№4 Квітень 2017 року → До справи

Тема: Інформаційне затримання

Тетяна ОХРІМЧУК,
керуючий партнер ЮК BESTLEX

Конфіденційна інформація, яка є власністю юридичної компанії, потребує як технічних, так і правових механізмів захисту від несанкціонованого використання

Юридичний бізнес належить до ризикових, особливо в таких краї­нах, як наша. Звичайно ж, кожен сам вирішує, за які справи братися, а за які ні. Деякі юридичні компанії намагаються триматися безпечної течії та відмовляються від будь-яких сумнівних та небезпечних проектів, інші охоче хапаються за гучні резонансі справи заради власного піару, треті намагаються сповідувати збалансований підхід. Більшість фірм, зрештою, приходять до певних процедур прийняття клієнтів. У когось ці процедури більш формалізовані, у когось побудовані на обговоренні партнерами конкретної ситуації та прийнятті виваженого рішення. І, справді, бувають випадки, коли від певної справи треба відмовитись з етичних або репутаційних міркувань.

Але так чи інакше ніхто з активно практикуючих юристів, особливо у теперішні часи, не застрахований від потрапляння у вир суспільного резонансу та конфронтації з правоохоронними органами. У всіх нас є постійні клієнти, які рано чи пізно можуть опинитись під серйозним тиском, який автоматично пошириться на їхніх захисників.

 

Кругова оборона


Адвокати та адвокатська таємниця більш захищені на папері, аніж у практиці діяльності правоохоронних органів. Непоодинокими є випадки протиправного вилучення документів та носіїв інформації, що містять адвокатську таємницю, та навіть спроби використати такі дані для обґрунтування обвинувачень. Прислів’я «проти лому немає прийому» особливо актуальне, коли до приміщення вриваються правоохоронці, влаштовуючи «маски-шоу». У відповідь на грубу силу та нехтування законом адвокатові залишається застосовувати всі правові засоби, які є в його розпорядженні, щоб переконатись, що незаконно отримана інформація в жодному разі не буде використана проти його клієнта, та домогтися, щоб особи, які протиправно її отримали, були притягнені до відповідальності. Цей шлях іноді займає багато часу, але за певної наполегливості може дати результат.

Якщо говорити про можливість обшуку, то на цей випадок у нашій компанії є чіткий алгоритм дій для кожного працівника, який не хотілося б розголошувати в деталях. Обшуки в юридичних фірмах зазвичай відбуваються в межах резонансних справ, і новини про такі події миттєво поширюються ринком. Таким чином, спроба приховати факт обшуку навряд чи виявиться вдалою тактикою. У більшості випадків, якщо йдеться про протиправний тиск на юридичну фірму з боку правоохоронних органів, більш ефективним виявиться привернення до цього факту якомога ширшої уваги професійної спільноти, широкого загалу та ЗМІ. Публічність значно звужує прос­тір для цинічних порушень законодавства та змушує правоохоронців триматися в певних межах.

Спокій клієнтів повинен забезпечуватись постійною роботою з ними — клієнти мають бути запевнені, що інформація та документи, які стосуються їхніх справ, надійно захищені і в жодному разі не можуть бути вилучені в межах справи, яка їх не стосується.

Урешті, говорячи про можливість кримінального переслідування адвокатів, необхідно згадати про дві сторони медалі. Передусім процитую кілька рядків з Правил адвокатської етики: «…адвокат зобов’язаний протистояти будь-яким спробам посягання на його незалежність, бути мужнім і принциповим у виконанні своїх професійних обов’язків, ­відстоюванні професійних прав, гарантій адвокатської діяльності та їх ефективному використанні в інте­ресах клієнтів. Адвокат зобов’язаний не допускати в своїй професійній діяльності компромісів, що впливали б на його незалежність, з метою догодити суду, іншим державним органам, третім особам або клієнту, якщо такі компроміси розходяться з законними інтересами клієнта та перешкоджають належному здійсненню адвокатської діяльності». А відтак, парадигма проста — адвокат повинен захищати клієнта ревно та самовіддано, не поступаючись ­своєю позицією навіть тоді, коли йому самому погрожують кримінальним переслідуванням.

Інший бік медалі полягає у тому, що юридичні фірми в нашій країні нерідко стають ширмою для відверто протиправної діяльності. Досить прикро бачити у ЗМІ повідомлення про адвокатів, «спійманих на гарячому» при передачі хабарів суддям або чиновникам. Не всі такі повідомлення виявляються правдивими, але й не всі вони, на жаль, безпідставні. І такі випадки кидають тінь на всю юридичну спільноту, слугуючи у подальшому моральним виправданням для переслідування добросовісних професіоналів. Кожен адвокат або юридичний радник повинен розуміти межу, за якою закінчуються професійні поради та професійне завзяття і починається вчинення злочину або співучасть у його вчиненні. І якщо він цієї межі не переходить, то може сміливо та впевнено тримати оборону від будь-яких протиправних посягань.

 

Питання честі


Ризик витоку конфіденційної інформації у всі часи бентежив розум власників будь-якого бізнесу. І юридичний бізнес не є винятком. Передання відомостей про справи компанії конкурентам чи іншим зацікавленим особам з корисливих мотивів або через недбалість, присвоєння працівником баз даних, контактів та документів, які є надбанням компанії, — далеко не повний перелік ризиків, якими не може не перейматися партнер юридичної фірми.

Розроблено величезний арсенал механізмів, спрямованих на запобігання цим негативним явищам — як правових, так і технологічних.

Технологічні засоби не є темою цієї дискусії, але їх значення в цифрову епоху не треба недооцінювати. Більшість важливої інформації зберігається на електронних носіях. Створивши умови, за яких мінімізовано можливості для несанкціонованих дій з інформацією, яка є власністю компанії, а також забезпечена можливість відстежувати такі дії, власник бізнесу об’єктивно зменшує вірогідність витоку.

Але зупинімось на засобах правових. На жаль, трудове законодавство України не надає роботодавцю ефективних інструментів для притягнення до відповідальності працівника, який розголосив конфіденційну інформацію. Дисциплінарне стягнення у формі догани чи навіть звільнення навряд чи можна вважати справедливою сатисфакцією за дії, які завдали компанії багатотисячних чи навіть багатомільйонних збитків або заподіяли непоправної шкоди її діловій репутації. А відтак, найпоширенішим наразі є укладення з працівниками компанії договорів про конфіденційність (non-disclosure agreement, NDA), які дозволяють винести ці відносини з площини трудового права у більш гнучку площину цивільного.

Але будемо відверті. Юристи, як ніхто інші, знають, наскільки ефемерною є можливість отримання в судовому порядку відшкодування збитків, завданих порушенням умов договору про конфіденційність. Україна в цих питаннях залишається далеко позаду розвинених західних країн. Якщо поодинокі приклади таких справ і можна знайти у судовій практиці, то вони, швидше, є рідкісними винятками, аніж правилом. Конфіденційну інформацію не розголошують шляхом розміщення на білбордах або роздачі листівок біля метро. А відтак, тягар доказування у таких спорах зазвичай виявляється занадто важким для позивачів.

Як би дивно це не звучало у нашому матеріалістичному світі, конфіденційність у юридичному бізнесі значною мірою тримається на таких поняттях, як «репутація», «добре ім’я», «порядність» та «честь». І ці поняття більш матеріальні, ніж може здатися. Юридичний ринок — тісний, чутки тут розносяться швидко. І мало хто захоче мати серед своїх колег людину, яка заплямувала себе таким вчинком, як розголошення конфіденційної інформації (при цьому не так уже й важливо, чи встановлено цей факт судовим рішенням, яке набуло законної сили). Фахівець, який поважає себе та налаштований побудувати успішну кар’єру, не зацікавлений у руйнуванні своєї репутації через банальну необачність або заради швидкоплинної вигоди, адже в результаті він програє. І зав­дання партнерів юридичної фірми полягає в тому, щоб побудувати свою команду саме з таких порядних, відповідальних та далекоглядних професіоналів.

Це, однак, не означає нехтування іншими доступними засобами захисту конфіденційності — як технологічними, так і правовими.