Судова практика: Інтелектуальна владність

Іларіон ТОМАРОВ, радник, керівник IP/IT-практики Taylor Wessing Ukraine

Питання співмірності мінімального розміру компенсації та збитків суб’єкта авторського права залишається актуальним протягом останніх трьох років через велику кількість типових позовів про стягнення компенсації за продаж декількох одиниць товарів із нанесенням зображення або імені персонажа мультфільму.

Суди почали звертати увагу на недоведеність збитків позивача, що може призвести до відмови застосовувати презумпцію винного заподіяння шкоди. Суди частіше називають роздрібну торгівлю товаром із незаконно використаними творами похідним порушенням від основного — виготовлення контрафактного товару, а роздрібний продавець, як правило, не знає про незаконність нанесення твору.

Збільшується кількість спорів щодо захисту комерційного найменування, однак відкритим залишається питання про правильний спосіб захисту. Практика вже не ототожнює назву юридичної особи із комерційним найменуванням, але немає єдності в тому, чи можна вимагати змінити наз­ву, якщо це порушує право на комерційне найменування.

Цілком можливо, що з’являться спори про захист авторських прав на формат не лише телевізійних програм, але й комп’ютерних ігор та дещо екзотичних об’єктів (наприклад, програми лояльності).

Можливо, суди отримають позови, де користувач вимагатиме визнати недійсними умови угоди про користування контентом чи програмним забезпеченням, яка обмежує його права порівняно із законом.

Враховуючи набуття чинності Угодою про асоціацію з ЄС, практика Європейського Суду Справедливості (CJEU) найближчим часом матиме вагомий впив на правозастосування і в Україні.

Упродовж трьох останніх років CJEU напрацював низку позицій щодо кваліфікації різних форм і способів використання творів у мережі Інтернет. Йдеться про тлумачення понять «making available» та «communication to the public» стосовно розміщення гіперпосилань, обміну файлів (peer-to-peer).

Особливо нагальним це буде для встановлення підстав звільнення від відповідальності інформаційних посередників за неправомірно розміщені в мережі Інтернет твори.

Олександр МАМУНЯ, партнер ЮФ Aequo, патентний повірений, адвокат

Створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності, очевидно, викликане наявністю ряду проблем в українській судовій системі, які протягом років призводили до низького рівня якості та ефективності судочинства, а в деяких випадках — до недоступності правосуддя. Саме на усунення таких проблем і спрямоване створення цього вищого спеціалізованого суду.

Очікується, що судді новоствореного суду матимуть глибокі знання з права інтелектуальної власності, принаймні більшість із них матимуть значний досвід у вирішенні справ цієї категорії та добре орієнтуватимуться у судовій практиці в цій сфері. Такого ефекту має бути досягнуто завдяки первинному ретельному та чесному відбору, постійному завантаженню цих суддів лише справами у галузі права інтелектуальної власності (чим, до речі, дещо розвантажать суддів у інших судах), постійному підвищенню кваліфікації та участю суддів в освітніх програмах, присвячених питанням права інтелектуальної власності (в тому числі здобуттю суддями вищої освіти у галузі інтелектуальної власності), а також ефективній уніфікації судової практики, яку самі судді цього спеціалізованого суду створюватимуть і якої дотримуватимуться.

У свою чергу, зазначене має призвести до того, що судді швидше та ефективніше розглядатимуть справи цієї категорії і, що, мабуть, найголовніше, має значно скоротитись кількість неправильних по суті судових рішень, а правосуддя у цій галузі має стати передбачуваним. За таких умов будь-яке не обґрунтоване належним чином судове рішення, яке не відповідає уніфікованій судовій практиці, одразу буде помічене у професійній спільноті і йому буде надано відповідну оцінку, у тому числі дисциплінарними органами. Причому будь-які пояснення судді щодо незнання відповідної судової практики чи матеріального права в такій ситуації навряд чи можуть бути сприйняті. Як наслідок, корупційні ризики у цій сфері судочинства мають суттєво знизитись.

Окремо необхідно згадати питання судової експертизи, яка дуже часто призначається у цій категорії справ, а, отримавши висновок судового експерта, суддя зазвичай, глибоко не аналізуючи написане експертом, сприймає висновок експертизи (чи повторної експертизи) як данність та як доказ, що має основне значення у справі. Очікується, що судді новоствореного суду, маючи неабиякий досвід та спеціальну освіту у галузі інтелектуальної власності (яку, у кого немає, можна буде здобути також і після призначення суддею до цього суду), будуть глибоко аналізувати висновки спеціалістів, залучених сторонами, а також судових експертів, та самостійно доходити правильних висновків з приводу питань фактів, що потребують спеціальних знань для їх встановлення.

Юлія СЕМЕНІЙ, партнер ЮФ Asters

Тенденції щодо судового захисту прав інтелектуальної власності видаються доволі суперечливими. У першу чергу тим, що вони суттєво відрізняються залежно від виду судочинства, конк­ретного суду та навіть судді. Так, можна спостерігати принаймні певну стабільність стосовно якості розгляду спорів щодо прав інтелектуальної власності у господарських судах. Напрацювання суддями досвіду та готовність бачити суть справи, у поєднанні з розумінням того, що кожна справа є унікальною та шаблонний підхід неприпустимий, часто дають гідні результати. Однак трапляються випадки, коли все ж таки формальному підходу надається перевага. Подіб­не явище можна було б пояснити браком кадрів та, відповідно, великою завантаженістю суддів. Проте, як ставитися до випадку, коли суд повертає позовну заяву з вочевидь пов’язаними вимогами нібито з підстав «порушення правил їх об’єднання», тим самим трансформуючи одну справу в декілька? Не зовсім зрозуміло, як це може сприяти зменшенню навантаження, та й напрацюванню досвіду також. Що ж стосується, наприклад, цивільних справ та справ про адміністративні правопорушення, то їх результат, певною мірою, подібний до лотереї.

Ярослав ОГНЕВ’ЮК, партнер ПЮА «Дубинський і Ошарова», член правління Асоціації правників України

Прогнозувати подальшу діяльність Вищого суду з питань інтелектуальної власності не досить складно, достатньо подивитися на розвиток судової практики в інших країнах після введення відповідної спеціалізації. Зокрема, тією чи іншою мірою спеціалізація в спорах про права інтелектуальної власності діє в таких країнах: Бельгії, Бразилії, Чилі, Китаї, Франції, Німеччині, Індії, Японії, Південній Кореї, Мексиці, Перу, Португалії, Росії, Іспанії, Швеції, Швейцарії, Фінляндії, Таїланді, Великій Британії та США.

Можу однозначно зазначити, що введення судової спеціалізації в спорах про інтелектуальну власність в інших країнах повністю себе виправдало, оскільки жодною країною не була переглянута і продовжує розвиватись.

Оскільки судді спецсуду розглядатимуть винятково справи, пов’язані з інтелектуальною власністю, то, безумовно, треба очікувати підвищення їхнього професіоналізму і, як наслідок, якості судових рішень.

Практика кожного судді спецсуду буде проглядатися як на долоні і вже не буде випадків, коли в аналогічних справах один і той же суддя виносить протилежні процесуальні рішення. На якість і цілісність практики впливатиме і колегіальний розгляд справ.

Враховуючи передбачену в оновлених проектах процесуальних кодексів подвійну інстанційність спеціалізованого суду як суду першої інстанції і як апеляційної інстанції, найбільш вірогідно, що судова практика двох інстанцій переважно співпадатиме.

Таким чином, з часом ми побачимо абсолютно чітку й узагальнену практику як з процесуальних питань, так і з питань застосування норм матеріального права. Рішення суду будуть більш прогнозованими і в середньостроковій перспективі може зменшитися кількість спорів. Адже замість того, щоб витрачати кошти і час, сторони будуть більш схильні до медіації чи до досудового врегулювання спорів з приводу прав інтелектуальної власності, щодо яких уже є чітка судова практика.

Подальша довіра до спецсуду сприятиме збільшенню кількості більш складних справ, зокрема щодо захисту прав на винаходи, сорти рослин, комерційної таємниці та авторських прав на комп’ютерні програми.

Визначеність правової позиції спецсуду з процесуальних питань обмежуватиме сторони в тактичному використанні процесуальних норм, наприклад для затягування справи. Тому строки розгляду справ спеціалізованим судом також стануть більш прогнозованими.

Можна також спрогнозувати, що з часом судова практика з інтелектуальної власності буде глобалізуватися і уніфікуватися з відповідною судовою практикою ЄС. Цей фактор полегшить розуміння правил гри зі сторони міжнародних інвесторів.

Створення Вищого суду з IP-питань є лише частиною судової реформи, тож узагальнення судової практики, вироблення правових позицій і єдність практик у більшій мірі здійснюватиметься Верховним Судом.

Прозорість, передбачуваність і професійність у роботі спеціалізованого суду та ВС позитивно відобразиться на довірі громадян, бізнесу, а також інших країн. Саме довіра в площині міжнародного публічного права може сприяти подальшому визнан­ню судових рішень зі спорів щодо інтелектуальної власності в інших юрисдикціях. У свою чергу, велика географія визнання рішень українських судів усіх інстанцій та порівняно помірна ринкова вартість юридичних послуг, наприклад з патентних спорів, може вплинути на рішення міжнародних інвесторів захищати свої глобальні права інтелектуальної власності в Україні. А поки ми мріємо про все вищезазначене, пропоную уважно спостерігати за конкурсом у судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності та початком роботи ВC.

Богдан БОРОВИК, партнер ЮФ «Боровик та Партнери», адвокат

Основні тенденції захисту прав інтелектуальної власності — це збільшення кількості судових спорів з питань інтелектуальної власності та застосування нових правових механізмів захисту прав на інтелектуальну власність. Можна припустити, що кількість справ збільшується через дві основні причини: підвищення конкуренції на економічному ринку та підвищення рівня правової свідомості бізнесу у питанні інтелектуальної власності. У той же час застаріле законодавство продовжує стримувати розвиток права інтелектуальної власності, позбавляє учасників ринку багатьох можливостей захищати свої права.

Як і раніше, найбільша кількість спорів стосуються торговельних марок та авторських прав.

Розвиток правовідносин у цій сфері зумовлює нові виклики. Так, велика кількість недобросовісних власників об’єктів інтелектуальної власності або, як їх називають, патентних тролів та ТМ-сквотерів, тобто тих, хто отримує право власності на об’єкти для того, аби перешкоджати іншим суб’єктам, спонукають адвокатів шукати нові способи захисту. Такими новими способами є визнання в суді зловживання правом, визнання подібних дій недобросовісною конкуренцією.

Створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності прискорить розвиток практики з інтелектуальної власності. Адже тепер усі справи стосовно прав інтелектуальної власності розглядатиме спеціалізований суд, незалежно від суб’єктного складу сторін спору. Також очікуємо, що якість рішень підвищиться завдяки спеціалізації суддів. Спеціальні знання суддів у сфері інтелектуальної власності також можуть сприяти прискоренню судового розгляду спорів низького та середнього рівня складності. Адже судді, досвідчені у питанні інтелектуальної власності, в деяких випадках не потребуватимуть спеціальних знань судових експертів та зможуть розглядати справи по суті без їх призначення. Також є сподівання, що новий спеціалізований суд зможе своєю практикою заповнити деякі прогалини законодавства, оскільки судова практика більш гнучка та швидше реагує на потреби учасників правовідносин, ніж законотворчий орган.

Марія ОРТИНСЬКА, керуючий партнер ПЮК IPStyle, адвокат, патентний повірений

З кожним роком в Україні збільшується кількість позовів щодо визнан­ня недійсними патентів на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, свідоцтв на торговельні марки.

Це пов’язане з низкою причин.

По-перше, у зв’язку з тим, що бізнес усе більше розуміє важливість інтелектуальної власності. Так, на сьогодні компанія, що не має зареєстрованої торговельної марки, це, радше, виняток, аніж правило. А чимало стартапів починають свою діяльність з подання заявки на отримання патенту на винахід. Адже стартап — це, перш за все, нова ідея, розробка. І інвестори найчастіше прагнуть вкладати кошти в інновації.

По-друге, на ринку функціонують не тільки компанії, що охороняють свою інтелектуальну власність, а й патентні тролі, основне завдання яких заробити на зловживаннях у цій галузі. Узагалі я б виділяла в окрему категорію справи щодо визнання недійсними охоронних документів патентних тролів. Як правило, такі спори стосуються промислових зразків, корисних моделей, а рідше — торговельних марок і винаходів.

По-третє, говорячи про торговельні марки, збільшується і кількість позовів не тільки щодо визнання недійсними торговельних марок, але й щодо визнання їх добре відомими, а також щодо дострокового припинення дії торговельної марки у зв’язку з її невикористанням.

У майбутньому можна очікувати, що кількість спорів буде й надалі збільшуватиметься, в основному щодо торговельних марок.

Промислові зразки залишатимуться фаворитами у спорах щодо визнання недійсними доти, доки в Україні діятиме дек­ларативний принцип і патенти на промислові зразки видаватимуться під відповідальність заявника.

Тобто, кількість позовів можливо значно зменшити, якщо скасувати в Україні декларативні патенти — на корисні моделі і на промислові зразки. Так, у деяких європейських країнах діє аналогічна система, але менталітет заявників — інший. І в тих країнах зловживання правами на об’єкти інтелектуальної власності, як правило, передбачає відповідальність. І покарання зовсім не декларативне. Тому в Україні для зменшення кількості позовів необхідним є введення відповідальності за зловживання.