Інтерв’ю: Медичне спостереження

Впровадження нової системи фінансування медичної галузі має наблизити Україну до світових стандартів. Але сподіватися на швидкі зміни цього року не варто, адже системне перезавантаження потребує системних налаштувань, переконана асоційований партнер судової практики ЮФ ILF Олена ХІТРОВА

Наприкінці минулого року окреслились законодавчі перспективи для впровадження реальної реформи медичної галузі. З якими очікуваннями пов’язуєте реформування системи охорони здоров’я в Україні вже у цьому році?

Очікувань багато, але цього року вони пов’язані лише зі створенням Національної служби здоров’я України (НСЗУ) і реформуванням системи організації та фінансування первинної допомоги. Щодо вторинного рівня медичної допомоги, то у 2017 році реформи його не торкнуться. Заплановано лише створення госпітальних округів, закріплення порядку формування госпітальних рад та визначення критеріїв, за якими лікарню може бути включено до госпітального округу.

Системні зміни запрацюють тільки з січня 2018 року. Цей рік буде присвячено підготовці та налаштуванню системи. Необхідно змінити та доопрацювати нормативну базу. Змін потребує Бюджетний кодекс України, оскільки нова система передбачає, що новостворена Національна служба здоров’я України як орган центральної виконавчої влади візьме на себе функції щодо фінансування суб’єктів надання медичної допомоги на підставі відповідних договорів та контролю за їх виконанням. Окремо обговорюється необхідність змін до законодавства про публічні закупівлі та введення окремого порядку для закупівлі медичної допомоги з обслуговування населення, наприклад, за аналогією з Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Також зміни необхідно внести до основ законодавства України про охорону здоров’я в частині забезпечення можливості надавати медичну допомогу за рахунок бюджетних коштів не лише державним та комунальним закладам охорони здоров’я — таке право отримають і приватні заклади охорони здоров’я та фізичні особи — підприємці. На первинній ланці ці зміни мають запрацювати вже з липня 2017 року. Зараз ми з колегами працюємо над відповідним законопроектом, у лютому Кабінет Міністрів України має внести його на розгляд Верховної Ради України.

Досить гостро постало питання запуску системи e-health, оскільки зміна системи фінансування базується на швидкому обміні інформацією між усіма її учасниками (НСЗУ, суб’єктом надання первинної медичної допомоги, пацієнтом, лікарем). Щоб запрацювала така система, недостатньо написати програму, необхідно затвердити відповідні нормативні акти щодо порядку ведення ре­єстрів тощо.

Великий пласт роботи — це зміна підзаконних нормативних актів для забезпечення роботи нової системи, надання рівних прав усім суб’єктам надання допомоги, спрощення ліцензування господарської діяльності з медичної практики та багато іншого.

Також очікую, що цього року буде розроблено та внесено на розгляд Верховної Ради України законопроект, який врегулює питання щодо визначення обсягу гарантованого пакета медичних послуг та пропозиції щодо його узгодження зі статтею 49 Конституції України.

 

Наріжний камінь української медицини — фінансування медичних закладів. Яка модель розподілу коштів, на вашу думку, зможе перевести надання медичних послуг на інший рівень?

Я говорила б не про модель розподілу коштів, а про принципи побудови системи. Як пацієнт я не хочу боятися лікаря, хочу йому довіряти та розуміти, що в будь-який момент можу звернутися до нього за допомогою (зателефонувати, зв’язатися через Skype тощо), записатися на прийом на зручний для мене час та не проводити по півдня в чергах. А лікар має бути зацікавлений зробити так, щоб у мене не виникло бажання змінити його та піти до іншого лікаря. Це — можливо, якщо запрацюють принципи «вільного вибору лікаря» та «гроші йдуть за пацієнтом».

Що ми маємо сьогодні? Комунальна або державна лікарня щомісячно отримує від держави певну суму коштів для забезпечення надання допомоги громадянам. Обсяг цієї суми ніяк не залежить від пацієнта та наданих йому послуг і проведених маніпуляцій. Так само на заробітну плату лікаря не впливає кількість пацієнтів, яких він веде, або кількість операцій, які він провів. Тому лікарня та лікар розуміють, що неважливо, в якому обсязі надано допомогу пацієнтам, гроші все одно прийдуть. Тобто можливість для впливу або мотивації відсутня. Окреме питання — ефективність використання наданих коштів. Фактично виділені державою гроші йдуть на утримання будівель, а не на оплату медичної допомоги. Тому ми з вами вимушені самостійно доплачувати за медичні пос­луги або взагалі звертатися до приватної лікарні, яка забезпечить сервіс, використання новітніх технологій тощо. Тобто виходить, що пацієнти двічі платять за медичну допомогу — спочатку сплачуючи податки, а потім самостійно оплачуючи послуги лікаря або лікарні.

Тому система фінансування має створити умови для ефективного використання коштів та розвитку конкуренції, щоб саме та лікарня або лікар, якого обрав пацієнт, отримали кошти за надану йому допомогу. При цьому неважлива форма власності суб’єкта надання медичної допомоги. Пацієнт повинен мати право прийти і до приватного лікаря, лікарні, яким потім держава оплатить кошти за цього пацієнта в обсязі, який було визначено.

У світі є не так багато моделей фінансування медичної галузі: система Бісмарка — обов’язкове медичне страхування шляхом введення додаткового навантаження на заробітну плату (дохід). Отримані кошти через національного страховика розподіляються між лікарнями, які надали послугу застрахованій особі. Ця система працює в Німеччині, Польщі, Естонії. Така система можлива за відсутності тіньового ринку та виплати зарплати «у конвертах». В іншому випадку залишається велика кількість незастрахованих осіб та значне фінансове навантаження з огляду на страхові виплати.

Система Бевериджа — коли зі сплачених податків виділяється частина на фінансування медичних послуг. Ці кошти також розподіляються між лікарнями за результатом наданих послуг та пролікованих випадків. Таку систему мають Велика Британія, Іспанія та інші країни. Приватне медичне страхування — коли держава залишає за собою обов’язок забезпечити медичну допомогу тільки для соціально незахищених верств населення, інші мають придбати страховий поліс та самостійно нести витрати на медицину. Застосовується в Грузії, США та інших країнах. У деяких країнах є комбінації цих систем, але їх об’єднує один принцип: має оплачуватися безпосередньо надана медична допомога (послуга).

Уряд пропонує рухатися в напрямі створення в Україні системи Бевериджа. У цьому є певна логіка з огляду на обсяг тіньового ринку в країні.

 

Страхова медицина в Україні існує здебільшого на папері. Відповідно, страхові компанії не надто активні на цьому ринку. Що може стати каталізатором для розвитку конкуренції серед страховиків?

Якщо ми говоримо про добровільне медичне страхування, то каталізатором для його розвитку якраз і може бути нова система фінансування. Страхові компанії можуть запропонувати пацієнтам пакети, які покриватимуть частину медичної допомоги, яка не увійде до гарантованого державою пакета. Тобто людина розумітиме, що ці послуги вона вже оплатила, сплачуючи податки, а інші — самостійно застрахувала. Поки що уряд прораховує, який обсяг медичної допомоги увійде до гарантованого державою пакета послуг.

Інший аспект — антикорупційне законодавство. Як говорить один мій знайомий лікар, його колеги вимушені балансувати між станом «жебрака» та «рекетира». Багато з них бажають отримувати легальний дохід та не відчувати страху. Саме активізація добровільного медичного страхування може цьому сприяти. Адже це один із способів легального шляху отримання лікарнею грошових коштів за надані медичні послуги.

 

Як ви оцінюєте впровадження у 2016 році спрощеного механізму реєстрації лікарських засобів на практиці?

Будь-які дії щодо дерегуляції мають позитивний характер. Але на практиці вони не запрацювали поки що в повному обсязі. Нещодавні зміни до порядку ведення реєстру лікарських засобів мають сприяти цьому. Дуже сподіваюсь, що на український ринок зайдуть імпортери лікарських засобів, які поки що не зареєстровані. У моїй практиці був випадок, коли дитину лікували за кордоном, у Німеччині, вона щодня потребувала внутрішньовенного харчування. У Німеччині є дуже хороший препарат, але в Україні він незареєстрований. Немає навіть аналогу. А скомпонувати харчування з інших лікарських засобів також неможливо, оскільки є окремо вуглеводи і білки, а лікарський засіб для внутрішньовенного забезпечення жирами також незареєстрований в України. Як можна легально ввезти незареєстровані препарати для їх використання в Україні? Питання риторичне…

 

Якої саме підтримки потребуватимуть гравці медичної галузі від юристів з огляду на реформування системи охорони здоров’я?

Звичайно, сам процес реалізації та впровадження реформи вимагає участі юристів. Переформатування гравців ринку (вихід нових гравців, реорганізація існуючих) потребує юридичного супроводу. Крім того, перехід на нові умови фінансування за договорами також сприятиме зростанню попиту на юристів юридичні послуги. Під час дії договірних відносин завжди виникають питання або спори.

Окремий аспект — спори з пацієнтами. Поки що пацієнти не дуже активно користуються своїми правами на захист, можливо, через їх незнання. Нова система, в якій пацієнт буде розуміти свої права та обов’язки, сприятиме зміненню ситуації. Адже найцінніше, що є у людини, — це її життя та здоров’я.