International: Пісна справа

Недостатній обсяг фінансування та надмірне навантаження змушує американських державних захисників, які представляють інтереси малозабезпечених відповідачів, відмовлятися від справ та шукати справедливості у суді

У 1963 році Верховний суд США у справі «Gideon v Wainwright» закріпив своїм рішенням, що шоста поп­равка до Конституції США вимагає призначати на безоплатній основі адвоката людям, які не можуть самі оплатити такі послуги та які обвинувачуються у скоєнні кримінальних злочинів. Трохи згодом, у 1972 році, у справі «Argersinger v. Hamlin» той же суд виніс вердикт, за яким право на адвоката мають обвинувачені не лише у кримінальних, а й у будь-яких інших злочинах, які передбачають ув’язнення.

З моменту винесення першого рішення минуло 54 роки. За цей час кількість вироків про позбавлення волі у США збільшилася у чотири рази, а 90 % обвинувачених у таких злочинах є саме тими малозабезпеченими, які користуються послугами державних захисників. Бюджети ж штатів не безрозмірні і наймання більшої кількості державних адвокатів ними не передбачено. Тож навантаження на існуючих захисників щороку збільшується. Крім того, кар’єра державного захисника мало приваблює амбітних молодих юристів, і, набувши досвіду, вони швидко знаходять нову, більш оплачувану роботу. Така плинність кадрів теж не може не позначатися на якості послуг, що надаються.

Зрозуміло, що обвинувачувані таким станом речей не дуже задоволені, тож разом зі своїми адвокатами виходять на тропу війни із системою.

 

Якість? Ні, не чули

У листопаді 2015 року Новий Орлеан (штат Луїзіана) сколихнула новина про стрілянину у парку. На щастя, ніхто не помер, але 17 осіб було поранено. За тиждень після інциденту поліція знайшла першого підозрюваного, Джозефа Аллена. Його звинувачували у замаху на вбивство першого ступеня важкості, але його адвокат зумів довести, що чоловік у момент стрілянини перебував у Техасі, де робив покупки із вагітною дружиною. Як докази були надані записи камер спостереження магазинів. Обвинувачення було зняте.

У своєму коментарі виданню ABA Journal головний державний захисник Орлеана Дервін Бантон ­сказав, що він, звичайно, дуже радий за колегу, який добре виконав роботу. Проте зазначив, що для його адвокатів така якість роботи наразі недосяжна. За декілька років бюджет його офісу скоротився з 9 млн доларів до 6 млн, а кількість детективів становить лише вісім осіб, що, м’яко кажучи, замало для 21 000 справ на рік. І якби містера Аллана представляв державний захисник, то він дістався б до тих відеозаписів лише за кілька тижнів і, вірогідно, їх було б уже знищено. Тож підзахисний потратив би до в’язниці.

Бантон вирішив розібратися з проблемою нестачі людей кардинально. Його офіс почав відмовлятися від деяких справ, на ведення яких якісно не вистачало ресурсів. А деякі — найскладніші — справи переходили у режим очікування. З часом Американський союз захисту громадянських свобод та Американський союз захисту громадянських свобод Луїзіани подали позов, стверджуючи, що це порушує права обвинувачуваних, гарантовані Конституцією. І хоча формально винним був державний адвокат, позов було подано до керівництва штату Луїзіана.

І цей судовий процес міг би стати найгучнішою справою щодо захисту прав малозабезпечених у 2016 році, але він не був унікальним. Правозахисні організації все частіше висувають претензії та подають позови через неадекватне фінансування системи державного захисту. І ці зусилля, хоч і зі скрипом, але приносять результати. Минулого року таких позовів проти штатів було подано шість, два з них — до верховних судів штатів. Крім того, у позивачів з’явився спільник в особі Міністерства юстиції США.

 

У межах бюджету

Головна проблема полягає в тому, що закон та рішення судів чітко встановлюють права малозабезпечених на адвокатський захист, але жодним чином не згадують, хто має це все оплачувати. Тож штати вирішують таке питання на власний розсуд — десь послуги державних захисників фінансуються з бюджету штатів, десь — з бюджету округів, десь — порівну. Найменше пощастило Луїзіані — там фінансування залежить від того, скільки до бюджету потрапило різного роду зборів та штрафів. Тож суму передбачити та прорахувати заздалегідь неможливо.

За великим рахунком на труднощі скаржаться всі штати. Оскільки з політичної точки зору фінансування адвокатського захисту для бідних жодної політичної користі не приносить, левова частка округів стикаються із хронічною нестачею коштів. Американська асоціація юристів періодично — раз на декілька років — серйозно порушує це питання і проводить відповідні обговорення у комітетах. І суть скарг не змінюється — мало грошей, багато клієнтів, незадовільний рівень зарплат. У 2007 році, коли асоціація востаннє аналізувала це питання, лише чверть офісів державних захисників відрапортували про те, що кількість адвокатів є адекватною навантаженню. Усе свідчить про те, що наступне опитування покаже ще менший відсоток.

Звичайно, це виливається у неприємні наслідки. Численні дослідження доводять, що кожного року державні захисники мають усе менше змоги регулярно зустрічатися з клієнтами, подають менше клопотань, частіше укладають угоди про визнання провини та домагаються закриття справ значно рідше, аніж приватнопрактикуючі адвокати. Якщо коротко, ефективність повільно, але невідворотно наближається до нуля.

Що і відображено у позовах щодо фінансування державного адвокатського захисту. У справі «Tucker v. Idaho» Американський союз захисту громадянських свобод штату Айдахо заявив, що позивач Трейсі Такер був ув’язнений на три місяці, які передували судовому процесу. А все тому, що його адвокат не був присутній на засіданні, де обговорювалася сума застави, і не зміг навести аргументи для її зменшення. Перебуваючи у тюрмі, він 50 разів намагався зв’язатися зі своїм адвокатом, але безуспішно. Крім того, дві з трьох зустрічей Такера з адвокатом відбувалися прямо посеред коридору суду, тобто про прайвесі не могло бути й мови. Про проведення адвокатом належного розслідування обставин справи годі й згадувати.

Така ситуація є, швидше, стандартною. Через брак фінансування адвокатам доводиться бути і юристами, і детективами, і технічним персоналом в одній особі. Багато не зробиш.

Факт відсутності грошей регулярно підтверджує і Міністерство юстиції. Починаючи з 2013 року, американський Мін’юст видав уже декілька документів з цього приводу. З підрахунками та посиланнями на судові рішення минулих років, у яких пропонуються методи обчислення ефективності роботи адвоката на основі низки маркерів. Зокрема, йдеться як про фінансування, так і про час, який у адвоката залишається для встановлення якісного контакту з клієнтом та на роботу над справою.

Показовою у цьому сенсі є справа 2010 року «Hurrell-Harring v. State of New York», в якій Мін’юст виступив зі своїми поясненнями. У цій справі Нью-Йоркський союз захисту громадянських свобод подав позов від імені 20 позивачів з числа колишніх клієнтів державних адвокатів, яким було надано надзвичайно неякісні послуги. Приміром, головному позивачу у справі — Кімберлі Херрелл-Харрінг — її адвокат порадив визнати себе винною у кримінальному злочині, який, цілком вірогідно, можна було легко перекваліфікувати на адміністративне правопорушення. До слова, цей адвокат пізніше був позбавлений ліцензії через фальсифікацію документів, що він, за іронією долі, робив саме через надмірне навантаження.

У 2014 році штат уклав із позивачами мирову угоду, погодившись повністю профінансувати та укомплектувати штат державних захисників у п’яти округах. І у 2016 році було прийнято закон, за яким фінансування щороку збільшуватиметься і до 2023 року повністю покриє всі потреби. На цей момент повна сума складає 460—480 млн доларів, і позивачі вважають, що штат може собі це дозволити. Директор з юридичних питань Нью-Йоркського союзу захисту громадянських свобод упевнений, що цей закон може покласти початок загальноамериканській реформі послуг з державного захисту. Тим більше, що зараз декілька схожих судових процесів проходять по всій країні. Зокрема, у Луїзіані, Айдахо, Каліфорнії, Пенсільванії та Юті. Щоправда, губернатор цей закон ще не підписав.

 

Вантаж відповідальності

Як уже зазначалося, рівень фінансування прямо пропорційний рівню завантаженості адвокатів. Яскравий приклад тому — округ Фресно у штаті Каліфорнія. Рівень бідності в окрузі складає 27,5 %, тобто вдвоє вищий за середній рівень по країні — 13,5 %. І це, згідно із позовом у справі «Phillips v. California», поданим у липні 2015 року, породжує проблеми. Штат майже не надає фінансування та не здійснює жодного контролю за системою безоплатної допомоги. Сам округ з огляду на майже 30-відсоткову бідність населення не може забезпечити достатній рівень надходжень до бюджету, і в той же час попит на послуги державних захисників з тієї самої причини є неабияким.

Через скорочення бюджету, починаючи з 2012 року, офіс державного захисника округу втратив більш ніж половину штату. За даними Американського союзу громадянських свобод, у 2013—2014 роках державні захисники округу Фресно мали по 40—80 слухань на день, а також по 418 кримінальних або 1 375 адміністративних правопорушень на рік.

В інших штатах ситуація трохи ліпша. Так, в Айдахо, за словами позивача Такера, державні захисники мають близько 300—400 різного роду справ на рік, у Юті, за даними, що фігурують у двох різних позовах, — від 250 до 350 справ на рік. Тоді як стандарти, запроваджені федеральним урядом у 1970-х роках, говорять про 150 кримінальних справ або 400 адміністративних правопорушень на рік. За словами юристів, ці цифри і тоді не мали жодного обґрунтування, а сьогодні з огляду на складність справ тим більше є перебільшеними.

Утім, проблеми Фресно навантаженням не обмежуються. Офіс має надзвичайно високу плинність кад­рів — у період між 2010-м та 2014 роками штат повністю оновився. Зрозуміло, що не на краще, оскільки на зміну досвідченим адвокатам прий­шли молоді та зелені. Але набути достойного досвіду їм теж важко — на підвищення кваліфікації немає ані часу, ані коштів. А нестача детективів (10 осіб на понад 42 000 справ на рік ) змушує адвокатів займатися і розслідуваннями. У результаті адвокатам, по-перше, доводиться бути свідками у своїх справах, а по-друге, страждає якість як слідчої, так і адвокатської роботи.

 

Офіс — не гумовий

Коли мова заходить про фінансування, одразу ж з’являється і дискусія на тему «скільки справ може взяти адвокат?» І тут починається найцікавіше. Стандарти 70-х років, вочевидь, не можуть бути застосовані до сучасних реалій. І офіси державних захисників часто просто починають відмовляти суддям, коли бачать, що навантаження переходить усі розумні межі. Іноді при відстоюванні інтересів доходить і до позовів.

Так, у 2012 році у справі «Missouri Public Defender Commission v. Waters» керівник офісу державного захисту штату Міссурі Кет Келлі активно дискутувала із суддями першої інстанції, стверджуючи, що її юристи мають право не брати на себе більше, ніж це можливо для надання якісних послуг, а судді були впевнені у тому, що шоста поправка не дає адвокатам права відмовляти у захисті клієнтів. На допомогу офісу Келлі прийшов колишній голова комітету Асоціації американських юристів із юридичного захисту малозабезпечених Стівен Хенлон. Він запропонував власну систему оцінювання, яка допомагала вирахувати баланс між кількістю та якістю роботи конкретного офісу. Сьогодні Хенлон є головним юрисконсультом Національної асоціації державного захисту і продовжує боротися за права державних захисників.

Дані, зібрані Хенлоном, і допомог­ли виграти Келлі. У 2012 році Верховний суд Міссурі виніс рішення, в якому зазначив, що судді справді не можуть змусити державних захисників взяти більше клієнтів, ніж це можливо для якісного обслуговування. А вже у 2013 році Верховний суд Флориди виніс схоже рішення, тим самим скасувавши дію закону штату, що забороняв державним адвокатам відмовлятися від справ, навіть за умов недостатнього фінансування або великого навантаження.

З надмірним навантаженням спробував боротися і головний окружний захисник Орлеану Дервін Бантон. У січні 2015 року його офіс припинив брати нові справи. За його словами, доходило до того, що судді погрожували адвокатам в’язницею. Крім того, вони намагалися примусити взяти ці справи адвокатів приватної практики, а один суддя відверто рекламував роботу державним захисником, говорячи, що досвід роботи не є обов’язковим.

На сьогодні державні адвокати не збираються спинятися і хочуть провести норми навантаження через законодавчі органи. Тим більше, що, згідно із Модальними правилами професійної поведінки Американської асоціації юристів, державні захисники, як і інші адвокати, зобов’язані зменшити робоче навантаження, якщо бачать, що не можуть із ним впоратися відповідно до вимог Конституції та етики, а також у рамках стандартів.