№5 Травень 2017 року → До справи

Особистість: Cудова тактика

Юридична фірма Trusted Advisors, що спеціалізується у сфері litigation, була започаткована лише два роки тому, але вже в перший рік існування стала одним із провідних гравців на ринку юридичних послуг України. Топовою юрфірма стала завдяки досвідченій команді професіоналів, які супроводжують складні корпоративні, банківські та господарські судові спори в Україні та за кордоном. Про те, як зміни у процесуальному законодавстві позначаться на судовій практиці, з чим саме пов’язані очікування від судової реформи та чи вдасться, зрештою, відновити довіру до судової влади, «УЮ» говорив з партнером фірми Владиславом Рєзніковим та старшим юристом Олександром Архіповим

Зараз юридична спільнота широко обговорює зміни до процесуальних кодексів, сприймаючи їх позитивно. А які нововведення вважаєте найбільш прогресивними, зокрема у проекті Господарського процесуального кодексу України?

Владислав РЄЗНІКОВ (В.Р.): Практично кожна глава містить певні революційні моменти, але найголовніше — це перехід від чотири- до триланкової системи загальних судів, адже вищі спеціалізовані суди ліквідуються, а роль Верховного Суду у правовій системі значно підвищує­ться.

Окремо варто виділити запровадження принципу відкриття всіх без виключення доказів перед судом і сторонами та запровадження нових засобів доказування у господарському судочинстві, у тому числі висновків експертів, залучених сторонами, висновків експертів з питань права, показань свідків тощо.

Чимало положень проектів спрямовані на боротьбу із зловживанням процесуальними правами та, у більш широкому контексті, самим правом на суд, серед яких можна виділити принцип повного відшкодування судових витрат, у тому числі на правову допомогу.

У цілому проект господарського процесуального кодексу за своїм змістом, зокрема стадійністю, нагадує процесуальні норми, якими врегульовано розгляд справ у міжнародному арбітражі.

Олександр АРХІПОВ (О.А.): Ми як юридична фірма беремо активну участь в аналізі нововведень у процесуальне законодавство, які вже рік знаходяться на публічному обговоренні, і сприймаємо їх позитивно.

Щодо запропонованих змін, можу також позитивно виділити гармонізацію всіх видів судочинства — адміністративного, цивільного та господарського, оскільки процес стає більш зрозумілим незалежно від юрисдикції, але водночас зберігаються ключові ідеї та принципи кожної з них.

Також можу відзначити електронне судочинство, яке, на моє переконання, суттєво спростить доступ до правосуддя, надаючи можливість вчиняти більшість процесуальних дій, не відходячи від робочого місця. Однак запровадження електронного суду залежить від створення відповідної інформаційної системи, яка вводитиметься окремими положеннями чи законами. На сьогодні вже запущено пілотний проект електронного суду, який діє в кількох судах.

 

Експерти звертають увагу на те, що серед неузгоджених залишається питання щодо визначення підвідомчості певних категорій спорів. Яка ваша думка з цього приводу?

О.А.: Я ознайомився із зауваженнями та пропозиціями фахівців щодо юрисдикційних питань, однак, на моє переконання, проблема розмежування юрисдикцій в тому чи іншому вигляді існуватиме завжди, бо правовідносини розвиваються, змінюються, з’являються і нові спори, і нові вимоги. Подолати проблему розмежування юрисдикцій процесуальним законом неможливо. Не вдаючись до того, до якої юрисдикції належить кожен конкретний спір, основним принципом, який закладено в проекти процесуальних кодексів і який має допомогти долати ці проблеми, є відхід від розмежування юрисдикцій за суб’єктним складом сторін та визначення основ­ним критерієм предмет спору.

Окрім того, відповідно до запропонованих змін стосовно розгляду справ у Верховному Суді, спори щодо порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції розглядатимуться Великою палатою Суду, де будуть представлені всі юрисдикції, що надасть можливість судовій системі вчасно реагувати на неточності або неузгодженості в питаннях юрисдикції.

 

Як процесуальні нововведення у разі їх прийняття вплинуть на судову практику?

В.Р.: Поняття судової практики можна розглядати в двох аспектах. Процес розгляду справ зміниться принципово щодо видів проваджень, їх стадій, строків розгляду тощо. Напевно, в найближчий рік після прийняття нових процесуальних кодексів будуть існувати певні невизначеності, різне розуміння тих чи інших положень, можливо деякі інститути не одразу або взагалі не запрацюють. Однак це звичайний процес для будь-якого закону, тим більше процесуального, в якому формуватимуться єдині підходи в нормозастосуванні, і, звичайно, останнє слово залишиться за Верховним Судом, на початок роботи якого очікує юридична громадськість.

Що стосується розгляду спорів по суті матеріальної складової нормозастосування, то норми, якими були, такими і залишаються, тут питання насамперед у порядку формування єдиної практики застосування.

О.А.: Ключовим нововведенням, яке вплине на судову практику в розрізі застосування норм матеріального права, є порядок та повноваження нового Верховного Суду, на який і покладено обов’язок формування єдиної практики правозастосування. На сьогодні Верховний Суд України, виконуючи аналогічну функцію, по суті переглядає вже прийняті касаційними судами рішення з підстав різного застосування тих чи інших норм права. Проектом пропонується відійти від цього механізму і запровадити новий, який передбачатиме, що Верховний Суд до прийняття рішення у справі може передати справу до вищої інстанції в межах Суду — відповідно палати або Великої палати Суду, якщо при розгляді справи визначить за необхідне відійти від висловленої раніше правової позиції касаційного суду щодо застосування норми права. Тобто запроваджується механізм, в якому неточності або неузгодженості судової практики вирішуватимуться безпосередньо при розгляді конкретної справи, а не після прийняття рішення в ній, як це реалізовано сьогодні.

 

Два роки тому набув чинності Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд». Як оцінюєте його дію, чи виправдав він себе на практиці?

В.Р.: Цей закон був необхідний у той момент, коли його приймали. Безумовно, його можна оцінювати як перший великий крок на шляху судової реформи в принципі. Завдання, які перед ним стояли, він більшою мірою виконав і запустив ті необхідні механізми, які призвели до того, що ми зараз обговорюємо новий процес. Нещодавно було прийнято закон про Вищу раду правосуддя, зараз розглядається законопроект про Конституційний Суд. З ­практичної точки зору одним із перших кроків була зміна допуску справ до Верховного Суду, прибрали дуже спірну норму, коли касаційні суди самі приймали рішення, що віддавати на перегляд, а що ні. Звичайно, навантаження на Верховний Суд збільшилося, і з’явилася більш жива практика, що сприяло виходу із певної правової кризи.

О.А.: Суттєвим досягненням прийняття цього закону виділив би відновлення принципу гласності судового процесу, оскільки на сьогодні не можу навіть на своїй практиці назвати випадки, коли особу з якихось підстав не було б допущено до присутності в залі судового засідання, до інформування про справу, те саме стосується журналістів та громадськості. Навпаки, сторони ­раз-у-раз зловживають своїм правом на участь у розгляді правового спору, у судові засіданні з’являються представники нібито громадських організацій, які вже наперед знають «правильне рішення» та активно підштовхують суд до його винесення. Такі випадки тиску на судову систему необхідно попереджувати, а такі особи мають нести відповідальність за втручання у судовий процес.

 

Чи залежить від прийняття нових процесуальних правил судочинства підвищення довіри до судової влади? Чи справа тільки в персоналіях — хто і як застосовуватиме ці «правила гри»?

В.Р.: Безумовно, від цього теж багато що залежить. Насправді чинний Господарський процесуальний кодекс України, який довго регулював процедуру господарського процесу, з урахуванням всього масиву роз’яснень, рекомендацій пленумів, узагальнень практики, не настільки вже й поганий. Тому зміна процедури — вкрай важлива, але половина процесу. Інша — не менш важлива — хто саме та як саме застосовуватиме процесуальний та матеріальний закон.

У зв’язку із судовою реформою у нас якісно запрацювала ВККС, так само як і Вища рада правосуддя, і те, як це відбувається, які цінності виходять на перший план при прийнятті рішень, на яких принципах базується робота цих органів, говорить про те, що якість судочинства пов’язана, радше, з неминучою реальною відповідальністю цих персоналій за неправильне застосування норм процесу. Тобто якщо є порушення, то покарання все одно рано чи пізно прийде.

Логіка судової реформи простежується в тому, щоб спочатку запрацював наглядовий орган. А система запрацює, якщо буде новий кодекс, якісна зміна атестації, конкурс до Верховного Суду, і це теж пов’язано саме з персоналіями. Після конкурсу до Верховного Суду почався добір кандидатів до судів перших інстанцій, у Києві вже пройшла атестація апеляційних судів. Тому в зв’язці неможливо виділити щось одне, що є пріоритетом. Ось у цьому і масштаб, і грандіозність всієї нашої реформи.

Ця атестація, по суті добір, — одна складова, ми припускаємо, що в найближчому майбутньому пройде атестація всіх судів апеляційних інстанцій і потім атестація всіх суддів, які працюють у перших інстанціях. Тому, звичайно, персоналії — це важливо, але їх не можна виривати з усього контексту судової реформи, яка комплексно підходить до розв’язання проблем, які накопичувались роками і які, радше, намагалися не помічати, аніж розв’язувати.

О.А.: Я взагалі не пов’язував би відновлення довіри до судової влади з прийняттям процесуальних кодексів, оскільки процес — це просто правила гри, інструмент, який надається суддям, учасникам справи для реалізації їхніх прав та обов’язків. А відновити довіру до судової влади зможе лише справедливе, законне, вмотивоване та зрозуміле для учасників спору та інших зацікавлених осіб рішення суду, прийняте у результаті застосування такого інструменту. З усією повагою до суддів, особливо касаційних інстанцій, ми як судові адвокати часто стикаємося із ситуацією, коли ми не розуміємо логіки суду. З мотивувальної частини не відстежується, чому саме суд дійшов того чи іншого висновку. Це інколи нагадує такий собі «телеграфний» метод судочинства, який, на мою думку, аж ніяк не сприяє довірі до судової системи.

 

Як оцінюєте перебіг конкурсу до Верховного Суду, адже представникам вашої компанії, як нікому іншому, видно все зсередини… Які процедурні моменти конкурсу радили б змінити у подальшому?

О.А.: На моє переконання, конкурс відбувається в нормальному режимі, а та критика, яка висувається до, зокрема, ВККС, у більшості випадків пов’язана з недос­татнім орієнтуванням в тих нормативних документах, які регулюють процес проведення конкурсу.

Якщо виділити серед іншого недотримання ВККС часових меж проведення конкурсу, який мав би бути завершений на початку квітня, для мене особисто показовим є те, що ВККС справді розуміє завдання, яке на неї покладене, і, обираючи між тим, або вчасно та швидко провести конкурс, або ж провести його якісно та справді обрати достойних кваліфікованих професіоналів, ВККС все ж таки обирає якість, а не швидкість, і це є визначальним.

Щодо якихось процедурних моментів, то це такий собі прецедент і в нашій країні, і в світовій практиці, коли проводиться відкритий конкурс подібного масштабу. Тому впевнений, і на цьому неодноразово наголошували самі члени комісії, що в першу чергу досвід проведення цього конкурсу розставить пріоритети та внесе зміни у наступні процедури проведення конкурсу на зайняття вакантних посад чи добори суддів.

 

А чи були думки теж стати колись суддею Верховного Суду?

В.Р.: Час покаже. Зараз всі сили спрямовані на розвиток фірми, практик, адже роботи менше не стає. Скажімо, у ФГВФО ще не обмежений запас продажу вимог проблемних банків, який у них знаходиться. Це — компанії, які складають частину нашої економіки, і нам здається, що після того, як почалося так зване очищення банківської системи, коли відбувся вал великих корпорацій, холдингів, які не встигали пристосуватися, організаційна структура яких заважала швидко реагувати на швидкі зміни ринку і велика частина з них пішла в банкрутство, зараз прийшов час середнього сегменту. Тому ми плануємо і надалі розвивати практику банкрутства, зокрема з метою саме відновлення платоспроможності боржників.

Водночас зіткнулися з тим, що мало хто використовує механізм санації, а саме цей механізм недооцінений, що пов’язано, з одного боку, з відсутністю практики як такої, а з іншого — з неузгодженістю законодавства і нечіткими нормами в самому законі, але мушу відзначити, що у багатьох учасників ринку останнім часом бажання відновити платоспроможність збільшилося.

 

Нове законодавство про судоустрій і статус суддів розширило повноваження Вищої ради правосуддя. Чи зможе вона з часом стати лідером судової гілки влади?

В.Р.: Про це можна говорити вже не в майбутньому часі, а в теперішньому. За неповні два роки роботи, з моменту формування спочатку Вищої ради юстиції, а потім Вищої ради правосуддя, цей орган зарекомендував себе і довів свою життєздатність та ефективність, адже до цього протягом трьох років він по суті не функціонував. Зараз ВРП вже є лідером та маяком, на який всі орієнтуються, саме від її рішень залежить відновлення довіри. Прозорість, яка проявляється, у тому числі в прямих трансляціях, є істотним революційним кроком, так само як і відкритість у прийнятті та в обговоренні, коли тим, хто туди приходить, ставлять безпосередньо питання: як так вий­шло, поясніть нам мотиви ваших дій. І, безумовно, вони вже завоювали авторитет і є тим флагманом, без якого судова реформа не дасть тієї ефективності і того результату, на які всі розраховують. Професіонали юридичного ринку, які розуміються на внутрішній логіці процесу, а не на дописах у Facebook, неодноразово висловлювали свою підтримку тим процесам та результатам роботи, які демонструє ВРП. До них долучаємося і ми.

 

Які маєте плани на найближче майбутнє?

О.А.: Безумовно, продовжуватимемо розвивати фірму, практики, допомагати молодим колегам. Поруч із безпосередньою роботою за проектами ми приділяємо окрему увагу системному вивченню судової практики шляхом формування окремих груп відстеження нових та цікавих з точки зору викладеної в них правової позиції рішень.

До того ж ми активно вивчаємо нововведення в процесуальних законах, оскільки своєчасне вивчення і розуміння нових правил є суттєвою перевагою.

Більшість молодих колег перебувають у процесі отримання адвокатських свідоцтв у зв’язку із запровадженням виключного права адвоката на представництво інтересів у суді.

Намагаємося також йти в ногу в інноваційних рішеннях, зараз перебуваємо у процесі розробки власного програмного забезпечення, яке значно спростить супровід судових справ, належне інформування колег про вчинені або майбутні процесуальні дії в кожній із них. Підвищення якості — наш незмінний пріоритет.