№3 Березень 2017 року → У вільний час

Колонка редактора: Далекі близькі

 

Завдяки весні та винахіднику дворів-колодязів я з сусідами насолоджуюсь котячим Євробаченням, яке насправді відбувається не у кожного на підвіконні, а десь у тихому закутку під вишенькою. Закони акустики безжальні, а їх виконанню позаздрить не тільки наше законодавство.

Що ще я знаю про сусідів з нашого колодязя? Я знаю, коли вони відчиняють і зачиняють вікна. Ми всі радіємо, що нарешті власник KIA поставив сигналізацію. Ми в курсі, коли собачники вигулюють своїх хвостатих і не дуже друзів. Вечорами батьки можуть не хвилюватися за своїх підлітків на першому побаченні — ми всі і так усе почуємо. Ми знаємо кого, за чим і якими словами посилають до найближчої крамниці з метою встигнути до 23.00.

Той, хто насправді думає, що в місті сусіди не знають один одного, помиляється. Ми знаємо все. Є винятки — у більшості випадків ми не знаємо вашого родоводу до сьомого коліна з усіма його не дуже приємними таємницями і бідами, які могли статися за ці сотні літ.

Отже, коли ми допомагаємо людині на вулиці, за нами і за нею не стоїть репутація роду. Ми просто робимо щось хороше, бо ми такі є, нас такими виховали чи ми самі стали такими. Ось чому мені подобаються міста: тобі допоможуть тому, що саме ТИ потребуєш допомоги, а не через те, що це «далека родина», «сусіди», «а що люди скажуть» чи «N завжди такі».

Марина БАХОЛДІНА,

редактор розділу «У вільний час»