Проза життя: Правила життя Марка Фейгіна

 

Одразу розставимо всі крапки над «і». Чому на шпальтах журналу про українських юристів своїми правилами життя ділиться російський адвокат? Є росіяни, котрі для України зробили і  продовжують робити більше, аніж деякі наші співвітчизники. Марк Фейгін — відомий юрист, політик-опозиціонер — один із небагатьох росіян, котрі стали на захист українських політв’язнів, коли від них, здавалося б, відвернувся цілий світ.

Адвокатською практикою Марк Фейгін почав займатися у 2000-х роках, а широку популярність здобув як один із адвокатів скандально відомої панк-групи Pussy Riot. Він виступав як захисник української льотчиці Надії Савченко, одного із лідерів кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва, заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова, захищає українського журналіста Романа Сущенка та інших.


Якось Марк Захарович сказав, що у зв’язку із закінченням справи одного із кримських підзахисних більше не має наміру відвідувати окупований півострів, незважаючи на те, що дозвіл від української влади у нього є.
І сьогодні Марк Фейгін ділиться з читачами «УЮ» своїми правилами життя

 

Мій найяскравіший дитячий спогад — наступний ранок після прочитання Книги Екклезіаста.

Головний виклик сучасної юриспруденції полягає у викривленому уявленні людей про право — не як угоду між ними та державою, а у регламентації підпорядкування останній.

«Юридична Росія» від «юридичної України» відрізняється тим, що відрізняє Росію від України як такої. Перша займається чужими справами, а друга зосереджена на власних.

Бажання бути корисним у юриспруденції перемогло бажання бути корисним у політиці тоді, коли політика перетворилась на заняття однієї-єдиної людини, а юрис­пруденція стала єдиноможливою формою захисту від цього.

Бути опозиціонером у Росії означає бути фанатично віруючим у нездійсненні та ефемерні цілі.

Зарити сокиру війни ми зможемо тоді, коли виконаємо розкопані мирні угоди.

Я повернусь до Криму тільки тоді, коли мене туди запросить глава Української Автономної Республіки Крим.

Справа мого життя — та, в якій я на себе візьму власний захист.

Найскладніше у захисті політв’язнів — подолати бажання ототожнювати себе з інтересами підзахисного.

Останній оплот демократії — це віра в її чудесну випадковість, оскільки людська історія цілком могла би обій­ти стороною подібну форму співжиття людей.

Моїм улюбленим літературним персонажем є Мойсей із останньої лондонської роботи Зиґмунда Фройда. Перечитував її винятково як літературний твір, хоча таким вона не вважається.

Основне місце у моєму плейлисті займає арія Містера Ікса із Кальмана: і цирк, і строга класика. Так само, як у російських судах сьогодні.

Іноді важко зізнатися в тому, що покійний батько був правий.

Найважливіші люди у моєму житті були ті, до яких я найменше дослухався.

Найгірші вороги — це ті, хто раніше фігурував у списку контактів «Друзі» у мобільному девайсі.

Мене розчаровує безсилля тих, хто мене надихає.

Мене надихає погане ставлення до мене хоча б уже тому, що з поганими хлопцями краще знайомляться симпатичні дівчата.

Досвід адвокатської діяльності навчив мене не довіряти «чесному слову офіцера», яке звучить із уст слідчого чи оперативника. Й іншим не раджу.

Життя — це затяжна подорож пеклом з путівником від туру по парадайзу.

З часом помилки і провали розглядаються як не до кінця реалізовані можливості. На кшталт романтичного побачення, яке не закінчилося близькістю.

Усе буде добре тоді, коли захоплені шанувальники будуть із замилуванням фотографуватися на телефон на фоні моєї могильної епітафії.