Проза життя: Правила життя Сергія Козьякова

Сергій Юрійович Козьяков очолює однин із ключових органів у системі правосуддя України — Вищу кваліфікаційну комісію суддів України — вже 29 місяців. Він прийшов до Комісії як антикризовий менеджер, аби привести в порядок справи, які накопичились у період вимушеного простою у роботі органу. За цей час законодавець наділив ВККС новою функцією — добором суддів до Верховного Суду. Антикризового та прогресивного менеджменту Комісія потребує як ніколи.

Сергій Юрійович багато говорить про конкурс суддів та майже ніколи про себе. У період пікового навантаження він люб’язно погодився поділитися з читачами «УЮ» своїми правилами життя

 

 

 

 

 

У мене є теорія, що вислів письменників братів Стругацьких «люди, що бажають дивного» виник після спостережень за деякими сучасними подіями в Україні. Але ж вони придумали його набагато раніше, ніж ці події відбулися...

Якби не юриспруденція, я став би журналістом-розслідувачем та писав би статті про діяльність фармакологічних компаній.

Аби досягти успіху у своїй роботі я багато разів здійснював досить круті повороти у спілкуванні з людьми, з якими працював пліч-о-пліч. Ці повороти відбувалися після ретельного аналізу навколишніх подій та аналізу численних джерел інформації.

Викладання в університеті для мене є джерелом мотивації для всіх інших видів моєї професійної юридичної діяльності.

Я часто повторюю студентам, що потрібно думати про довгострокові наслідки своїх вчинків. Це надзвичайно важливо у професійній діяльності юриста.

Взаємовідносини громадськості і судової гілки влади нагадують мені відносини людей, що бажають дивного.

До роботи у ВККС я ніколи не думав, що є так багато цікавих людей, про яких я раніше не знав.

По закінченні каденції у ВККС повернусь до адвокатури і до активного викладання в університеті. На жаль, після повернення потрібен буде деякий час для відновлення професійного рівня фахівця в конкуренційному праві та міжнародному торговому праві.

Найлегше у роботі чиновника — ні про що не думати.

Найважче у роботі чиновника — ні про що не думати.

Тишу я люблю заповнювати пошуком в Інтернеті творів ще невідомих мені композиторів епохи бароко.

Ніколи не пізно починати читати хорошу літературу. Але це важко новому поколінню молодих людей, які звикли писати та читати короткі SMS.

Література для мене — абсолютно фантастичне джерело насолоди та відпочинку після будь-якої втоми.

Якщо колись напишу книгу, вона буде про суддів, адвокатів та прокурорів. Але розумію, що про це вже писали Діккенс та Бальзак і краще я все одно не напишу...

Історія вчить нас тому, що вчитися потрібно на чужих помилках. Але ми все одно їх припускаємося.

Кожен із нас повинен пам’ятати, що життя одне і треба встигнути якомога більше. І я не маю на увазі «накупити якомога більше речей».

Я люблю годувати птахів та гуляти з собакою.

Я ненавиджу, коли у Києві знищують дерева. І коли дерева знищують поза межами Києва я також не люблю.

Часом непросто зізнатись собі, що ти чогось не встиг. Це гірше, ніж припуститися помилки.

Завжди треба знаходити баланс між результатом та засобами його досягнення.

Будь-які негаразди колись проходять. Але потім приходять нові негаразди.

Найбільший урок життя в тому, що час минає, а ти розумієш, що до сусідньої зірки долетіти все одно не вдасться.

Я сповідую принципи стабільних відносин.

Сім’я — це непросто.

Усе буде добре тоді, коли люди, які тебе оточують, будуть упевнені в твоїй підтримці.