№3 Березень 2017 року → У вільний час

Фокус: Жінки — це сила!

Тих жінок, які дали початок святу 8 Березня, навряд чи можна було назвати жіночними, ніжними та іншими мімімішними епітетами. У першу чергу, вони були активними членами суспільства і вимагали визнати це.

Виходячи з поваги до пам’яті тих жінок, ми не складатимемо рейтинги, які ґрунтуються на дискримінаційному принципі (це може бути вік, стать, національність), ми зробимо дещо інше — розповімо про представниць юридичного бізнесу, які мають активну громадянську позицію. Хтось працює pro bono, хтось допомагає чим може іншим жінкам, а хтось — увесь свій час присвячує бійцям та їхній реабілітації

 

Допомогти дітям


Анна ЦИФРА, юрист АФ «Династія»

Я — мама двох маленьких дітей. І, як ніхто інший, розумію, наскільки важко буває батькам сьогодні забезпечити всім необхідним свою дитину. Ми не можемо вже обій­тися без того, без чого могли виховувати дітей наші батьки, дідусі та бабусі. Але з кожним днем засоби гігієни, іграшки, одяг для немовлят (які, до речі, так швидко ростуть) стрімко дорожчають. Також, на жаль, не кожній дитині пощастило отримати свою сім’ю, затишний та теплий будинок і, що найважливіше, своє щастя.

Насправді допомогти тим, хто потребує, можна по-різному: хтось надає фінансову підтримку благодійним фондам, хтось безпосередньо купує необхідні речі для дитячого будинку, хтось витрачає вільний час на волонтерську роботу.

Враховуючи, що я маю обмаль часу для відвідування дитячих будинків та волонтерської діяльності, я час од часу проводжу ревізію в своєму будинку і відбираю речі, які вже стали нам непотрібними. Утім, віддаючи такі речі дитячим будинкам, а також знайомим сім’ям, які також потребують допомоги, я пам’ятаю, що це не просто спосіб утилізації старих речей, а добровільний акт допомоги людині, яка опинилася у скрутній життєвій ситуації.

Проте забувати про повагу не можна. Тому всі речі я віддаю лише в хорошу стані: одяг та взуття — чистими, іграшки — справними, книжки — без вирваних та зіпсованих сторінок. Адже неможливо залишитися байдужою до маленьких дітей, позбавлених опіки та любові батьків.

 

Допомогти мамам


Юлія РЄПІНА, керуючий партнер ЮК Prove Group

Нарівні з поточною юридичною діяльністю іноді я беруся за справи, які не приносять юристам фінансовий прибуток. Це та категорія справ, в якій люди (а не просто фізичні особи), конкретні живі люди, гостро потребують професійної юридичної підтримки. І, найчастіше, не можуть її отримати через високу вартість.

Однією з таких категорій справ є спори за Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.

Ця категорія справ стосується українських жінок, які одружуються з іноземцями і народжують дітей не на території України. Ці жінки найчастіше навіть не підозрюють про ті труднощі, які перед ними постануть, якщо раптом у них щось не заладиться з сімейним щастям за кордоном. А саме: вони не знають, що не мають права на повернення додому з дитиною. Вони не знають, що їхні дії прирівнюватимуться до викрадення дитини згідно з нормами міжнародного законодавства. І довести зворотне буде більш ніж складно.

Успіхи в цій категорії справ є, але даються вони з великими труднощами. Судові процеси тривають роками. Діти, через яких судяться батьки, виростають. Мами перебувають у постійному жаху від того, що їхню дитину заберуть, вони гарячково здобувають прикладну юридичну освіту і до кінця шляху можуть на рівних сперечатися з професійними юристами про процесуальні тонкощі і недосконалості матеріальної частини законодавства, приводячи по пам’яті приклади справ, розглянутих Європейським судом з прав людини.

 

Друг без імені


Оксана СОСІДЕНКО, директор з розвитку бізнесу ЮФ «Антіка»

Перші активні прояви моєї громадянської позиції треба віднес­ти до 2004 року та подій Помаранчевої революції. Тоді я, як і багато справжніх патріотів та громадян своєї країни, відчула хвилю обурення, несприйняття обману та нав’язування чиєїсь політичної волі. Ми з моїми колегами-юристами допомагали людям, які знаходилися весь час на Майдані, приносили теплий одяг, каву, чай, а згодом долучилися і до юридичної допомоги з підготовки документів до суду для оскарження результатів виборів. Як потім виявилось, це був лише початок.

У 2013 році ми знову були на Майдані. То були психологічно важкі три місяці: фінансова допомога постраждалим від побиття на Банковій, підтримка протестувальників на Майдані ліками, продуктами харчування, теплим одягом, щонедільні віче, відчуття згуртованості тисяч свідомих громадян, але повне нерозуміння, чим усе може скінчитися. А потім — війна. Знайомство з надзвичайними людьми — бійцями та волонтерами з різних міст України, координація допомоги, посилки на фронт до цього зовсім незнайомим людям, допомога вимушеним переселенцям, відвідування поранених у шпиталях, відчай від безсилля допомогти всім, хто цього потребує, невимовний сум від смерті того, кому намагалась допомогти стати на ноги після важкого поранення і року реабілітації…

Наразі моя волонтерська діяльність здебільшого сконцентрована на двох напрямах: допомога бійцям і медикам, які знаходяться в зоні АТО на передовій, та допомога демобілізованим бійцям. Незважаючи на те, що вже пішов четвертий рік війни, бійці підрозділів Збройних Сил України потребують подальшої допомоги та підтримки: тепловізор, планшети з картами місцевості, ноутбуки для роботи з відеофайлами аеророзвідки, зарядні пристрої для автомобільних акумуляторів, тактичне спорядження — це неповний список того, що мені за допомогою моїх рідних, колег, друзів та інших небайдужих до майбутнього України людей вдалося направити на фронт. Наразі маю виконати чергове складне завдання від бійців — придбати квадрокоптер.

Моя допомога демобілізованим бійцям полягає в сприянні в отриманні необхідних консультацій лікарів, психологів, організації подальшого лікування, включаючи проведення необхідних хірургічних операцій, відправці на реабілітацію за кордон, отриманні необхідних документів. На жаль, соціальна сфера в наші країні дуже слабка та погано працює. Повернувшись з війни, демобілізовані учасники АТО залишаються один на один із системою, яка не сприяє швидкій адаптації у мирному житті, часто перешкоджає в отриманні заслужених пільг тощо.

Чому я займаюся волонтерською діяльністю? Бо відчуваю, що моя допомога потрібна. Я радію кожному кілограму допомоги, що була передана мною на фронт і допомогла врятувати життя та здоров’я бодай однієї людини, повернути додому живим сина — матері, чоловіка — дружині, батька — дитині. Бо між нами та Злом у мирних містах України є тільки наша армія, і ми маємо допомагати їй. Бо ми маємо завдячувати і підтримувати не тільки словом, а й ділом тим, хто, захищаючи нас, залишив на Сході своє здоров’я. Вірю в людей та світле майбутнє України!