Практика: Кредитора замовляли?

Олексій ГРИШКО,
адвокат АФ «Грамацький і Партнери»

За традиційним підходом, порушення договору або належне його виконання повністю лежить у сфері поведінки боржника. Це й не дивно, адже основним інтересом у зобов’язанні є вчинення передбачених ним дій саме боржником. На практиці ж недобросовісна поведінка кредитора не є рідкістю. Але хіба кредитор не є тільки управомоченою стороною?

Справді, кредитор є управомоченою стороною будь-якого договору. Наприклад, замовник за договором будівельного підряду має право вимагати від підрядника (боржника) належного виконання будівельних робіт, а обов’язок оплатити такі роботи не є кредиторським, оскільки в цій частині замовник сам виступає перед підрядником як боржник. Однак йдеться про загальні положення статті 545, частини 1 статті 613 Цивільного кодексу (ЦК) України щодо підтвердження виконання, а також спеціальні норми (зокрема, статті 848, 850, 851, 853 ЦК України — у договорі підряду). Вважаємо, що зміст положень закону (статті 545, 613 ЦК України, частина 1 статті 193, частина 1 статті 203, 221 Господарського кодексу (ГК) України) дає підстави говорити про наявність щонайменше трьох саме кредиторських обов’язків, а саме: 1) прий­няти належне виконання, запропоноване боржником; 2) здійснити підтвердження виконання в одній з таких форм: а) видача (на вимогу боржника) розписки про одержання виконання; б) повернення боргового документа; 3) вчинити передбачені договором дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов’язку. Кредиторські обов’язки, таким чином, об’єктивно існують. Адже наслідком невиконання такого обов’язку, за наявності вини кредитора, може бути навіть відшкодування збитків боржника (частина 3 статті 613 ЦК України) — і було б досить дивно припускати, що відшкодування збитків може здійснюватися не на підставі порушення обов’язку.

На перший погляд, застосування кредиторського прострочення не має викликати складнощів: питання лише у встановленні вчинення кредитором відповідних дій. Але…

Прострочення кредитора

Чітке розуміння судами ситуацій з простроченням кредитора дасть змогу уникати помилок при покладенні мір відповідальності у вигляді неустойки, відсотків річних та відшкодування збитків, коли обидві сторони «посприяли» порушенню умов договору. Проаналізуємо існуючі у господарських спорах проблеми тлумачення та застосування статей 612, 613, 616 ЦК України. Уже досить давно суди вищих інстанцій прискіпливо вимагають від судів нижчих інстанцій та самостійно здійснюють дослідження фактів щодо вчинення кредитором дій, необхідних для виконання зобов’язання боржником (як прик­лад можна навести постанову Вищого господарського суду України від 4 липня 2006 року в справі № 32/422). У постанові того ж Вищого господарського суду України від 4 квітня 2012 року № 2/5005/6544/2011 суд касаційної інстанції зайняв позицію боржника, «оскільки замовником (кредитором) порушено умови договору, у підрядника, з огляду на приписи статей 612, 613 ЦК України, не виникло обов’язку продовжувати та закінчувати передбачені договором роботи». Суд звернув увагу саме на те, що кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов’язок, а тому виконання зобов’язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. У зв’язку з цим, заявлені кредитором вимоги про виконання робіт та стягнення штрафних санкцій на підставі статті 613 ЦК України були відхилені.

Важливим є питання про припинення прострочення кредитора та його наслідки, оскільки за частиною 2 статті 221 ГК України після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає за виконання на загальних підставах. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов’язок, виконання зобов’язання може бути відстрочене (але лише) на час прострочення кредитора (частина 2 статті 613 ЦК України). Кредиторське прострочення припиняється наступним виконанням ним обов’язку (коли кредитор хоча й прострочив, але згодом прийняв та підтвердив виконання зобов’язання) або вчиненням тих попередніх дій, які необхідні з боку кредитора для виконання зобов’язання боржником. У рішенні від 12 жовтня 2004 року в справі № 21/319 Господарський суд м. Києва на підставі статті 221 ГК України задовольнив позов замовника до підрядника про відшкодування збитків із підрядника у зв’язку з невиконанням ним передбачених договором робіт. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечував та просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись в обґрунтування своїх заперечень на те, що зобов’язання боржник не може виконати внаслідок прострочення кредитора, а тому відповідач не прострочив виконання зобов’язань за вказаними договорами. На це суд вказав, що, оскільки «позивач виконав зобов’язання з оплати відповідачеві авансу за контрактом», хоча і з «простроченням у 35 днів, відповідно до статті 221 ГК України після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає за виконання на загальних підстава».

Окремо варто звернути увагу на співвідношення положень статті 613 (прострочення кредитора) і статті 616 (правові наслідки порушення зобов’язання з вини кредитора) ЦК України. «Якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника» (частина 1 статті 616 ЦК України). Але це положення є вкрай невдалим, оскільки боржник не повинен нести відповідальність, якщо порушення є наслідком лише винної поведінки кредитора. Інша річ, коли порушення зобов’язання є наслідком винної поведінки обох сторін. Тоді суд відповідно до ступеня вини кожної із сторін зменшує обсяг відповідальності боржника. У частині 1 статті 616 ЦК України йдеться саме про порушення зобов’язання боржником, коли кредитор, не порушуючи кредиторських обов’язків, своїми винними неправомірними діями перешкодив боржнику виконати його обов’язок. У зв’язку з цим, частину 1 цієї статті після слів «порушення зобов’язання» необхідно доповнити словом «боржником» — тоді наявна різниця у змісті диспозицій норм, вміщених у частині 1 статті 613 і частині 616 ЦК України стане більш помітною. У пункті 43 інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» від 7 квітня 2008 року № 01-8/211 Вищий господарський суд України зазначив: «Відповідно до частини першої статті 616 ЦК України, якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Слід враховувати, що якщо порушення зобов’язання сталося цілком з вини кредитора, то збитки кредитора слід вважати такими, що завдані внаслідок його власних дій чи бездіяльності, і вони не є результатом порушення його права. […] Отже, статтю 616 ЦК України слід застосовувати для визначення розміру збитків та неустойки, що підлягають стягненню на користь кредитора з урахуванням ступеня його вини у порушенні зобов’язання». Тож відверто невдале положення частини 1 статті 616 ЦК України варто викласти в новій редакції — замінити слова «з вини кредитора» на словосполучення «з вини обох сторін».

У пошуках балансу

Прострочення кредитора являє собою саме ту ситуацію, коли ­захисту потребує боржник. Звичайно, способи такого захисту, в першу чергу, залежать від виду невиконаних кредиторських обов’язків, однак основним наслідком є відсутність прострочення у боржника — незалежно від того, приступив він до виконання своїх обов’язків чи ні. У своїй постанові в справі від 3 листопада 2005 року № 19/4424 Вищий господарський суд України, відмовляючи у задоволенні касаційної скарги, зазначив: «Враховуючи, що прострочення відповідача є наслідком прострочення позивача, відповідач не може вважатись таким, що прострочив виконання зобов’язання». В інших аналогічних рішеннях касаційна інстанція вказувала, що суди попередніх інстанцій правомірно «дійшли виснов­ку, що прострочення боржника не настало, оскільки зобов’язання не могло бути виконаним внаслідок прострочення кредитора (пункт 4 статті 612 ЦК України)». Часто важко відрізнити формальне прострочення кредитора та дії, які просто на нього схожі. Подібні випадки мають місце, коли невиконаний стороною обов’язок не є кредиторським. У цій ситуації можна порекомендувати обов’язкове включення до умов договору детальних положень про обов’язки кредитора та їхні правові наслідки. Причому такі наслідки в силу диспозитивності статті 611 ЦК України можна визначати на розсуд сторін, в тому числі шляхом забезпечення виконання кредиторських обов’язків. Тоді у боржника буде менше проблем з доведенням у суді відсутності прострочення боржника. Чи набуде така практика подальшого поширення — покаже час.

Сила договору

Ольга Семенова,
юрист ЮК «Сетра»

У практиці цивільних та господарських відносин часто зустрічаються випадки, коли прострочення боржником виконання зобов’язання зумовлене невиконанням кредитором дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов’язку.

Так, наприклад, умовами договорів на виконання різного роду будівельних, ремонтних та монтажних робіт доволі часто передбачається обов’язок замовника здійснити певні підготовчі дії (наприклад, звільнити від сторонніх предметів приміщення, де виконуватимуться роботи, забезпечити допуск працівників виконавця у це приміщення тощо), невиконання яких робить неможливим початок виконання робіт.

Можливі й інші подібні ситуації: наприклад, договором перевезення вантажів може бути передбачено обов’язок замовника забезпечити належне оформлення товарно-транспортних документів та організувати завантаження вантажу на транспортний засіб. Невиконання цих обов’язків позбавляє перевізника можливості приступити до виконання свого зобов’язання.

Наведені приклади підпадають під дію частини 2 статті 613 Цивільного кодексу України, згідно з якою якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов’язок, виконання зобов’язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Проте подібних ситуацій (і, відповідно, необхідності застосовувати частину 2 статті 613 Цивільного кодексу України) здебільшого можна уникнути, правильно визначивши у договорі момент початку виконання зобов’язання. У договорах буває доцільно використовувати формулювання на кшталт «Виконавець зобов’язаний виконати роботи протягом двадцяти календарних днів з дня виконання Замовником підготовчих дій, передбачених пунктом таким-то цього Договору, та повідомлення про це Виконавця».

Велика різниця

Костянтин СИДОРЕНКО,
директор ЮК Legal Eagles

Правові наслідки прострочення кредитора дещо різняться стосовно цивільно-правових та господарських зобов’язань. Так, основними наслідками прострочення кредитора у цивільно-правових відносинах є: 1) боржник не вважається таким, що прострочив, якщо прострочення сталося внаслідок прострочення кредитора (частина 4 статті 612 Цивільного кодексу України); 2) можливе відстрочення виконання боржником зобов’язання на час прострочення кредитора (частина 2 статті 613 Цивільного кодексу України).

У господарських правовідносинах наслідки такі: 1) боржник не вважається таким, що прострочив (частина 3 статті 220 Господарського кодексу України); 2) у боржника виникає право на відшкодування завданих йому збитків (частина 2 статті 221 Господарського кодексу України); 3) відстрочення виконання зобов’язання на час прострочення кредитора можливе лише за погодженням сторін (частина 3 статті 221 Господарського кодексу України).

Таким чином, ступінь захисту інтересів боржника від прострочення кредитора у господарських зобов’язаннях вищий: прямо встановлене право боржника на відшкодування збитків і, до того ж, чітко передбачено, що відстрочення можливе лише за згодою сторін (у Цивільному кодексі України просто зазначено, що зобов’язання «може бути відстрочене»).

На практиці боржник має можливість передбачити інші, окрім встановлених законом, наслідки прострочення кредитора у договорі. Так, наприклад, може бути передбачене одностороннє розірвання зобов’язання з ініціативи боржника в разі прострочення кредитора на певний строк (така умова договору не суперечитиме законодавству в силу частини 2 статті 598 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 188 Господарського кодексу України).