Дискусія: Поза зоною досяжності

Євген ПІДЛІСНИЙ

Справедливий та ефективний суд усе ще залишається мрією для багатьох наших співгромадян

У доступі до правосуддя — однієї з основних конституційних гарантій — Україна вперто пасе задніх в Європі. Причому за останній рік ситуація ніяк не поліпшилась: Єдиний державний реєстр судових рішень працює неефективно, ставки судового збору збільшились у рази, дієва система правової допомоги малозабезпеченим громадянам так і не розроблена, а в абсолютної більшості судів, особливо загальної юрисдикції, немає належного матеріально-технічного забезпечення їхньої роботи. Останнє призводить до того, що великі черги у судах — звичне явище, а по телефону отримати необхідну інформацію щодо своєї справи нерідко буває неможливим. До цього можна додати також нечітке визначення та розмежування юрисдикції судів, ускладнений та заформалізований судовий процес, недотримання строків розгляду справи та неефективний механізм виконання судових рішень, які роблять судовий шлях відстоювання прав та інтересів громадян і підприємців непривабливим. На цей момент очевидним є погіршення рівня доступу до судо­чинства для простих громадян та малих підприємців. Наслідком цього може бути подальше зубожіння населення, банкрутство суб’єктів малого бізнесу та втрата довіри до судової гілки влади, вважає Роман Лещенко, юрист ЮК «Лігал Асістанс Груп». Незважаючи на проведення так званої великої судової реформи 2010 року, рівень доступності судочинства для простих громадян та малих підприємців і далі перебуває на дуже низькому рівні.

Одним із небагатьох позитивних моментів є хіба що безперешкодний доступ громадян до інформації, зокрема щодо ставок судового збору, реквізитів на оплату, порядку оплати, розкладу роботи судів, хоча останні нерідко є незручними для багатьох громадян. Маючи доступ до Інтернету, вказану інформацію легко віднайти на сайтах судів. Про це говорить і голова Європейського суду з прав людини Жан-Поль Коста. За його словами, багато позовів до Європейського суду з прав людини від українців пов’язані не лише із системними проблемами в країні, а й із хорошою поінформованістю громадян, в яких з’являється більше підстав для звернень.

Підвищення ставок

1 листопада набув чинності Закон України «Про судовий збір», яким запроваджено нові ставки судового збору, які розраховуються, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати. Юридична громадськість неоднозначно сприйняла новели. Одні юристи до запровадження нового порядку сплати судових витрат ставляться позитивно, вважаючи, що судитися має бути дорого. «Це своєрідний стримуючий фактор, — говорить Микола Буртовий, адвокат, ЮФ «Ілляшев та Партнери». — Оскільки у випадку порушення чиїхось прав судом на порушника буде покладено обов’язок відшкодувати потерпілому всі судові витрати, до яких, крім судового збору, також відносяться і витрати, пов’язані з розглядом справи».

Разом із тим чимало правників вважають, що за існуючих умов підвищення ставок судового збору лише погіршить і без того обмежені можливості найбільш уразливих категорій населення захищати свої права. Різко негативне ставлення до них висловлює Роман Лещенко, юрист ЮК «Лігал Асістанс Груп». На його думку, під ширмою розвантаження судів та підвищення рівня їхнього фінансування, громадян та суб’єктів малого підприємництва суттєво обмежують у доступі до правосуддя. Тепер захищати свої права та законні інтереси в судових інстанція стає надзвичайно дорого для таких суб’єктів. Так, оскарження дій чи бездіяльності органів влади, зокрема відмови у призначенні пенсій, надбавок, несплаті законних пільг, подорожчало з 3,4 грн до 29,94—1 970 грн. Для суб’єктів господарювання з 1 листопада пошук справедливості коштує від 1 475 до 59 100 грн. «Ці побори яскраво підтверджують загальну тенденцію обмеження доступу до правосуддя для найменш захищених верств населення», — додає пан Лещенко.

«Крім того, простим громадянам зазвичай непросто самостійно скласти позовну заяву, а тому доводиться звертатися за допомогою до юристів та адвокатів, що збільшує їхні витрати на судовий захист», — зазначає Антоніна Загура, юрист юридичного бюро «Дерев’янчук та Партнери». На її думку, для держави це чистий бізнес. Суди переповнені справами, тобто державна послуга з вирішення спорів має ­великий попит, то чому б на цьому не заробляти?

Однак не всі схвально ставляться до зниження ставок судового збору за подання позовних заяв про захист честі та гідності, ділової репутації до 0,2 % розміру мінімальної заробітної плати, якщо йдеться про позов немайнового характеру, та 1 % ціни позову, причому не більш ніж трьох мінімальних заробітних плат, — щодо відшкодування моральної шкоди. Як відомо, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито», з 2003 року ставки держмита за подібні позови встановлювались залежно від ціни позову. Зокрема, якщо вона перевищувала 170 000 грн, то розмір держмита становив аж 10 % від ціни позову. Це дещо стримувало від подання недостатньо обґрунтованих позовів з вимогами відшкодування неадекватно великих сум. На практиці це означає, що для того, аби вимагати мільйонних компенсацій, достатньо заплатити кілька тисяч гривень. Зміни 2003 року були обумовлені неоднозначними справами проти засобів масової інформації, які призводили до закриття окремих із них. Тепер «ображеним» чиновникам стало легше мститися журналістам.

Трохи позитиву

Окрім критики нових законодавчих норм, що стосуються сплати судового збору, юристи знаходять і позитивні моменти. До них можна віднести збереження пільг для малозахищених громадян, які були передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито». А з моменту набуття чинності Законом вносяться зміни до процесуальних кодексів, які скасовують сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Закон України «Про судовий збір» передбачає право громадян звертатися до суду із заявами про відстрочку або розстрочку сплати судового збору або із заявами про зменшення розміру чи звільнення від сплати судового збору. Антоніна Загура вважає, що у судовій практиці може виникнути новий популярний напрям — відстрочення від сплати судового збору. Тобто сторони будуть аргументовано просити суд відстрочку від сплати судового збору до вирішення справи, сподіваючись на свою перемогу, а відтак, і на покладення сплати судового збору на сторону, що програла справу. Варто зазначити, що до недавнього часу суди неохоче задовольняли заяви про відстрочку або розстрочку сплати судового збору, зокрема у порядку адміністративного чи цивільного судочинства. Проте враховуючи значне підвищення ставок судового збору, за наявності підстав, зокрема враховуючи майновий стан сторін, суди, можливо, частіше задовольнятимуть такі заяви.

Поки що не можна точно сказати, чи сприятиме Закон України «Про судовий збір» розвантаженню українських судів, проте очевидно, що, незважаючи на значне підвищення плати за подання позовів до суду як для фізичних, так і для юридичних осіб, сторони спору не припинять вирішувати свої спори у судах. Разом із тим, збільшення судових витрат сприятиме пошуку альтернативних способів вирішення спорів, таких як медіація, яка передбачає вирішення конфлікту між сторонами за допомогою посередника-медіатора, як правило, фахівця у відповідній сфері. «Застосування досудового порядку вирішення спорів «розвантажить» суди від великої кількості позовів і тим самим поліпшить якість судочинства», — вважає Антоніна Загура.

На нагальній потребі розвитку альтернативного судочинства, зок­рема медіації та інституту мирових судів, наголошує і Роман Лещенко. На його думку, це сприятиме відкритості та доступності правосуддя, значно спростить процедуру розгляду спору, а також сприятиме формуванню громадянського суспільства в Україні. Річ у тім, що альтернативні судовому розгляду форми вирішення спорів покликані зберігати інтереси всіх конфліктуючих сторін. Крім того, ефективність виконання рішень, створених сторонами спільно, є значно вищою, аніж рішень судових. Наразі ж відкритим залишається питання належного законодавчого регулювання альтернативного судочинства, зокрема прийняття закону про медіацію. Таке законодавство може посприяти розв’язанню багатьох проблем доступу до судочинства.

Новорічний подарунок

Антоніна ЗАГУРА,
юрист ЮБ «Дерев’янчук та Партнери»

Ставки судового збору в судах першої інстанції є найбільшими порівняно з апеляційними та касаційними інстанціями. Проте спір дуже рідко вирішується в першій інстанції, і сторонам доводитися сплачувати судовий збір при оскарженні рішення. При цьому якщо за подання апеляційної скарги сплачується 50 % від судового збору, сплаченого у першій інстанції, то за подання касаційної скарги стороні доведеться сплатити 70 % судового збору, сплаченого у першій інстанції. Вважаю, що в багатьох випадках це змусить сторони відмовитися від касаційного оскарження як рішень господарських судів, так і рішень судів загальної юрисдикції, особливо, якщо касаційна скарга є безпідставною.

Незважаючи на те, що на сьогодні розмір судового збору «прив’язано» до мінімальної заробітної плати, лояльною по відношенню до сторін судового спору є норма Закону, якою визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду. Це означає, що, незважаючи на збільшення протягом календарного року мінімальної заробітної плати, ставки судового збору протягом календарного року не підвищуватимуться. Якщо є можливість, то сторонам вигідніше буде звертатися до суду наприкінці року, оскільки з наступного нового року розмір судового збору обраховуватиметься від збільшеної мінімальної заробітної плати.

Нерозв’язані проблеми

Микола БУРТОВИЙ,
адвокат ЮФ «Ілляшев та Партнери»

На сьогодні рівень доступності судочинства порівняно із минулими роками незначно, але виріс. Однак основ­ні проблеми залишаються нерозв’язаними. Серед них можна виділити недостатнє матеріально-технічне забезпечення судів, відсутність належних приміщень для здійснення правосуддя, низький рівень оплати праці працівників суду і, як наслідок, дефіцит кваліфікованих кадрів тощо. Особливо це відчутно в регіонах.

Ліпша ситуація з доступом до суду, звичайно, в господарських судах. У більшості із них є інформація про порядок звернення до суду, реквізити для оплати судових витрат, працюючі телефони інформаційних центрів, забезпечена можливість зв’язку з помічниками та секретарями суддів для з’ясування поточної інформації щодо ходу справи. Велике значення для забезпечення доступу до суду є наявність у мережі Інтернет спеціальних ресурсів, таких як веб-портал «Судова влада України» та Єдиний державний реєстр судових рішень.

Щодо доступності судів у розрізі різних інстанцій, то все залежить від регіону, де знаходиться суд, та його рівня завантаженості. Нині найбільш перевантажені суди в Києві та східних областях. Від цього залежить і час на розгляд спору в кожній інстанції, і своєчасність виготовлення процесуальних документів, і направлення справи до суду вищої інстанції у разі оскарження судового рішення.

Спільні риси

Роман Лещенко,
юрист ЮК «Лігал Асістанс Груп»

Доступність судів у розрізі різних інстанцій принципово не відрізняється одна від іншої. Спільним для різних інстанцій є таке:

— відсутність належного інформаційного центру в межах кожного суду загальної юрисдикції. Наприклад, щоб дізнатися в будь-якому суді першої інстанції інформацію про відкриття провадження у справі, суддю, який розглядатиме справу, необхідно витратити години часу, оскільки в суді працює лише одна телефонна лінія, за якою можна дізнатися додаткову інформацію щодо справи;

— обмежений час роботи канцелярії суду. Так, кожен суд згідно з наказом голови встановлює особливі умови робочого часу та режиму роботи суду. Наприклад, у Київському апеляційному адміністративному суді інформацію в справі можна отримати лише в одному вікні в робочі дні з 9.00 до 13.00. Такі заходи щодо «поліпшення» доступності правосуддя призводять до утворення довжелезних черг, які формуються з ночі, оскільки отримати інформацію по телефону неможливо. Особливо прикро за людей похилого віку та інвалідів, які змушені терпіти такі приниження у зв’язку з розглядом справи щодо виплати пенсій та надбавок в апеляційній інстанції;

— закритість судового процесу. Стаття 129 Конституції України, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стаття 11 Закону України «Про судоустрій та статус суддів України», а також відповідні положення процесуальних кодексів передбачають розгляд судом справ гласно та відкрито. Однак на практиці ці положення законодавства не діють. Так, якщо стороння особа виявить бажання взяти участь у судовому процесі як слухач у Вищому господарському суді України або Верховному Суді України, їй необхідно викласти своє прохання у вигляді клопотання на ім’я голови судової палати. Після цього таке клопотання розглядається необмежений період часу і, як правило, не задовольняється;

— обмеження доступу до судових рішень. Логічним завершенням реалізації принципу відкритості та доступності правосуддя стало підписання Президентом України 13 листопада 2011 року Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України», яким, зокрема, обмежено доступ до рішень судів загальної юрисдикції: до Реєстру судових рішень потраплятимуть далеко не всі рішення судів загальної юрисдикції, а тільки ті з них, перелік яких затвердить Рада суддів України за погодженням з Державною судовою адміністрацією.

Основні бар’єри на шляху до правосуддя

Рівень використання правових можливостей населенням України: доступність та ефективність правових послуг. Результати соціологічного дослідження, проведеного Харківським інститутом соціальних досліджень (січень 2011 року)

1. Матеріальний бар’єр:

—?не захотіли розпочинати справу, вважаючи, що вирішення питання коштуватиме занадто дорого, — 8,6 % респондентів;

—?хотіли і намагалися розв’язати проб­лему, проте юридичні послуги коштували дорого, — 54 % респондентів.


2. Інформаційний бар’єр:

—?не знали куди звернутися — 9,8 % респондентів;

— не змогли знайти фахівця-юриста — 25,5 % респондентів.


3. Фізична та часова доступність юридичної допомоги:

—?ті, хто не вживав жодних заходів, — 11,3 % респондентів;

—?далеке розташування фахівців із надання юридичних послуг — 13,4 % респондентів.


4. Бар’єр, пов’язаний з корупцією:

—?судова система є неефективною та несправедливою — 54,1 % респондентів;

—?багаті люди мають перевагу — 83,3 % респондентів;

—?найпоширенішим способом розв’язання юридичних проблем в України є вирішення в обхід закону, з використанням хабарів, ­погроз, зв’язків — 42,7 % респондентів.


5. Бюрократичний бар’єр:

—?чиновники почали вживати деяких заходів тільки після наполегливих прохань — 28,5 % респондентів;

—?чиновники відсилали до інших органів та організацій — 20,3 % респондентів;

—?чиновники відмовлялися навіть реєструвати звернення — 12,7 % респондентів;

—?формальне ставлення до проблеми — 47,5 % респондентів.


6. Емоційний бар’єр:

—?боялися щось розпочинати — 7,9 % респондентів;

—?вважали, що витратять занадто багато нервів на розв’язання проблеми — 27,1 % респондентів;

— не вважали, що це щось змінить, — 56,3 % респондентів.