№12 Грудень 2017 року → У вільний час

Pоst Scriptum: Підсумки року: Ключові висновки ВСУ

Дар’я КОРОТЧЕНКО ,
юрист ЮК «Алєксєєв, Боярчуков та Партнери»

На порозі нового року заведено підбивати підсумки року минулого та узагальнювати знакові події. Особисто для мене, як і для всіх практикуючих юристів, 2017 рік запам’ятався активним реформуванням судової системи. Саме цього року можна було спостерігати за результатами впровадження нових підходів до правосуддя: наприкінці року почав роботу Верховний Суд, набули чинності нові процесуальні кодекси.

Про результати впровадження змін поки що говорити зарано та й повертатися до цього питання потрібно через два-три роки, коли стане зрозуміло, чи вдалося досягти головної мети реформи — створення законодавчих та організаційних умов для утвердження в Україні незалежної, ефективної та відповідальної судової влади, якій довірятиме суспільство.

Однак, окрім застосування положень нових процесуальних кодексів, також не треба забувати про висновки Верховного Суду України, що були зроблені у 2017 році і які залишатимуться обов’язковими для урахування судами загальної юрисдикції, незважаючи на припинення діяльності цього органу.

Тож згадаймо найрезонансніші з них.

 

Постанова Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 6-2967цс16.

У 2016 році гострою залишалася проблема можливості визнання/набуття права власності на предмет іпотеки. Судова практика склалася таким чином, що були висновки, які суперечили один одному. Верховний Суд України доходив висновку як про існування такого способу захисту, так і про його відсутність. Постанова у справі № 6-2967цс16, на мою думку, поставила крапку в цьому питанні. Висновок зроблено: визнання/набуття права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки.

 

Постанова Верховного Суду України від 8 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16.

У результаті розгляду справи суд дійшов висновку про те, що не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього або без його схвалення.

Верховний Суд України вказав на обов’язок судів під час з’ясування питання про переривання строку позовної давності брати до уваги наявність чи відсутність волевиявлення боржника на погашення такого боргу, чи знав боржник про таке погашення та чи схвалив такі дії.

 

Постанова Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-577цс17.

Дуже цікавим, однак і неоднозначним, видається вис­новок Верховного Суду України щодо поновлення строку на апеляційне оскарження, в якому останній звернув увагу на необхідність обов’язкового врахування судами під час поновлення строку на апеляційне оскарження принципу правової визначеності.

Підставою для такого висновку слугувало поновлення строку на апеляційне оскарження відповідачу, який подав апеляційну скаргу через сім років після винесення рішення судом першої інстанції, не навівши при цьому причин такого рішення. За результатами розгляду апеляційної скарги рішення суду першої інстанції було скасоване. Касаційна інстанція не виявила порушень під час перевірки законності рішення апеляційної інстанції.

Натомість Верховний Суд України зазначив, що одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов’язкового рішення лише з метою повторного слухання справи та постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий, лише коли він зумовлений особливими непереборними обставинами. За результатами розгляду заяви ВСУ скасував ухвалу і рішення суду апеляційної інстанції та ухвалу ВССУ, а справу передав до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги.

Однак таке рішення не було одностайним і до нього додано окремі думки трьох суддів ВСУ, які стверджують, що таке рішення ВСУ однаковою мірою порушує принцип правової визначеності, та зазначили, що апеляційний суд, поновлюючи заявниці строк для оскарження рішення, мав на меті виправлення судової помилки. А скасування обґрунтованого рішення з направленням справи до апеляційного суду зі стадії прийняття апеляційної скарги суперечить принципу правової визначеності, оскільки рішення є остаточним, і в даному випадку цим рішенням апеляційний суд здійснив перегляд для виправлення помилки і захисту прав та інтересів відповідача.