це усвідомлювати. Але треба розуміти.

Чим старшим ти стаєш, тим легше аналізувати минуле.

Іноді буває корисно подивитися не лише у дзеркало, а й у свій паспорт.

Усе геніальне — є справді геніальне.

Я дуже добре пам’ятаю і ціную поради людей, яких поважаю.

Моя улюблена книга — це 100 % не Кримінальний кодекс, а ранні оповідання Михайла Зощенка. Щоразу, коли я відкриваю книгу, то дивуюсь мовній стилістиці цього автора і, читаючи, завжди посміхаюсь. Маю ряд інших улюблених книг, але про це іншим разом.

Найбільше я шкодую, що ніколи не можу навести лад на своєму письмовому столі.

Найбільше я пишаюсь родиною та можливістю працювати з однодумцями та приємними для мене людьми.

Якщо припустити, що завтра я знову піду навчатись на перший курс університету, то я зі знанням справи підійшов би до вибору тих дисциплін, які мені найбільше знадобляться.

Усе буде добре тоді, коли ми усвідомимо, що дуже багато чого залежить конкретно від кожного з нас.