Post Scriptum: Законодавча вишуканість

Олег МАЛІНЕВСЬКИЙ, партнер ЮК EQUITY

У світі кравецької майстерності найвищу цінність мають речі, зроблені індивідуально для конкретного клієнта. Так, продукція Haute couture створюється вручну не менш ніж на 70 % зі спеціально виготовленої для неї якісної тканини, а популярна серед сучасних правників технологія виготовлення bespoke вимагає високого професіоналізму майстра і максимального врахування особ­ливостей фігури та смаків клієнта.

Проводячи паралелі між такими різними кравцем та законодавцем, зайвий раз усвідомлюєш надважливу роль індивідуального підходу, адже соціум у контексті законотворення — не менш вибагливий індивідуальний клієнт. Формуючи ефективну правову базу, законодавець має враховувати запити, що склалися в конкретній сфері суспільних відносин та створити найбільш зручний для суспільного вжитку виріб.

Таке порівняння в контексті українських реалій неможливе без декількох фішок, урахування яких гарантує практичну користь будь-якого законодавчого костюма, без якої він швидко втратить своє місце в гардеробі правової системи.

Найперше, українцям властива волелюбність. У правовому полі ця риса втілилася в звичці обходити встановлені правила, іноді на азарті, без жодного сенсу. І йдеться навіть не про порушення закону, а лише про використання на свою користь існуючих законодавчих прогалин, суперечностей та судової дискреції. Парадоксально, але лейтмотивом таких дій найчастіше виступає благородна мета — реалізація гарантованих законом суб’єктивних прав певного індивіда. Така собі ментальна домінанта прав перед обов’язками з тяжінням до зловживань. Саме тому при пошитті законодавчого костюма для суспільного вжитку тканина повин­на бути максимально щільною, позбавленою зайвих шпарин та здатності до розривів. У найбільш важливих сферах суспільних відносин, як-то порядок здійснення судочинства, нормативний матеріал повинен бути достатньо деталізованим, без шкідливої поліваріантності поведінки суб’єкта, що запобігатиме можливим зловживанням.

Інша особливість вітчизняного замовника — слабкість до всього іноземного, починаючи від залучення престижних кравців (часто — гучномовних іноземних інституцій) та закінчуючи нав’язаним ними кроєм. Як далекий від консерватизму та шароварщини, послідовно обстоюючи необхідність врахування в законотворчості найліпших напрацювань світової юридичної думки, я категорично засуджую будь-які спроби механічного калькування іноземних розробок без урахування фігури вітчизняного клієнта. Стиль законодавчого костюма має бути максимально зручним та комфортним, він повинен відповідати на існуючі виклики й проблеми та ідеально пасувати саме нашому суспільству, підкреслюючи його сильні сторони та переборюючи існуючі вади.

Повчальною у цьому аспекті є ситуація, яка склалася зі знятим з чужого плеча та гучно розрекламованим інститутом похідного позову, який у підсумку так і не знайшов попиту у вітчизняній практиці.

Подібна слабкість до всього іноземного зумовлена не в останню чергу іншою нашою суспільною рисою, яка особливо загострилася в останні роки — зайвою сором’язливістю та невпевненістю. Так, помпезно шануючи пам’ять українського гетьмана Пилипа Орлика, який ще далекого 1710 року подарував світові найпершу Конституцію, та маючи власні потужні юридичні школи в Києві, Харкові, Одесі та Львові, чомусь у питанні власного правового реформування вирішальне значення ми надаємо думці чужоземців.

Ну, і нарешті останнє. Наше суспільство любить обновки. Дарма, що нові речі часто не кращі за поперед­ні, а пошиття обходиться надто дорого. Хтось скаже, що причина в пошуку чогось досконалого, але в підсумку, починаючи з моменту незалежності, вітчизняне законодавче поле перебуває в перманентному процесі реформування та невизначеності. Змінюються обличчя, лозунги, назви законів та державних інституцій, але суспільство залишається незадоволеним, а час втрачається.

Щоб розірвати це замкнуте коло, треба відмовитися від тактики тотальної та перманентної зміни гардероба, зробивши при цьому три важливих кроки: перший — визначити чіткі цілі та пріоритети державного розвитку, зрозуміти який зовнішній вигляд наша правова система має отримати в очах світової спільноти та прийдешніх поколінь українців; другий — проаналізувати наявні у нашій правовій шафі речі та визначити, що може стати у нагоді при досягненні поставлених цілей та пріоритетів; третій — з кравецькою витонченістю та у найвищій якості відшити необхідні закони, продемонструвавши усьому світові образ юридично-стильної та законослухняної нації.