Проза життя: Правила життя Олександра Мельниченка

 

Професійну кар’єру Олександр Мельниченко розпочав із посади народного судді, тривалий час працював в Антимонопольному комітеті України. Зараз він є співголовою експертної ради Фонду розвитку конкуренції, головою Комітету з питань захисту бізнесу та прав власності Федерації роботодавців України, а також консультантом англійської компанії Expertia GSG. Його пристрасть — поезія та класична музика. У кулуарах Національної філармонії України (на відкритті концертного сезону) Олександр Іванович розповідав про знаних у світі, та маловідомих на Батьківщині, українських музикантів і диригентів. А сьогодні він ділиться з читачами «УЮ» своїми правилами життя

 

 

 

Дитячі мрії стати співаком і музикантом були навіяні сестрою Зіною. Вона направила мене, шестирічного, до хору хлопчиків, у складі якого невдовзі я виступав на сцені Національної філармонії. Згодом у Київській музичній школі ім. Лисенка навчався грі на баяні у чудового баяніста С. Чапкія і грі на гобої у соліста філармонії В. Білоусова.

Найдорожчими хвилинами мого життя є миті, проведені у родинному колі з донькою та дружиною. Мій ранок починається з дзвінкого голосу п’ятирічної дочки, яким сповнюється весь дім.

Моє життя — захоплююча сторінка (за Чеховим — сюжет для невеликого оповідання) у житті роду Мельниченків, які гідно служили Україні. Зберігаю батьківські ордени Слави, медаль «За відвагу», одержані ним за участь у боях під Сталінградом. Пам’ятаю його рани, які загоїлися лише через 25 років після вій­ни, його мужність і мудрість. Бережу у серці любов та терплячість матері. З юності прагнув бути схожим на дядька Йосипа, сільського вчителя, про чесноти якого односельчани захоплено розповідали навіть через 30 років після його загибелі в боях 1944-го.

Я не продовжив суддівську кар’єру. Коли вперше прочитав ще тоді проект Закону України «Про Антимонопольний комітет України», усвідомив, що Україна може одержати нові, небувалі в її історії економіко-правові інструменти для стрімкого економічного підйому. Такими є конкуренційна політика і право. Отже, після дванадцяти років роботи суддею, не вагаючись, вирішив присвятити наступну частину життя саме цій сфері людської думки.

Конкуренційна політика в Україні, на жаль, ще й досі залишається «державною сиротою». Так і не оцінено роль та місце цього ефективного інструмента розбудови економіки України. Переконаний, що принципи і правила конкуренційної політики буде покладено в основу економічної та соціальної політики держави, що призведе до розквіту України.

Сучасному юристові порадив би аналізувати тенденції розвитку європейського і світового права, вивчати судовий прецедент. А особливу увагу приділяти власній культурі, добропорядності скрізь і в усьому.

Один із моїх улюблених письменників Костянтин Паустовський писав: «Тот не писатель, кто не добавил человеку хоть немного зоркости…». З юності мене надихають і окрилюють твори Л. Українки, Т. Шевченка, О. Блока, А. Чехова, Ф. Достоєвського, І. Буніна, І. Еренбурга, М. Прішвіна, Є. Євтушенка, М. Заболоцького. Старший брат Володя в юності подарував збірку О. Гріна, який стверджував: «Пусть будет трудно, но пусть будет чисто».

Для мене музика — явище небесне, неосяжне, а на Землі вона живе і б’ється лише в невеличких людських серцях. Не уявляю власне життя без космічної гармонії ІІ Концерту для фортепіано з оркестром С. Рахманінова, музики Моцарта, Чайковського, концертів для гобоя з оркестром Марчелло, Вівальді, Чімароза, скрипкової музики, четвертої симфонії Густава Малера. Основне правило життя останнього було таким: «Як я можу бути щасливим, якщо знаю, що десь страждає хоч одна істота?». Наївно?! Але яка сила духу! Як сьогодні потрібна така висота!

Зала Національної філармонії — одне з найщасливіших для мене місць на Землі.

Юриспруденція відкриває для мене фантастичні можливості для творчості, пошуку, відкриттів, пізнання вершин людського Духу. Але і вимагає постійної сконцентрованості, вміння передбачити подію на декілька кроків уперед.

Не довіряю підлесникам і не люблю лестощів.

Поважаю керівників, які не бояться сміливої альтернативної думки, оточують себе людьми, здатними сказати правду або слово «Ні».

Іноді я запитую себе: «Як мені віддячити тим людям, яких уже немає на Землі, але які своїми порадами, вчинками підтримували, захищали, навчали, надихали мене? — Лише у молитві…»

Мій духовно-душевний пошук спрямовується мудрістю, щедро розсипаною у книгах М. Айванхова, Р. Штайнера, Д. Андрєєва. Поезія і музика, українська пісня відточують мої почуття.

Вважаю, що ні зміни до Конституції, ні чергові сто-двісті «реформ» не прославлять їхніх авторів та не врятують Україну, якщо в основі цього не буде лежати Слово, перш за все — настанови п’ятого розділу Євангелія від Матфея, а найперше — його 48-й вірш.

Простір душі з роками розширюється, поглиблюється, збагачується. Є досвід, знання, вміння і бажання багато зробити.

За правило життя прагну мати таке: «Роби добро і май волю втриматися від спокус».