Подорож: Перлина Індокитаю

Євген ПІДЛІСНИЙ

В’єтнам усе більше приваблює іноземців — як туристів, так і тих, хто шукає добре оплачувану роботу

Умови для працевлаштування іноземців у В’єтнамі достатньо ліберальні, тому з року в рік зростає кількість експатів у цій азіатській країні. Іноземці працюють переважно в освітній, розважальній та ІТ-індустріях, чимало їх і в інших галузях. Приваб­люють іноземців як стиль життя, так і красива природа, чудові пляжі та невисокі ціни. В’єтнам розвивається і розбудовується надзвичайно активно, доходи місцевого населення ростуть, і в іноземців є чимало можливостей проявити себе. Попри те, що в’єтнамці багато працюють та мають більше амбіцій, ніж їхні сусіди по Індокитаю, така річ, як сон після обіду, є дуже поширеною. Причому нерідко перерви на обід складають дві години. В обідній час побачити працівників банку, що сплять на офісних диванах, кріслах чи навіть підлогах, — звичайна річ. Люди часто приносять з дому простирадла чи спальники.

 

Відмінні риси

В’єтнам можна умовно поділити на три частини: північний зі столицею Ханой, центральний та південний, де розташовано діловий центр та найбільше місто країни Хошимін. Тоді як північ є культурним центром країни, а північний діалект — офіційною мовою, близько 70 % ВВП В’єтнаму виробляється на півдні. Незважаючи на те, що у В’єтнамі, як і в сусідньому Китаї, однопартійна система з єдиною комуністичною партією, в останнє десятиліття країна у своїй зовнішній політиці орієнтується на США, здебільшого з огляду на свого більш могутнього північного сусіда, з яким В’єтнам воював протягом століть, зокрема востаннє у 1978 році. Разом із тим вплив Китаю на культуру В’єтнаму величезний: від схожості архітектурних стилів до мови. І хоча в’єтнамці вже понад сторіччя використовують латинське письмо, проте на старих будівлях можна побачити ієрогліфи. Традиційні в’єтнамські свята тотожні китайським. Хоча В’єтнам відвідують багато китайських туристів (тамтешні пляжі значно чистіші за китайські, а клімат та екологія — ліпші), Китай помітно програє у популярності таким країнам, як Японія, Південна Корея чи Таїланд.

Що стосується США, то у ставленні до цієї країни проявляється така риса в’єтнамців, як здатність забувати старі образи: попри те, що В’єтнам серйозно постраждав від американської агресії у 60—70 роках минулого сторіччя, ця країна та її культура дуже популярні. Не заважають цьому навіть військові музеї, присвячені подіям Американської війни (в США її називають В’єтнамською). Один із таких музеїв — колишня в’язниця у центрі Ханоя, в якій п’ять з половиною років провів відомий американський сенатор Джон МакКейн: під час війни він, будучи пілотом бомбардувальника, потрапив у полон. Цікаво, що у 2009 році МакКейн відвідував В’єтнам.

Одна з відмінних рис В’єтнаму — величезна кількість мототранспорту. Якщо поглянути на дорогу у будь-якому в’єтнамському місті, то легко побачити, що співвідношення двоколісного до іншого транспорту буде приблизно вісім до одного. У середньому на двох мешканців В’єтнаму припадає один мотобайк. Специфіка В’єтнаму, як і окремих країн Південної Азії, у тому, що правила дорожнього руху водіями байків часто ігноруються, разом із тим їздити за кермом байку достатньо зручно і безпечно: швидкість пересування невелика, а до стилю водіння місцевих можна швидко звикнути. Разом із тим очевидними є проблеми великого трафіку та загазованості вулиць у двох найбільших містах — Ханої та Хошиміні. Тому в них активно будують наземне метро та розвивають громадський транспорт. Згідно з державною програмою, через п’ять років у двох мегаполісах країни кількість мототранспорту має скоротитись у кілька разів. Причому це має відбутися не через тиск на водіїв, а саме завдяки розвитку громадського транспорту.

 

Ханой

Ханой є другим за величиною містом В’єтнаму і його можна охарактеризувати як місто озер, яких тут дуже багато. Історичний центр столиці розташовано навколо озера Хоан Кьєм, назва якого перекладається як озеро Поверненого меча. Згідно з легендою, ще до нашої ери черепаха, яка мешкала на озері, принесла меч імператору, який з його допомогою відстояв незалежність від Китаю, попри те, що останній був сильнішим. Історія повторилася у середні віки, коли в’єтнамці вчергове воювали зі своїми північними сусідами. В обох випадкам герої-переможці повертали меча черепасі. Узагалі зображення черепахи дуже популярне у північному В’єтнамі і перед ними прийнято запалювати ароматичні палички та підносити дрібні купюри. Черепахи, які живуть у Хоан Кьємі, по суті є національними символами, а в сусідньому храмі є тушка черепахи, що померла у 1967 році: вона мала довжину майже два метри та вагу понад 200 кг.

У туристичному районі Хоан Кьєм знаходяться й основні адміністративні будівлі країни, значну частину яких складають будинки, споруджені французами. Особливо цікавим є Президентський палац насиченого жовтого кольору, який до здобуття В’єтнамом незалежності слугував резиденцією губернатора, збудовано його у поєднанні класичного стилю та бароко. З будинком пов’язана цікава історія: перший президент країни Хо Ши Мін хотів максимально дистанціюватись від колишніх колоністів, а тому відмовився жити у палаці, використовуючи його лише для прийому офіційних делегацій. Він жив у будиночку для обслуги позаду палацу. На жаль, фотографувати палац заборонено.

Окрім численних будинків колоніальної епохи в центрі Ханоя є й традиційні в’єтнамські принади, такі як внесена до списку ЮНЕСКО цитадель, Храм літератури, кілька центральних пагод, мавзолей Хо Ши Міна. Храм літератури було збудовано ще у середині ХІ сторіччя на честь Конфуція, а невдовзі при ньому було організовано один із перших навчальних закладів В’єтнаму для освіти дітей чиновників. Наприкінці XV сторіччя тут з’явилися стели, на які почали наносити імена та досягнення людей, що вдало складали іспити, які тут проводились раз на три роки. Однією з найцікавіших і водночас найстаріших пагод є Чан Квок (Tran Quoc Pagoda), розташована на березі найбільшого у місті Західного озера. Хоча вік пагоди становить близько XІV сторіччя, про її стародавність майже нічого не нагадує, що, однак, не заважає пагоді бути однією з найзначніших святинь В’єтнаму. Крім того, її нерідко включають до програми відвідувань офіційних делегацій, про що свідчить відповідна фотогалерея. В історичному центрі Ханоя, вздовж шосе дов­жиною чотири кілометри, тягнеться керамічна мозаїка, що розповідає про історію країни, починаючи від міфічного походженням в’єтнамців до сьогодення, а також включає епізоди з життя простих жителів та дитячі малюнки. Її площа — 6 950 м2 і вона внесена до Книги рекордів Гіннеса як найбільша у світі мозаїка.

Перебуваючи в Ханої, мінімум один день варто приділити відві­динам знаменитої бухти Халонг — одому із знаних у світі пам’ятників ЮНЕСКО природного походження, яку в 2011 році було визнано одним із семи нових чудес світу. В бухті знаходиться понад три тисячі островів та скель, а на окремих островах є цікаві печери зі сталактитами та ­маленькими водоспадами. Кілька печер обладнані спеціальною підвіткою для туристів, і вона створює неповторну атмосферу. Згідно з однією із легенд, тут в море занурився дракон (її назва саме так і перекладається), який жив у цій місцевості. Круїз бухтою можна сумістити з каякінгом — на одно-двомісному човнику поплавати серед скель.

 

Хошимін

Якщо Ханой — адміністративна столиця В’єтнаму, то Хошимін — діловий та фінансовий центр, а його аеропорт є найбільш завантаженим у країні: кількість рейсів, що проходять через нього, у декілька разів перевищує аналогічний показник у столиці. На Хошимін варто виділити кілька днів, з яких основні принади міста можна охопити за один день. Інші дні варто присвятити відвіданню дельти найбільшої річки Південно-Східної Азії Меконгу та покататися по ній на дерев’яній джонці. Проте не варто очікувати від такої подорожі чогось надзвичайно вражаючого: води Меконгу дуже мулисті, а туристична інфраструктура у В’єтнамі значною мірою комерціалізована, тому якщо брати екскурсію, то заразом доведеться відвідати кілька підприємств з виготовлення солодощів чи прикрас. Туристичний інтерес становлять і тунелі Кучі, які були прориті у 60-х — на початку 70-х років ХХ сторіччя під час Американської війни. У цих тунелях посеред джунглів ховалися в’єтнамські партизани та використовували їх як засідки проти американських солдат. Крім того, тут були навіть житлові приміщення, майстерні, військові сховища та польові госпіталі. Тунелі, загальна довжина яких становить 250 км, достатньо вузькі, і не кожен турист здатен пролізти в них: місцеві навіть жартують, що задля більшої туристичної привабливості довелося їх розширити.

У самому Хошиміні варто відвідати Палац возз’єднання — останній оплот уряду колишньої Республіки Південний В’єтнам. Тут відбулися знаменні події 30 квітня 1975 року, коли Палац було захоп­лено північнов’єтнамськими військами. На території парку є танк, який першим в’їхав на територію Палацу, а також бомбардувальник, який брав участь у його захопленні, інша військова техніка. Після возз’єднання північної та південної частин країни місто було перейменоване з Сайгону на Хошимін — на честь першого президента В’єтнаму та батька-засновника республіки Хо Ши Міна (назва міста пишеться одним словом, тоді як ім’я видатного діяча — окремими словами відповідно до в’єтнамського правопису), проте стара назва теж часто використовується.

Цікавим є французький Notre Damme de Saigon Cathedral, усі матеріали для спорудження якого були привезені з Франції, як і всі архітектори та будівельники, котрі брали участь у його спорудженні. Проте у храмі можна помітити і місцеві мотиви, зокрема зображення католицьких святих поруч із місцевими жителями. Треба сказати, що на півдні В’єтнаму християн значно більше, ніж на півночі, що пов’язано, зокрема, з більшим європейським та американським впливом. Під час існування підконтрольного США Південного В’єтнаму керівництво держави складалося переважно з католиків, а представники буддистської більшості подекуди піддавались утискам. Коли ж влада перейшла до комуністів, то вони, на відміну від маоїстського Китаю, відносно терпимо поставились до релігії і чимало старих храмів різних релігій збереглося до наших днів.

Поруч із собором знаходяться інші принади європейського походження — мерія, оперний театр та Головпоштамт, який було спроектовано Гюставом Ейфелем. На найвиднішому місці висить величезний портрет Хо Ши Міна. Проте він тут не лише тому, що його портрети прийнято розміщувати в офіційних будівлях, річ у тім, що дядько Хо (як його часто називають) колись тут працював. Мерію було збудовано на початку ХХ сторіччя на зразок паризької мерії, а оперний театр є одним із найбільш популярних місць дозвілля.

 

Гори та море

Після Хошиміна варто вирушити до гірського Далата, заснованого французами у ХІХ сторіччі. Це — невеличке місто, розташоване на висоті півтора кілометри над рівнем моря, часто називають «в’єтнамською Швейцарією» за краєвиди, клімат та чисте повітря. В’єтнамці люблять Далат і за його клімат: тоді як для майже всієї країни в період з квітня по жовтень характерна спека, тут температура рідко коли більша за позначку +25. Поруч із Далатом чимало красивих водоспадів, а його вулички часом нагадують Західну Європу. Далат має репутацію найромантичнішого міста В’єтнаму, чимало молодят приїздять сюди, щоб відсвяткувати весілля. Тут безліч парків, далатська кава є досить відомою, місцеві мешканці вирощують багато квітів, до того ж Далат — єдине місто у В’єтнамі, де виготовляють вино. Популярним є катання на конях біля далатських озер та відвідання Crazy house — невеличкого готельного комплексу, збудованого без прямих ліній та кутів у сюрреалістичному стилі, причому його спорудження все ще триває. Завдяки фантазії архітекторів та будівельників тут можна легко відчути себе у казці.

Найпопулярнішими місцями серед туристів пострадянського прос­тору є два південно-в’єтнамських містечка — Ньячанг та Муйне, з яких за кілька годин можна дістатися до Хошиміна чи Далата. В Муйне частим явищем є високі хвилі, тому місто популярне у серферів. У Ньячанзі — тепле та чисте море впродовж року за винятком вологого сезону, який зазвичай триває з жовтня до середини січня. В обох містах — велика кількість російськомовних закладів, часто трапляються вивіски та навіть дорожні знаки російською. Обидва курорти активно розвиваються, хоча інфраструктура все ще відстає від тайської.

 

Центральний В’єтнам

У центральному В’єтнамі найцікавішими є три міста: Дананг, Хойан та Хуе. Дананг — третє за значенням місто країни, яке надзвичайно активно розвивається. Місто відоме, зокрема, своїми красивими сучасними мостами з чудовим підсвіченням уночі. Дананг було засновано ще у ІІ сторіччі, тобто це місто старше за Ханой, якому трохи більше ХІ сторіч, проте тут збереглося дуже мало пам’яток навіть столітньої давності. Наразі Дананг не надто популярний серед іноземних туристів, проте є одним із найулюбленіших місць відпочинку самих в’єтнамців. Пляжі Дананга неодноразово визнавалися одними з найкращих в Азії.

Усього лише у 30 км від Дананга розташовано місто Хойан, яке нерідко називають музеєм просто неба, містом застиглого середньовіччя. Це — невеличке містечко, включене до об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО, в середні віки було найбільшим портом Індокитаю, місцем, де вели торгівлю європейці (спершу португальці), китайці, японці та в’єтнамці. Саме в Хойані найкраще збереглися будівлі доколоніальної епохи.

Трохи північніше знаходиться місто Хуе, яке все ХІХ та половину ХХ сторіччя було столицею В’єтнаму і центром останньої імператорської династії.

Кілька фактів про В’єтнам

— Країна займає друге місце у світі із споживання рису на людину, кожен в’єтнамець у середньому з’їдає майже 170 кг рису на рік.

— В’єтнам посідає друге місце у світі з виробництва та експорту кави.

— Країна є світовим лідером з виробництва чорного перцю та горіхів кеш’ю.

— У В’єтнамі прийнято будувати будинки впритул один до одного — на кшталт того, як це робиться у Західній Європі. Часто будинки вузькі, але зав­вишки у кілька поверхів.

— В’єтнамці не люблять засмагати, а тому у спеку активно прикривають тіло. Засмага вважається ознакою бідності.

— В’єтнамські купюри (за винятком трьох купюр найменшого номіналу) зроблені з полімеру. Такі гроші погано мнуться та забруднюються і не намокають.

— 40 % в’єтнамців мають прізвище Нгуен, ще 11 % — Чан.

-->