№4 Квітень 2017 року → До справи

Судова практика: Набути все

Юридична спільнота жваво обговорює нові процесуальні правила гри, з прийняттям яких почнеться новітня сторінка українського правосуддя

6232 — запам’ятайте цей номер. Саме під ним 23 березня 2017 року зареєстровані нові процесуальні правила, за якими діятиме новий Верховний Суд, а з ним і вся судова система України. Проект Закону про внесення змін до Господарського процесуального кодексу (ГПК) України, Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України, Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України та інших законодавчих актів розроблено Радою з питань судової реформи та внесено як невідкладний Президентом України.

Органи, відповідальні за формування суддівського корпусу, більше не мають часу на зволікання. Народні обранці не мають права нех­тувати «невідкладним» штампом керівника держави. Утім, юристи-процесуалісти мають деякі зауваження до опублікованих проектів. Особливою популярністю користується проект Господарського процесуального кодексу України. Тож радимо не проґавити час та починати вже зараз вивчати нові правила гри, з прийняттям яких почнеться новітня сторінка українського правосуддя.

Чи виправдав ваші очікування проект нового Господарського процесуального кодексу України? На що ви радили б звернути особливу увагу?

Олег КАЧМАР, адвокат, радник ЮФ «Василь Кісіль і Партнери»

Оприлюднені Радою з питань судової реформи проекти нових процесуальних кодексів, безумовно, заслуговують на повагу, причому, я думаю, не лише з збоку адвокатів-процесуалістів, але й передусім суддів. Проекти досить прогресивні і мають на меті зробити судочинство більш ефективним: розгляд справ в електронній формі, подача документів, вчинення процесуальних дій в електронній формі; нові засоби доказування: показання свідків (якщо говорити про проект ГПК України); висновки експертів у галузі права; електронні докази (веб-сайти, бази даних, мультимедійні повідомлення). Усе це, звичайно, спрямоване на з’ясування судом дійсних обставин справи у кожній справі.

Встановлення строків вчинення процесуальних дій (подачі доказів, зміни предмета чи підстав позову, заявлення клопотань про витребування доказів), штрафів за зловживання процесуальними правами (завідомо безпідставні відводи; завідомо безпідставне залучення осіб як відповідачів, об’єднання позов­них вимог для зміни підсудності справи; подання декількох позовів до одного й того ж відповідача з тим самим предметом і з тих самих підстав з метою впливу на автоматизований розподіл справ між суддями) має дисциплінувати учасників судового процесу і відбити у них бажання затягувати розгляд справ чи займатись «іграми в рулетку».

Конкретизація в кодексі певних речей — внесення ясності в окремі питання, які були неоднозначними на практиці: наприк­лад, визначення того, що не допускаються зміна предмета, підстав позову, подання заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, у разі направлення справи на новий розгляд, крім випадків, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження або якщо змінилися фактичні обставини справи і це необхідно для захисту прав позивача. Або, наприклад, те, що зустрічний позов і позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, не може бути пред’явлений до суду за місцем розгляду первісного позову, якщо відповідно до правил виключної підсудності зустрічний позов і позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, мають розглядатися іншим судом, ніж тим, що розглядає первісний позов.

Ці та інші речі, безперечно, є плюсами нових процесуальних кодексів.

Але є, звичайно, й такі речі, які особисто я не схвалюю. Так, наприклад, автори проектів процесуальних кодексів так і не зуміли визначити у кодексах, яким судам (господарським, загальним чи адміністративним) підвідомчі спори щодо оскарження/визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, державних органів про передачу земельних ділянок у власність, надання земельних ділянок в оренду, хоча питання щодо підвідомчості цієї категорії спорів є дискусійним упродовж уже понад десяти років, а позиція вищих судів з цього приводу — незмінно протилежна.

Так, у проектах процесуальних кодексів наразі визначено, що господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах щодо визнання недійсними актів, що порушують права власності чи інші речові права на майно (в тому числі на землю); справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб’єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб’єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їх владних управлінських функцій (проект ГПК України); загальні суди у порядку цивільного судочинства розглядають справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (проект ЦПК України).

Проте наведені в кодексах формулювання не дозволяють чітко та однозначно визначити, чи є спір фізичної або юридичної особи з органом місцевого самоврядування чи органом виконавчої влади, наприклад, щодо визнання недійсним рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки чи щодо затвердження чи незатвердження проекту відведення земельної ділянки в оренду чи у власність земельним спором, спором, що порушує право власності чи інше речове право на землю, чи виступає орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади у такому випадку під час здійснення ним своїх повноважень у сфері земельних відносин суб’єктом владних повноважень, чи реалізує він у цих правовідносинах владні функції, які функції при цьому він реалізує — розпорядчі чи управлінські — та яка, зрештою, природа і характер цих правовідносин?

Єдиним розв’язанням цієї проблеми, як на мене, є чітке визначення у нових процесуальних кодексах, що справи у спорах щодо оскарження (визнання недійсними) рішень органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади про передачу земельних ділянок у власність, надання земельних ділянок в оренду та рішень з інших питань, що відповідно до закону необхідні для набуття і реалізації особою права на землю, підвідомчі господарським (загальним) судам. Усі інші спори фізичних чи юридичних осіб у відносинах з органом місцевого самоврядування, органом виконавчої влади як суб’єктами владних повноважень, пов’язані з оскарженням їхніх рішень, дій чи бездіяльності щодо землеустрою, моніторингу, охорони земель, встановлення та змін меж, зонування земель тощо, в яких зазначені органи реалізують владні управлінські функції, підвідомчі адміністративним судам.

Олександр АРХІПОВ, старший юрист ЮФ Trusted Advisors

Робочою групою Ради з питань судової реформи було справді проведено велику та плідну роботу, результатом якої і стали проекти оновлених процесуальних кодексів, які, на наше переконання, відповідають задекларованим принципам, ідеям та цілям реформування процесуального законодавства та запроваджують численні механізми забезпечення ефективного, своєчасного та справедливого вирішення правових спорів на засадах верховенства права, єдності та визначеності судової практики.

Треба відзначити, що опублікований проект ГПК України (в редакції від 10 березня 2017 року) загалом принципово (за структурою, запровадженими інститутами тощо) не відрізняється від його попереднього варіанта (в редакції від 5 квітня 2016 року) за винятком внесених за результатами публічного (фахового) обговорення змін та уточнень у формулюваннях та глави, яка регулює порядок касаційного перегляду справ та фактично забезпечує перехід від чотирьох- до трьохінстанційної системи перегляду судових рішень, на якій варто було б зупинитися детальніше.

Так, відповідно до зазначеної глави, нарівні із традиційними для суду касаційної інстанції повноваженнями — перевірка правильності застосування норм матеріального та процесуального права — на Верховний Суд покладається функція забезпечення формування єдиної правозастосовної практики, яка на сьогодні виконується Верховним Судом України, однак підхід та механізми реалізації цієї функції суду принципово змінюються.

Судом касаційної інстанції у господарських справах буде Верховний Суд, який може переглянути справу в касаційному порядку у складі (1) колегії Касаційного господарського суду (трьох або більшої непарної кількості суддів); (2) палати Касаційного господарського суду (більш ніж половина її складу) та (3) Великої палати Верховного Суду (не менш ніж дві третини її складу — 14 суддів).

Забезпечення єдності та визначеності судової практики пропонується реалізувати шляхом надання можливості Верхов­ному Суду, який розглядає справу у складі колегії або палати Суду, за власною ініціативою або відповідним клопотанням сторони передати її на розгляд до палати або Великої палати Суду відповідно, якщо така колегія або палата Суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у раніше ухваленому рішенні (1) іншої колегії палати або палати Суду (справа передається на розгляд палати Суду), (2) колегії з іншої палати Суду (цивільної, адміністративної або кримінальної) або іншої палати Суду (справа передається на розгляд Великої палати Суду) або (3) Великої палати Суду (справа передається на розгляд Великої палати Суду).

Колегія або палата Суду також може передати справу на розгляд Великої палати Суду, якщо (1) дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права, (2) Велика палата Суду вже розглянула іншу справу, передану на її розгляд тією ж колегією, палатою щодо застосування тієї ж норми у подіб­них правовідносинах та (3) коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної або суб’єктної юрисдикції.

Окрему увагу необхідно звернути на механізм «подвійного допуску» справи, за якого рішення щодо необхідності передачі справи до Великої палати Суду на першому етапі прий­мається касаційним судом, який розглядає справу у складі колегії або палати, а на другому — самою Великою палатою Суду, яка може дійти висновку про відсутність підстав для її розгляду та повернути справу відповідному складу Суду.

Системний аналіз цих положень свідчить, що новий процесуальний закон виключає можливість оскарження та перегляду рішення касаційного суду з підстав неоднакового застосування норм права (що в деяких випадках може мати негативний ефект), натомість забезпечує можливість формування єдиної судової практики безпосередньо при прийнятті рішення касаційним судом та надає «обов’язковість» висновкам щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеним у всіх рішеннях Верховного Суду, не обмежуючись лише Великою палатою Суду (як це реалізовано на сьогодні щодо рішень Верховного Суду України), що, на наше переконання, беззаперечно, вплине на формування справді єдиної та визначеної судової практики.

Виділіть основні «плюси» та «мінуси» проекту нового Кодексу адміністративного судочинства України. Чи виправдав ваші очікування проект нового Господарського процесуального кодексу України? На що ви радили б звернути особливу увагу?

Богдан СЛОБОДЯН, юрист ЮК FCLEX

До позитивних змін проекту КАС України можна віднести деталізацію норм, що врегульовують процесуальний статус доказів та процедуру доказування. Так, перелік нормативно-закріплених ознак доказів доповнять такі характеристики, як достатність та достовірність. Логіку щодо покладення на суб’єкта владних повноважень обов’язку доказування правомірності прийнятого ним рішення чи вчинених дій у проекті збережено і в деякій частині розвинено. Проектом встановлено, що суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, а суд не може витребувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень суб’єкта владних повноважень.

Основним негативним моментом пропонованого проекту КАС України є відсутність належного нормативного розмежування адміністративних спорів з господарськими та цивільними. Так, спірні питання визначення підвідомчості справ, які стосуються виведення неплатоспроможних банків з ринку, земельних спорів, розмежування публічної служби та трудових спорів залишились невирішеними. Проте найнебезпечнішим видається пункт 5 частини 1 статті 295 проекту КАС України, який передбачає право окремого оскарження ухвали про відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності. Як свідчить теперішня практика, аналогічна норма чинного ЦПК України використовується для безпідставного затягування розгляду справи, яке в деяких випадках може тривати роками.

У проекті також пропонується суттєве збільшення строків апеляційного та касаційного оскарження — 30 днів на рішення по суті спору та 15 днів на ухвалу суду. Погоджуючись з тим, що збільшення строків оскарження надає сторонам додаткові процесуальні можливості. Однак варто відзначити, що такі пропозиції можуть негативно вплинути на оперативність судового розгляду та надмірну тривалість апеляційного та/або касаційного перегляду рішення суду.

Візьмімо проект ГПК України. Прогресивним положенням цього проекту є конкретизація підвідомчості господарських спорів. Зокрема, пропонується введення поняття «похідні вимоги» щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій та визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), як похідних від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді.

Варто також зауважити створення інституту зустрічного забезпечення позову, яке може відбуватися шляхом внесення грошових коштів на депозитний рахунок суду, надання гарантії, поруки чи іншого фінансового забезпечення на випадок відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. Існування обов’язку зустрічного забезпечення може сприяти раціональному використанню позивачами права на забезпечення позову.

Які головні переваги та недоліки проекту Цивільного процесуального кодексу України ви назвали б?

Владислав ЧУПРИНА, юрист LEMAN International Law Group

Новий проект ЦПК України містить широкий перелік нововведень. По-перше, це запровадження Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи замість існуючої Автоматизованої системи документообігу суду. Передбачається, що адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб’єкти господарювання державного та комунального секторів економіки зареєструють офіційні електронні адреси в ній обов’язково, а інші особи — добровільно, після чого суд надсилатиме будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, винятково в електронній формі. Звичайно, до винесення рішення за допомогою Skype та Facetime, як це не так давно було дозволено суддям у Великобританії, нам ще далеко, проте це вже якісь зміни. Також з’явиться Система автоматизованого арешту коштів, що забезпечуватиме оперативне накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках. Будуть ці зміни позитивними чи ні, покаже час, головне, щоб не повторювалася ситуація, яка недавно трапилась із реєстром е-декларацій та спіткала ще дуже багато державних інтернет-ресурсів. Адже у випадку сильної залежності діяльності суду від такої системи перебої в її функціонуванні матимуть болючі наслідки. У контексті переходу до «електронного суду» в новому проекті ЦПК України детально врегульовано питання подання та визнання електронних доказів, а також використання в процесі електронного цифрового підпису. Також пропонується спрощене позовне провадження, призначене для розгляду малозначних справ, визначення таких справ, заходів впливу за зловживання процесуальними правами, закріплення визнання практики Європейського суду з прав людини як джерела права та багато інших змін. Утім, ще зарано говорити про остаточне враження та наслідки від проекту нового ЦПК України, адже його лише подали до парламенту. Наступний крок — прийняття, передуватиме якому копіткий шлях парламентських читань та поправок.