Судова практика: Умовні штампи

Юристи добре знають, як пише українська Феміда, — так, ніби справді з пов’язкою на очах: стилістика, граматика, лексика іноді кульгають. Тож яких помилок треба уникати? Які принципи національного правосуддя варто «успадкувати» новому Верховному Суду? Своїми міркуваннями діляться юристи

Якими принципами треба керуватись українським суддям при написанні судових документів? Чи має місце оригінальність, креативність при написанні судових рішень? Які рішення повинен продукувати новий Верховний Суд: як за старої школи — ВСУ, за зразком американської школи чи європейської?

Володимир КРАВЧУК, президент Асоціації розвитку суддівського самоврядування України, суддя Львівського окружного адміністративного суду

Добре, якщо рішення суду зрозуміле для адвоката. Ідеально — якщо при цьому його розуміють і не юристи. Тому правило № 1 — писати зрозуміло. А це послідовність викладу, правильна побудова речень, структура тексту, точні слова. Юридичні терміни використовуються як у законі, а решта — класична літературна мова. Судове рішення — це прикладний літературний твір. Надмірна манірність мови тут недоречна.

Правило № 2 — писати якомога коротше. І це не наслідування чеховського «стислість — сестра таланту», а практична вимога. Написання рішення і його читання потребує часових вит­рат. Копіювання (а пам’ятаймо, що за видачу повторної копії є судовий збір) — фінансових витрат. Тому надто велике рішення — це зайві витрати.

Зазвичай стилістична оригінальність не повинна переважати змістовну. Рішення суду — це документ, який відображає аналіз доводів сторін, законодавства та аргументи суду. Оригінальність стилю підпорядкована цій меті. Якщо суддя виробив власний стиль, знайшов свій «почерк», то йому не потрібно нічого змінювати. Добре відпрацьований шаблон рішення вірно служить роками. Змінюються обставини, сторони, а форма залишається без змін.

Звісно, в порядку творчого самовдосконалення можна було б поексперементувати: додати промовистий епіграф, послатися на філософів, розмірковуючи про справедливість, згадати класиків доктрини поділу влади, викласти своє бачення стану суспільства, котре породило спори та нещастя, які стали предметом судового розгляду.

Цікаво! Але навіщо? Суддя може вільно займатися літературною творчістю і реалізувати творче натхнення в інших формах. До речі, чому б не написати сучасний український судовий роман?

ВСУ видавав пречудові зразки судових рішень. Їх небагато, але вони варті наслідування. Звичайно, коли треба писати тисячі рішень, не вистачає часу вдосконалювати текст. Написали мотиви — є рішення. Його, як дисертацію, можна шліфувати роками. Але чи потрібно? Більшість рішень, які судді називають «серійними», не потребують зіркової якості. Це має бути добре зроблений, точний, зрозумілий правовий документ. Ми бачимо, що у нескладних справах навіть Європейський суд з прав людини переходить на тексти, які не містять мотивації.

Коли ж ми говоримо про складний правовий спір, новий спір, з якого ВС не висловлювався, вимоги до тексту мають бути найвищі. Саме на таких справах судді можуть показати свій фаховий рівень. Саме такі рішення мають право називатися «прецедентами».

Безумовно, ВС повинен виробити свій стиль, щоб його рішення було зразком прикладної правової творчості найвищого ґатунку. Зміст і форма рішення повинні викликати захват! Це важливо, бо це промовистий доказ фаховості і спроможності суду. Рішення — це продукт, за якістю якого оцінюють якість самого суду. Авторитет суду формується через оцінку його рішень. Для створення такого рішення має використовуватися усе, що застосовують ЄСПЛ, ВС США та інші судові установи.

Які рішення повинен продукувати новий Верховний Суд: як за старої школи — Верховного Суду України, за зразком американської школи, за зразком європейської школи (Європейського суду з прав людини, Європейського суду справедливості)?

Ігор СЕМЕНОВ, радник МЮФ Eterna Law

На жаль, більшість судових рішень сьогодні написані надто формально — як правило, суди сухо повторюють обставини справи і хаотично копіюють норми права без детального обґрунтування свого рішення у справі. Дуже рідко у судових рішеннях можна зустріти якісну аналітику, застосування норм права до фактичних обставин конкретної справи чи чіткий ланцюжок логічних висновків, який обґрунтовує прийняте судом рішення.

Великі надії сьогодні покладаються на оновлений Верхов­ний Суд. Дуже хотілося б, щоб ВС відійшов від типового для українських судів формалізму і у своїх рішеннях частіше виходив не лише із тексту правової норми, а й із принципів права, духу закону, намірів законодавця та ширше тлумачив правові норми.

У своїй аналітиці Верховний Суд має використовувати докт­ринальні напрацювання як вітчизняних, так і зарубіжних вчених-правників, брати до уваги тенденції розвитку тих чи інших правових інститутів, концепцій в іноземних юрисдикціях і, тим самим, встановлювати правильні орієнтири для розвитку правових інститутів і судової практики.

Саме Верховний Суд може стати прикладом для наслідування та задати високий стандарт написання судових рішень для решти судів. Необхідно перестати толерувати поверховість, необґрунтованість, формалізм і канцелярщину у судових рішеннях та стимулювати суддів до аналітики і системного викладення своєї правової позиції. Неприпустимо продовжувати продукувати судові рішення у формі відписок на одну сторінку із формальним «заява є необґрунтованою та її доводи не підтверджуються доданими до неї матеріалами».

Рішення судів мають стати повними, самодостатніми, із детальним аналізом позицій сторін, оцінкою їх обґрунтованості, аналізом усіх необхідних елементів правових конструкцій. Хорошим прикладом для наслідування у цьому можуть стати рішення англійських судів. Такі рішення дають повне уявлення про справу, застосовані норми права, а також дають змогу відстежувати логіку судді, його переконання, коментарі, зауваження та перестороги. Отримавши таке рішення, навіть сторона, що програла справу, залишається більш задоволеною результатом, адже вона чітко усвідомлює конкретні недоліки своєї правової позиції і розуміє, у чому саме їй не вдалося переконати суддю.

Андрій ІВАНІВ, юрист ЮК FCLEX

Сьогодні на оновлену версію Верхов­ного Суду покладають значні надії. Очікування ефекту від конкурсного відбору суддів повинні виправдати себе уже в перших результатах діяльності оновленого корпусу найвищої судової інстанції України.

Практично такі первинні результати ми зможемо побачити саме в рішеннях ВС, які будуть ухваленими на початку діяльності.

Варто відзначити, що громадянська та, особливо, юридична спільнота, окрім змін щодо законності та однозначності майбутніх судових рішень, також очікує вироблення якісно нової стилістики судових рішень. Вона, як і форма рішень, повинна відповідати цілі діяльності Верховного Суду — забезпечення єдності, сталості та прогнозованості судової практики, причому її законність презюмується. Тому форма судового рішення повинна бути чіткою, структурованою, а зміст рішення — зрозумілим.

Основною складовою відповідно до окреслених цілей має бути саме характеристика обставин справи таким чином, щоб навіть пересічному громадянину були зрозумілими причини, чому саме в таких обставинах ВС застосував той чи інший закон та норму права.

Окремим аспектом діяльності суду є випадки відходу ВСУ від власної правової позиції. Водночас уже не викликають здивування приклади, коли чергове судове рішення кардинально відрізняється від попередньо висловленої судом позиції, а саме — рішення написане так, ніби попередньої правової позиції і не було.

Стилістика та структура майбутніх судових рішень оновленого ВС повинна передбачати такі приклади. У випадку відходу від власної правової позиції обов’язкові складові рішення — вказівка на причини такого відходу, короткий аналіз попереднього судового рішення ВС, викладена в ньому правова позиція та обставини справи в контексті пояснення причин зміни позиції в межах нової справи.

Говорячи про необхідність слідування якійсь моделі судового рішення, яка вибудувана тією чи іншою правовою системою, провідними судовими утвореннями інших держав чи організацій, робимо висновок про неможливість запозичення такої конкретної моделі в українську правову систему, особливо для українського Верховного Суду.

Сьогодні наша правова система перебуває на іншому етапі становлення та розвитку, і її потреби щодо стилістики судових рішень відрізняються від зразка американського суду чи того ж Європейського суду з прав людини.

Якими принципами треба керуватись українським суддям при написанні судових документів?

Ігор КОНОПКА, юрист ЮК FCLEX

Тривалий час критичною процесуальною проблемою залишається низька якість судових рішень. Серед практикуючих у сфері судових спорів юристів навіть побутує жарт, що їм не потрібно дивитися фільми жахів, достатньо погортати Єдиний державний реєстр судових рішень.

З метою розв’язання проблеми, вочевидь, необхідно вдосконалювати відповідні навчальні програми для суддів. Серед іншого, надзвичайно важливо, щоб служителі Феміди засвоїли принципи написання (оформлення) судових рішень, розуміння яких дозволить у кожному конкретному випадку не допускати істотних порушень, які, між тим, можуть стати підставами для скасування відповідних рішень.

Ідеальний текст судового рішення — доступний та зрозумілий, із чіткими формулюваннями та структурою, логічним та обґрунтованим викладом, розумним обсягом та строком складання. Таке судове рішення апріорі спрямоване на утвердження принципу верховенства права, тобто ним досягається мета правосуддя.

Доступність та зрозумілість. Судове рішення повинно бути зрозумілим не лише для юристів, а й необмеженому колу осіб, для яких воно є доступним у вищезгаданому реєстрі. Іноді саме з нього особа дізнається про порушення своїх прав та оскаржує відповідне рішення. Не «сухий» переказ обставин справи та безцільне цитування законодавчих норм, а результати їх осмисленого аналізу, оцінки і тлумачення судом повинні міститися у тексті, при цьому простою мовою.

Чіткі формулювання та структура. Тексти судових рішень повинні містити чіткі (однозначні) формулювання, що не допускають різночитань. У разі використання скорочень — суд має надавати їм пояснення; дати, суми та інші цифри — викладати в єдиному форматі. Структура рішення повинна відповідати положенням процесуальних кодексів; резолютивна частина не повинна передбачати альтернатив та бути реальною для виконання (наприклад, поширена фраза «зобов’язати передати акції» сформульована некоректно з огляду на чинне законодавство про цінні папери та депозитарну систему).

Логічний та обґрунтований виклад. Текст судового рішення повинен бути викладений так, щоб його абзаци та групи абзаців можна було умовно пронумерувати. Обставинам справи та доводам сторін суд має надати правову оцінку та обґрунтувати посиланнями на конкретні норми (їх складові) та необхідним тлумачення (пояснення того, як суд розуміє норму та чому її (не) застосовує, критично необхідне для можливого оскарження рішення — тому іноді суди умисно ухиляються від зазначення такого).

Розумний обсяг та строк складання. Безумовно, обсяг рішення повинен бути таким, щоб були виконані всі вищенаведені вимоги. При цьому важливо, щоб рішення було повним і не залишалось обставин, яким суд не надав оцінки, та норм, які суд не застосував, але повинен був. Стосовно строку, він визначений процесуальними кодексами і повинен дотримуватись, в іншому випадку порушується право на оскарження, що є складовою права на захист.

Вищеописане видається доволі очевидним, та це враження розвіюється вмить, коли читаєш у мотивувальній частині «позивачу слід відмовити», а в резолютивній — «позов задовольнити повністю», водночас половини фактичних обставин не описано взагалі, обсяг рішення — дві сторінки, а повний текст складено через два місяці.

Чи має місце оригінальність, креативність при написанні судових рішень? Якщо так, то як не «перегнути палицю»?

Антон КУЦ, радник практики вирішення конфліктів та спорів АО Juscutum

Рішення суду — результат творчості судді. Цей документ повинен містити підстави, за якими суддя прийняв позицію однієї зі сторін. Більшу частину рішення займають фактичні обставини, перелік доказів і текст нормативних актів. Але зв’язати все це в послідовний і логічний документ є необхідною креативністю суддів.

Українські судді стали більш досвідченими. Такого висновку можна дійти, аналізуючи рішення, які вони виносять.

Можна спостерігати непогану тенденцію, коли судді у текс­тах своїх рішень використовують прямі норми Загальної декларації прав людини і основоположних свобод. Це більш важливо, коли зазначений документ згадується в рішеннях ВСУ (наприклад, постанова ВСУ у справі № 6-2976ЦС15 від 27 квітня 2016 року).

Також є рішення, в яких судді посилаються на преамбулу Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права. Як правило, такі посилання можна побачити у справах про захист честі, гідності та ділової репутації. Предметом посилання є теза, що всі права людини «випливають із властивої людській особі гідності».

Важливим для правозастосовної практики є використання рішень ЄСПЛ. Посилання у справі на рішення зумовлює нові напрями розвитку судової практики, а тим більше на рішення, які не пов’язані з Україною. Наприклад, у постанові ВСУ від 24 травня 2016 року (справа № 815/62/14) було взято до уваги рішення у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року.

Але у всьому необхідно мати міру. Написання рішення з простим переліком законодавства і «міжнародних норм» не надає йому цінності. Адже не можна зрозуміти, як саме суддя застосував ту чи іншу практику та яких висновків він дійшов.

Від свого імені висловлю бажання, щоб судді ставились до написання рішень так, як юристи ставляться до написання статей. Мова не йде про використання гіпербол. Стаття повин­на бути цікава і зрозуміла чотирнадцятирічній дитині. Якщо вона зможе зрозуміти суть та підстави, на яких було винесене рішення, це буде чудовий показник роботи судді над рішенням. Можливо, тоді деякі рішення будуть наповнені змістом, а не переліком норм.

Чи має місце оригінальність, креативність при написанні судових рішень? Якщо так, то як «не перегнути палицю»? Які казуси стилістичного характеру траплялися вам у рішеннях Феміди по-українськи? І навпаки, чи є в українській судовій системі судді, рішення яких ви назвали б зразковими? Наведіть найяскравіші приклади

Дмитро ШАПАРЬКОВ, адвокат АФ «Династія»

При написанні судових рішень дуже часто спостерігається креативність суддів, яка просто приголомшує своєю масштабністю, здебільшого це стосується молодих суддів, однак трапляється і в рішеннях старших суддів. Зумовлено це здебільшого необхідністю мотивувати судове рішення за відсутності доказів.

Так, судовим рішенням апеляційного суду однієї із областей скасовано постанову суду першої інстанції у справі про адміністративне правопорушення за статтею 124 КУпАП із таким мотивуванням: «1 серпня 2008 року мало місце сонячне затемнення, що є загальновідомим фактом, який не потребує доказування, внаслідок чого подія ДТП припала на нічний час доби, що суд першої інстанції при постановленні судового рішення не врахував, внаслідок чого воно підлягає скасуванню…» і це судове рішення набуло законної сили.

Ще одним випадком прояву нестандартного підходу до написання мотивування судового рішення судом апеляційної інстанції є постановлення ухвали, якою повернуто апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді адвокату, мотивування було таким: «Статтею 393 КПК України визначено коло осіб, які мають право подати апеляційну скаргу, враховуючи, що адвокат, відповідно до вимог законодавства, не наділений правом на звернення з апеляційною скаргою, остання підлягає поверненню…», ухвалу було скасовано ВССУ, оскільки пос­тановлено її всупереч чинному законодавству.

Також судом першої інстанції постановлено ухвалу про направлення справи за підсудністю до іншого суду з такою мотивацією: «Зважаючи на ті обставини, що земельна ділянка, яка є предметом спору, не є нерухомим майном, позовна заява не підлягає розгляду за правилами виключної підсудності, а тому справа має бути направлена до районного суду за місцем проживання відповідача…», ухвалу було скасовано судом апеляційної інстанції.

Таких випадків стало дуже багато, особливо останнім часом, а сприяє виникненню таких судових рішень неоднозначна, часом і суперечлива судова практика та правова позиція вищих судів в однорідних справах. Виправити ситуацію можливо шляхом напрацювання єдиної правової позиції вищими судами в тих чи інших питаннях.

Однак, незважаючи на зазначені обставини, є судді, які завжди постановляють зразкові судові рішення, які суворо відповідають вимогам чинного законодавства та правилам українського правопису, зокрема це суддя Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Світлана Марущак та суддя Дніпропет­ровського районного суду Дніпропетровської області Володимир Бровченко.