Post Scriptum: Залежні незалежні
Квест під назвою «Судова реформа» триває в Україні понад два роки. Участь у ньому беруть практикуючі юристи, адвокати, судді, фахівці у галузі права та науковці. Провідні професіонали вкладають у реформу свої знання, досвід та час, працюючи на благо країни з однією метою — врешті-решт, отримати справедливий суд та кваліфікованих незалежних суддів. Та чи готове наше суспільство саме до СПРАВЕДЛИВОГО суду та НЕЗАЛЕЖНИХ суддів? І чи потрібні вони взагалі? Як на мене, відповідь негативна. Спробую проілюструвати свій сумнів кількома показовими прикладами.
Приклад № 1: група людей, які називають себе громадськими активістами, мітингують під будівлею суду, оскільки, на їхню думку, суддя має прийняти рішення на користь однієї із сторін. При цьому із матеріалами справи, нормами процесуального та матеріального права ці люди не ознайомлені. Суддя виносить законне та обґрунтоване рішення на користь іншої сторони, але таке рішення активістів не влаштовує. Як наслідок, вони називають суддю корупціонером та вимагають порушення кримінального провадження. Питання: що в розумінні цієї групи людей є справедливим та незалежним судом?
Приклад № 2: до юриста звертається потенційний клієнт, який жадає виграшу в конкретній справі. Юрист розчаровує його і пояснює, що правова позиція в цій справі абсолютно відсутня і шансів на перемогу немає. Клієнт запитує в юриста, чи можна якимось чином усе ж отримати жадане судове рішення, адже його партнери якось усе ж виграли сумнівну справу, звернувшись до впливових людей. Питання: а чи потрібен цій людині справедливий та незалежний суд?
Приклад № 3: справедливий та незалежний суддя, який дуже любить свою роботу, розглядає справу, відповідачем в якій виступає надто непопулярний екс-політик. Суддя розуміє, що підстав для задоволення позову абсолютно немає. Однак під судом мітингує група людей, біля його будинку чатують журналісти, а невстановлені особи, які чимось нагадують детективів НАБУ, натякають на потенційне кримінальне провадження. Питання: як судді залишитися справедливим та незалежним, не йдучи при цьому у відставку?
Звісно, всі наведені вище персонажі є вигаданими, будь-який збіг з реальними подіями — випадковий, а питання — риторичні. Разом із тим такі вигадані персонажі, нереальні події і риторичні питання наштовхують на думку, що успіх судової реформи залежить не від нових прогресивних законів і кодексів, а від бажання суспільства і його окремих індивідуумів жити за новими правилами гри, керуючись винятково нормами права.
Чи є таке бажання на сьогодні? Ні. Основній масі суспільства набагато легше відійти від чистої юриспруденції, замінивши норми права на дві категорії аргументів — «зрада» чи «перемога». Так, нам легше влаштувати шоу в суді, залучити ЗМІ, зацькувати суддів і потім кричати «перемога», ніж достойно програти там, де в нас не було і не могло бути правової позиції. Нам легше знехтувати всіма нормами права, здоровим глуздом і банальною справедливістю, аби лише потім поставити у Facebook хештег #зрада.
Можу лише здогадуватися, чи переймаються таким станом речей колеги-юристи. І чи буде наше суспільство колись готовим до прийняття нової реальності. Сподіваюсь, що так. У протилежному випадку мені шкода часу десятків професіоналів, які витрачають свої знання, досвід та час, працюючи на благо країни з однією метою — отримати справедливий суд та кваліфікованих незалежних суддів, тоді як суспільству легше і приємніше жити із залежними незалежними служителями Феміди.
