Є питання: Товариське частування

Ніна КУЧЕРУК,
юрист ЮФ JURIMEX, адвокат

Угоди про перехід або передання частки у статутному капіталі товариства, попри відсутність спеціальних вимог, потребують ретельного дотримання існуючих норм

Одним із найбільш поширених способів переходу частки в статутному капіталі товариства за рішенням її власника є укладення цивільно-правових угод з іншими учасниками або третіми особами. При цьому важливим є дотримання вимог щодо форми таких угод, оскільки договір у «неналежній» формі може поставити під сумнів сам факт його існування і не породжувати прав та обов’язків.

Усно чи письмово?

Чинне законодавство не містить спеціальних вимог до форми таких договорів. Єдиними документами, які передбачають «нотаріальну форму» договорів про перехід чи передання частки, є листи Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва (від 10 грудня 2009 року № 15244, від 27 грудня 2010 року № 16764), Міністерства юстиції України від 28 жовт­ня 2009 року № ­12765-0-26-09-19. Разом із тим, ці листи не можуть застосовуватися до правовідносин з визначення форми зазначених договорів, оскільки необхідність нотаріального посвідчення договору може передбачатися лише законом, тоді як листи Держкомітету та Мін’юсту не є законодавчими актами. Крім того, листи втратили свою «актуальність», оскільки містять посилання на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» у «старій» редакції, яка, на думку «авторів» листів, передбачала необхідність нотаріального посвідчення таких угод.

Не застосовуються до відчуження частки і положення законодавства щодо форми окремих договорів купівлі-продажу, дарування тощо, що пов’язано з особливою правовою природою частки.

За змістом статті 115 Цивільного кодексу (ЦК) України, статті 85 Господарського кодексу (ГК) України, статті 12 Закону України «Про господарські товариства» будь-яке майно, яке передане учасником як внесок у господарське товариство і яке включене до його статутного капіталу, стає власністю товариства. Оскільки права учасника товариства і права самого товариства не є тотожними поняттями, з передачею товариству внеску учасник втрачає на нього право власності. Таким чином, частка, що належить учаснику, не є внеском до статутного капіталу.

Тільки внесок, оцінений у гривнях, згідно зі статтею 86 ГК України, становить частку учасника та заснов­ника у статутному капіталі товариства. Така законодавча дефініція вказує на вираження частки в грошовому еквіваленті, але не розкриває її правової природи як об’єкта цивільних правовідносин, зокрема предмета договору.

Незважаючи на те, що згідно зі статтею 167 ГК України частка в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю визначає обсяг корпоративних прав відповідного учасника товариства, такими правами вона також не є. Частка визначає тільки обсяг корпоративних прав (залежно від розміру частки), самі ж права визначаються законом і статутом товариства.

Таким чином, неможливість (за відсутності на це правових підстав) віднесення частки до нерухомого майна, валютних цінностей тощо, навіть попри те, що внеском учасника були саме вищевказані об’єкти, виключає можливість застосування багатьох норм закону щодо нотаріально засвідченої форми договору відчуження (наприклад, договору дарування валютних цінностей, купівлі-продажу нерухомого майна тощо).

Згідно зі статтею 205 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, сторони мають право самостійно обирати форму правочину. Разом із тим, таке «інше» встановлено ЦК Україна і залежить від суб’єктного складу договору та/або його вартості.

Виходячи зі змісту статті 208 ЦК України, угоди між учасниками (учасником і третьою особою) — юридичними особами або юридичною та фізичною особою — належить вчиняти тільки в письмовій формі. Обов’язкова письмова форма встановлена і для договорів між двома фізичними особами, але лише тих, сума яких у двадцять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Отже, сторони (фізичні особи) договору про відчуження частки в статутному капіталі вартістю до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян теоретично можуть укласти таку угоду в усній формі. Водночас у даному випадку треба враховувати, що за відсутності інших документів про перехід чи передання частки неможливим буде проведення державної реєстрації змін до статуту товариства щодо складу його учасників, оскільки відповідно до статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» для ­реєстрації змін складу учасників юридичної особи подається, зокрема, примірник оригіналу (ксерокопія, нотаріально засвідчена копія) заяви, договору, іншого документа про перехід чи передання частки учасника у статутному капіталі товариства.

Визначена форма

З наведеного можемо зробити висновок, що за загальним правилом договір про відчуження частки в статутному капіталі товариства повинен укладатися у простій письмовій формі. Але було б неправильно говорити, що така форма повинна бути дотримана при укладенні абсолютно всіх угод про відчуження частки. Як зазначалося вище, іноді договір може укладатися в усній формі, а згідно зі статтею 209 ЦК України за наявності волевиявлення сторін (або однієї з них) будь-який правочин з їхньою участю може бути нотаріально посвідчений.

Неоднозначно може вирішуватися питання щодо дотримання сторонами форми договору про відчуження частки, що підлягає нотаріальному посвідченню згідно зі статутом.

Відповідно до статті 143 ЦК України, статті 82 ГК України, статті 51 Закону України «Про господарські товариства», статут має містити відомості, зокрема, про порядок передання (переходу) часток у статутному капіталі. Таким чином, визначаючи порядок передання (переходу) часток у статутному капіталі, учасники товариства можуть передбачити в статуті порядок укладання та форму договору про відчуження часток іншим учасникам і третім особам.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24 жовтня 2008 року, статут юридичної особи містить норми, які є обов’язковими для учасників товариства. Ця ж постанова визначає, що у випадку, якщо положення статуту та інших внутрішніх документів товариства суперечать закону про господарські товариства, суди мають керуватися нормами закону.

Оскільки визначення в статуті форми договору не суперечить закону про господарські товариства і Верховний Суд України визнав його норми обов’язковими для учасників товариства, наявність в установчому документі вказівки на нотаріальне посвідчення свідчить про обов’язковість дотримання сторонами зазначеної форми.

Але в той же час правових наслідків недотримання встановленої статутом форми договору закон не передбачає. За змістом статті 220 ЦК України тільки недотримання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення свідчить про його нікчемність, а згідно зі статтею 209 цього Кодексу випадки нотаріального посвідчення договору повинні встановлюватися законом або домовленістю сторін.

Враховуючи, що статут не є ані законом, ані договором (про що також зазначається в наведеній вище постанові Пленуму Верховного Суду України № 13), укладення договору в простій письмовій формі не спричинить наслідком його недійсність незалежно від зазначених вище положень статуту.