Реформа: Візія здійсненна

Олександр Целевич,
старший юрист МЮФ Integrites

Як стати суддею чи адвокатом та залишитися живим?

Ніхто не заперечує необхідності судової реформи — всі втомилися від безвиході української судової системи, зневіри у справедливе вирішення найпростішого спору за відсутності необхідної мотивації судді. Але дуже часто справа не лише у корумпованості окремих представників Феміди, а й у недосконалості процедурних аспектів розгляду справи. До того ж велика завантаженість суддів, як правило у судах великих міст або у маленьких райцентрах, де не вистачає кадрів, призводить до тотального порушення процесуальних строків розгляду справи. І запуск судової реформи тільки погіршив таке становище.

 

Могутня купка

Як відомо, реформа почалася з судової системи судів вищих інстанцій. На момент написання цієї статті конкурс на посаду суддів до нового Верховного Суду — у самому розпалі. Колеги по юридичному цеху з великою зацікавленістю вивчали дек­ларації кандидатів на посади — як автопарки діючих суддів-кандидатів з відносно невеликими зарплатами, так і задекларовані гонорари представників великого приватного юридичного бізнесу України.

Незважаючи на максимальну організацію неупередженості процесу добору, у багатьох виникає все більше питань щодо об’єктивності конкурсу та ступеня «оздоровлення» касаційної інстанції в Україні. Так, ще на етапі допуску було відсіяно близько двох третин бажаючих узяти участь у конкурсі, які раніше не були задіяні у судовій системі, що свідчить про те, що переважна більшість нового складу ВС буде сформована із числа «старих» суддів. Доволі бурхливу реакцію викликало і те, що на практичному завданні було адаптовану реальну судову справу річної давності, яка безпосередньо розглядалася деякими з кандидатів.

Зі сторони ж діючих суддів також є аргументовані претензії, зокрема щодо того, що суттєвий акцент у межах кваліфікаційного оцінювання було зроблено на фіксуванні норм законодавства, тоді як важливість практичних навичок, якими кандидати «ззовні» володіють не так, до певної міри була нівельована. Окрім того, виникають побоювання і щодо нейтралітету у визначенні відповідності членів Громадської ради доброчесності, більшість яких є одвічними візаві суддів у наших реаліях — адвокатами. Система оцінювання та розподілу балів також зазнала критики, особливо в частині критеріїв морально-психологічних якостей та інтегративності, будучи суб’єктивними показниками, які «коштують» стільки ж балів, скільки і безпосередньо компетентність.

У будь-якому разі добір на вакантні посади суддів касації ідеальним зробити не видається можливим з огляду на різноманітні фактори, але він оптимізований та транспарентний до тієї міри, наскільки це можна було реалізувати.

Хочеться вірити, що завершальний етап не спричинить чергових затримок, і вже у червні-липні, після узгодження змін у процесуальному законодавстві, оновлений та збалансований ВС почне функціонувати, маючи у своєму складі висококваліфікованих та доброчесних суддів, корупційний ризик стосовно яких буде мінімізований з урахуванням передбачених заробітних плат служителів Феміди.

У той же час судова влада, перш за все, має діяти на користь інте­ресам громадян, оскільки немає іншого органу, який міг би здійснювати судовий захист порушених прав. І ситуація з таким захистом наразі тільки погіршилась, оскільки вся увага реформування судової системи сконцентрувалась на ВС, а про суди нижчих інстанцій просто забули.

За інформацією Ради суддів України, станом на грудень 2016 року в Україні лише 62 % від штатної чисельності суддів мали право здійснювати правосуддя. Так, наприклад, у Харківському окружному адмінсуді лише восьмеро суддів із 38 можуть ухвалювати рішення іменем України. За результатами проведення судової реформи кожен з них, мабуть, заслуговує на звання заслуженого юриста України.

Не ліпша ситуація і в Окружному адмінсуді м. Києва — з особистого досвіду можу навести як приклад справу, адміністративний позов у якій було подано в лютому 2017 року, а перше засідання у справі призначене на жовтень 2017-го.

З огляду на таку ситуацію доречною буде порада перед поданням позовної заяви подивитися на кількість суддів, які мають повноваження у суді, та на дату призначення ними справ з моменту надходження позову. Після чого подумати про можливість альтернативної підсудності.

 

Професія є, доступу немає

У переважній більшості суспільства судова реформа асоціюється з реформуванням судової гілки влади та створенням нового ВС. Але це не зовсім так. Судова реформа стосується не тільки реформування судів та процесуальних аспектів судочинства, але й такого важливого інституту, як адвокатура.

Уперше за роки незалежності було змінено норму Конституції України щодо адвокатської діяльності та запущено процес запровадження так званої адвокатської монополії.

Здавалося б, недержавна самоврядна організація має швидше реагувати на зміну зовнішніх умов та законодавства, оскільки не є громіздким державним органом. Та не обійшлося без «але». Хто б міг подумати, що ситуація із затягуванням строків, дещо схожа на стан розгляду справ у судах, виникне і в адвокатському середовищі.

Найбільша професійна спільнота адвокатів зосереджена у м. Києві та Київській області. І так співпало, що реформування адвокатури в цілому дало поштовх суттєвим змінам в адвокатському середовищі столичного регіону.

Так, у вересні 2016 року багаторічний керівник КДКА Київської області Галина Ковбасінська достроково припинила свої повноваження за рішенням позачергової Конференції адвокатів Київської області. Передумовою цього став скандал навколо здачі в оренду приміщення КДКА, яке адвокати займали впродовж багатьох десятиліть. Як наслідок, новим керівником органу, який забезпечує доступ до тієї самої «адвокатської монополії», став адвокат із м. Білої Церкви Володимир Поліщук, а КДКА Київської області змінила адресу на незвичну: вул. Кирилівська, 15.

Ситуація з адвокатським самоврядуванням у м. Києві ще складніша. Сама Рада адвокатів м. Києва, кваліфікаційно-дисциплінарна комісія та їх керівництво залишились на старому місці, проте із дещо невизначеним статусом. Історія конфлікту між Радою адвокатів м. Києва та НААУ налічує вже декілька юридичних та «піар-раундів». Закінчення цієї баталії наразі не видно. Проте у середовищі реформування адвокатури більшість столичних юристів цікавить не процес з’ясовування повноти повноважень, а результат у вигляді можливості швидко отримати бажану «корочку» — посвідчення адвоката. Натомість результатом на сьогодні фактично стало існування двох паралельних рад адвокатів м. Києва під головуванням Інни Рафальської та Петра Рябенка.

Невідомо, наскільки такі зміни безпосередньо вплинули на процес складання кваліфікаційних іспитів та видачу свідоцтв про право на зай­няття адвокатською діяльністю, але доступ до професії наразі не видається таким уже й легким. Черга на складання іспиту у КДКА Ради адвокатів м. Києва під головуванням Інни Рафальської станом на квітень цього року становить близько одного року. Ситуація в Раді адвокатів Київської області не ліпша.

Що стосується Ради адвокатів м. Києва під головуванням Петра Рябенка, то на сайті НААУ у березні 2017 року було розміщене велике оголошення про відсутність повноважень у Ради адвокатів м. Києва під головуванням Інни Рафальської здійснювати функції органу адвокатського самоврядування та запрошено всіх бажаючих стати адвокатом перейти за посиланням на сайт пов­новажної КДКА м. Києва, який на момент написання цієї статті чомусь не працював. А Реєстр керівників стажування новоствореної КДКА м. Києва містить лише 18 прізвищ потенційних керівників, які, виконуючи норми Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», можуть мати одночасно загалом 54 стажери, що явно замало для столичної спільноти юристів.

Як-то кажуть, «важке і непоказне життя столичного юриста» — бажаєш ти того чи ні, але довготривалу процедуру складання кваліфікаційного іспиту та проходження стажування найближчим часом має пройти кожен, хто в майбутньому планує зай­матися судовою роботою.

І поліпшення ситуації не вбачається. На розгляді у Верховній Раді України перебуває декілька законопроектів щодо внесення змін до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Унаслідок довготривалої реформи страждає простий громадянин, який у деяких випадках може просто півроку чекати призначення свого позову до розгляду. Також зазнає певних втрат і звичайний юрист, який уже в новому 2018 році буде дещо обмежений у своїй професії, адже без посвідчення адвоката зможе виступати тільки у суді першої інстанції.