Конституційна юрисдикція: Конструкційний лад
Прийняття законопроекту про Конституційний Суд України відповідає прагненню України гармонізувати національне законодавство з європейським
6 грудня 2016 року до порядку денного п’ятої сесії Верховної Ради України було включено довгоочікуваний проект Закону «Про Конституційний Суд України», розроблений на виконання Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набув чинності 30 вересня 2016 року (№ 5336-1). Законопроект визначався Президентом як невідкладний, що свідчить про намір якнайшвидше розглянути цей нормативно-правовий акт, прийняти та ввести в дію. Парламент прийняв проект за основу 9 лютого цього року.
Варто зазначити, що 12 грудня 2016 року було оприлюднено висновок Венеціанської комісії щодо законопроекту, прийнятий на 109 пленарній сесії 9—10 грудня 2016 року. На думку комісії, законопроект є явним кроком уперед до європейських правових стандартів, що стосуються конституційного правосуддя. Висновок у цілому є позитивним і містить декілька зауважень та пропозиції, які можуть бути враховані при подальшому опрацюванні акта.
Конституційна скарга
Цим законопроектом пропонується ввести в дію низку нововведень.
Найважливішим видається запровадження інституту конституційної скарги. У чинній редакції Закону передбачено лише дві форми звернення до Конституційного Суду України (КСУ), а саме: конституційне подання та конституційне звернення. Зі змісту законопроекту вбачається, що конституційною скаргою вважатиметься клопотання щодо перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) Закону України (його окремих положень), що застосований в остаточному судовому рішенні у справі суб’єкта права на конституційну скаргу.
Отже, особа, яка пройшла всі інстанції при вирішенні спору і впевнена, що стосовно неї застосовано закон, який не відповідає Конституції, отримала право звернення до ще однієї інстанції — КСУ. На практиці цей крок може бути проміжним після вичерпання всіх національних засобів юридичного захисту та перед зверненням до Європейського суду з прав людини.
Заявником касаційної скарги може бути як фізична, так і юридична особа. Обмеження встановлені лише для юридичних осіб публічного права. Прикінцеві положення передбачають, що конституційну скаргу може бути подано, якщо остаточне судове рішення у справі особи набуло чинності не раніше 1 жовтня 2016 року.
Конституційна скарга може бути подана після вичерпання всіх національних засобів юридичного захисту та якщо з дня набуття законної сили остаточним судовим рішенням, у якому застосовано закон України (його окремі положення), минуло не більш ніж три місяці.
Як виняток, конституційну скаргу може бути прийнято поза межами зазначених вимог, якщо Суд визнає її розгляд необхідним із мотивів суспільного інтересу. Конституційному Суду пропонується надати право так само у виняткових випадках виносити наказ про забезпечення конституційної скарги з метою запобігання незворотнім наслідкам, що можуть настати у зв’язку з виконанням остаточного судового рішення. Критерії винятковості випадку та мотивів суспільного інтересу законом не визначені, тож це залишатиметься на розгляд Конституційного Суду.
Про необхідність запровадження інституту конституційної скарги йдеться вже не перший рік. Тож реалізація цієї ідеї в рамках реформи правосуддя вітається не тільки на національному, але й на міжнародному рівні.
Зокрема, у пункті 11 висновку Венеціанської комісії CDL-D(2013)034, оприлюдненому 10 грудня 2013 року, щодо пропозицій стосовно внесення змін до Конституції щодо посилення незалежності суддів України висловлювалось зауваження стосовно того, що в Україні скарги окремих осіб до КСУ можуть стосуватися лише питання неконституційності законодавства, а не окремих неконституційних дій.
У проміжному ж висновку CDL-PI(2015)016 щодо запропонованих змін до Конституції України в частині правосуддя, оприлюдненому Венеціанською комісією 24 липня 2015 року, пропозицію щодо запровадження конституційної скарги було схвалено, незважаючи на те, що запропонована редакція не повною мірою відображає те звернення, яке рекомендувала до застосування Комісія (оскільки скаргу можна подавати лише «після вичерпання усіх національних засобів правового захисту»).
Конкурсний добір
Законопроектом № 5336-1 також пропонується здійснювати призначення суддів КСУ на конкурсних засадах. Пропонується, що відбір кандидатур на посаду судді Конституційного Суду на конкурсних засадах здійснюватимуть конкурсні комісії, які створюють відповідно Президент України, Верховна Рада України, з’їзд суддів України, а в період між з’їздами суддів України — Рада суддів України.
Треба зазначити, що порядок добору членів комісії, їх кількісний склад та порядок роботи цим законопроектом не передбачений, тож убачається, що для повної реалізації змін необхідним буде прийняття низки інших нормативно-правових актів, якими будуть врегульовані подібні питання.
Суперечливим є положення стосовно того, що суддя Конституційного Суду має відповідати критерію політичної нейтральності. Адже ані цей законопроект, ані будь-який інший нормативно-правовий акт не містить визначення «політичної нейтральності», тож теоретично з цього приводу на практиці можуть виникати запитання до кандидатів у судді. Крім того, не може бути призначена на посаду особа, яка на день призначення або протягом двох років, які передують цьому дню, була членом або обіймала посаду в політичній партії, іншій організації, яка має політичні цілі або бере участь у політичній діяльності чи була кандидатом або була обраною на виборну посаду в органі державної влади чи органі місцевого самоврядування, мала представницький мандат. Аналогічне обмеження пропонується встановити щодо тих, хто протягом останніх двох років брав участь в організації або фінансуванні політичної агітації чи іншої політичної діяльності.
На думку Комітету з питань правової політики та правосуддя, яка оформлена у вигляді висновку до законопроекту, таке обмеження не відповідає частині 4 статті 36 Основного Закону України, за якою ніхто не може бути обмежений у правах за належність до політичних партій. Крім того, обмеження не повною мірою узгоджуються з правом громадян на свободу об’єднання у політичні партії, правом брати участь в управлінні державними справами, бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (частина 1 статті 36, частина 1 статті 38 Конституції України).
Структурні зміни
Зазнає змін також і структура КСУ. Так, Суд складатиметься з Великої палати, двох сенатів та шести колегій. Законопроектом досить детально врегульовані повноваження кожного з вищезазначених судових органів та порядок їхньої взаємодії.
Передбачається: якщо кількісний склад Суду стає меншим від того, що забезпечує його повноважність, унаслідок закінчення строку повноважень судді або досягнення ним граничного віку перебування на посаді, то такий суддя продовжує перебувати на посаді до дня призначення нового судді, але не більш ніж три місяці. У чинному нормативно-правовому акті не передбачено такого «продовження» повноважень судді, що теоретично може призвести до «паралічу» Конституційного Суду, коли за відсутності кворуму останній не зможе виконувати покладені на нього обов’язки. Наразі вбачається, що трьох місяців достатньо для заміни судді, однак, чи досить буде цього часу, враховуючи процедуру обрання, сказати важко. Ймовірно, доцільним було б залишатись на посаді судді до того часу, поки не буде обрано іншого суддю на заміну попередньому.
Проаналізувавши законопроект у цілому, можна з упевненістю сказати, що його прийняття відповідає прагненню України гармонізувати національне законодавство з європейським. Адже його положення спрямовані на укріплення демократії в України, захист прав фізичних та юридичних осіб і вдосконалення судової системи. Тож, імовірно, законопроект найближчим часом набуде статуту чинного нормативно-правового акта, а КСУ запрацює за новими правилами.
