Проза життя: Правила життя Ірини ПАЛІАШВІЛІ

 

Ірина Паліашвілі розпочала приватну практику, створивши одну з перших приватних юридичних фірм в Україні, розширила її, заснувавши юридичну групу RULG-Ukrainian Legal Group, розташовану у Вашингтоні, де вона виконує обов’язки президента та старшого радника. Пані Ірина — кандидат наук з приватного міжнародного права, і краще про неї, ніж вона сама, не розповість ніхто. Тож у галереї Наталії Заболотної Art Ukraine Gallery Ірина Паліашвілі ділиться своїми правилами життя

 

У дитинстві я мріяла співати як Марія Каллас. Утім, у нашій сім’ї і з батькового, і з маминого боку багато талановитих музикантів (один з дядьків мого тата, Вано Гокіелі, був відомим композитором, а його син, Джемал, диригентом, ну і всім відоме ім’я Захарія Паліашвілі, батька грузинської класичної музики), але, на жаль, вони мені не передали жодних музичних генів, тому компенсую просто глибокою любов’ю до музики.

Я вирішила зв’язати своє життя з правом тому, що зростала в юридичному середовищі, в сім’ї видатного грузинського юриста, і жодних інших варіантів не розглядала, окрім як піти стопами батька. На щастя, вибравши міжнародне право, до професії батька додала професію мами — вона була філологом англійської та французької мов.

Що чекає на нас у майбутньому? Усі тектонічні події, через які пройшло і продовжує проходити моє покоління, показали, що передбачити нічого неможливо. Утім, мабуть, професійні дослідники можуть знайти в цьому якісь історичні закономірності, але з близької відстані їх неможливо розпізнати.

Побудувати нову Україну можна тільки шляхом повної зміни пострадянської системи — тут потрібен не косметичний ремонт, а фундаментальний євроремонт.

Найвдаліші українські реформи — держзакупівлі (Prozorro), НБУ, армія, енергетична незалежність, поліція. Але навіть вони ще не завершені та й не запрацюють на повну силу в старій системі. Найгірша… це навіть не окрема реформа, а відсутність реформ, а щодо вже досягнутих — руйнування їх усіма зусиллями старої системи.

Жінка здатна блискуче реалізуватися в юриспруденції, як і в будь-якій іншій професії, але всюди її чекає glass ceiling і conscious or unconscious bias (неусвідомлене, а часом дуже навіть усвідомлене протистояння). Я можу наводити нескінченну кількість прикладів, але висновок тільки один: потрібно вміти постояти за себе.

Молодих юристів я б застерегла від розслабленого ставлення до високих технологій. Кілька тижнів тому на форумі IBA ECA (Європа — Кавказ — Азія) я брала участь у сесії з електронної комерції, і одна з учасниць була представлена як «Юрист з блокчейну». Вона відкрила нам очі на всеохоплююче проникнення високих технологій у нашу професію. Напевно, наступного разу виступатиме «Юрист зі штучного інтелекту» або сам штучний інтелект у вигляді робота. Молоді юристи велику увагу приділяють life-work balance на користь першого, але конкурувати їм доведеться зі штучним інтелектом, якого, окрім work, нічого не цікавить.

Мій ранок розпочинається з невеликої зарядки, а вечір закінчується книгою. Остання книга, яку я прочитала, — це «Рейс» Сергія Лойка, просто блискуче — рекомендую!

Якось ми зібрались з друзями і хтось поставив запитання: шкодуєте ви про щось? Дивовижно, що відповіді чітко розділилися за гендерним принципом — всі жінки сказали, що в цілому ні про що не шкодують, усі чоловіки про щось шкодували. У мене немає для цього наукового пояснення, але я того вечора приєдналася до жінок: про якісь дрібниці шкодую, але в цілому — навіть навпаки!

Люблю проводити час, звісно, з сім’єю та друзями! Бажано біля теплого моря чи у подорожі країнами і містами з багатою культурою та історією, чи на незабутніх культурних подіях, як, наприклад, спільний концерт ансамблю ім. Вірського та грузинського ансамблю Руставі, чи виступ Ніно Катамадзе, чи оперні та інші музичні шедеври.

Наймудріша порада, яку мені давали… Їх три. Перша: «твоє краще минуле і майбутнє — це теперішнє» — насправді зовсім неефективно копатися в минулому або мріяти про майбутнє, ігноруючи сьогодення. Друга порада: «секрет щастя — це коротка пам’ять». На щастя, моя свідомість влаштована так, що я дуже швидко забуваю всі неприємності і людей, які мені їх заподіяли, натомість я все життя пам’ятаю і поважаю людей, які робили добро. Звідси остання порада, від приголомшливої жінки — Катерини Колосової, яка була моїм ментором, це порада, якої вона сама дотримувалась усе життя — «поспішай робити добро».

Найбезглуздіша порада — «дівчина повинна бути скромною» — цей радянський постулат спрямований на те, щоб з юності перетворити жінку на безсловесного робочого коня, його все життя доводиться видавлювати з себе по краплині, як раба. Те ж стосується всіх інших постулатів («ініціатива карається» тощо) і комплексів, які були нам та нашим предкам нав’язані канібальською радянською і раніше імперською системою — ми повинні зробити все, аби самим від них позбутися, та виростити своїх дітей вільними і незалежними людьми.

Іноді ліпше просто відпустити ситуацію та рухатись далі. Американці кажуть: вибирай свої битви, тобто свої сили і ресурси необхідно розподіляти максимально ефективно.

Мене надихає високе мистецтво, особливо музика. І, звісно, починаючи з Революції Гідності, захисники Майдану, наші воїни, волонтери, які не зупиняються навіть перед кулями заради захисту головних людських цінностей.

Нобелівську премію у галузі літератури я вручила б, напевно, вперше за найкращий світлий і життєстверджуючий твір. Не згодна з підходом, що справжня література обов’язково повинна бути трагічною і складною. Напевно, перехідним кандидатом міг би стати Мілан Кундера, недарма один з його найвідоміших романів називається «Нестерпна легкість буття».

Коли все йде не за планом, треба глибоко зітхнути і пережити цей період, він, однак, скінчиться. Крім того, не можна заздалегідь передбачити, погано це чи добре. Я пам’ятаю, як при вступі на юридичний факультет Московського державного університету недобрала півбала, і тоді, в 17 років, мені здавалося, що життя скінчилося. Але у життя для мене був у тисячу разів кращий план — факультет міжнародного права Київського державного університету! Я часто з жахом думаю, що було б, якби мій початковий план здійснився, і в моєму житті не було б моєї улюбленої України та Києва, моїх обожнюваних викладачів і однокурсників, моєї україно-грузинської сім’ї, рідних та друзів, української мови, культури, і я могла б опинитися не на правильній стороні історії — яке щастя, що все пішло не за планом!

Один американський клієнт, який прожив у щасливому шлюбі майже 50 років, розкрив мені свій секрет: це два слова «Yes, Dear!» Увесь мій життєвий досвід показує, що якщо у шлюбі щаслива дружина, то щасливою буде вся сім’я.

У здоровому тілі… якраз навпаки: у здоровому дусі — здорове тіло!

Пишаюся, як і будь-яка мама, в першу чергу досягненнями своєї дитини — нашої доньки Нонни! Крім того, нашим молодим поколінням активістів, я пам’ятаю, як в найтемніші часи Майдану, коли кримінальна влада жорстоко переслідувала майданівців, юні, тендітні дівчата, тільки здобувши юридичну освіту, кидались на захист, бігали по в’язницях і ворожих судах, не боячись ні за свою кар’єру, ні за своє життя. Пишаюсь своїми колегами, які в той страшний час не побоялись підписати відозву проти злочинів влади, а було їх понад 500, і були вони з усієї України, багато із східних регіонів, де тоді за таку громадянську непокору можна було заплатити здоров’ям і життям.

Немає нічого важливішого за внутрішню гармонію, починати потрібно завжди із себе.

Усе буде добре тоді, коли жінки правитимуть світом, а чоловіки відповідатимуть, як той мій американський клієнт: «Yes, Dear!», і тоді в світі настане мир.