Судова практика: В центрі ваги

Законодавець, з одного боку, оптимізував систему судоустрою (зменшивши кількість судових інстанцій), а з іншого — створив два нових види (чи пак типи) правосуддя — інтелектуальне та антикорупційне. І якщо кроки щодо запровадження «інтелектуального правосуддя» вже зроб­лені (наразі проходить конкурс до IP-суду), то перспективи створення Вищого антикорупційного суду доволі примарні. Узагалі — чи потрібен Україні окремий суд для розгляду корупційних справ? Юристи вважають цей процес неминучим, однак не стільки через необхідність такого суду, скільки через вимогу західних партнерів України. Юридична спільнота вже мала прикрість спостерігати за конкуренцією антикорупційних органів. Золоте правило «конкуренція призводить до розвитку» — тут не діє. А вихід на арену Державного бюро розслідувань (у зв’язку зі зміною концепції його роботи) навряд чи суттєво вплине на динаміку розгляду «антикорупційних кейсів». Зрештою, поживемо — побачимо

Які найуспішніші «антикорупційні кейси» в Україні ви б виділили?

Євгеній СОЛОДКО,  керуючий партнер АО «Солодко і Партнери»

Їх просто немає. Ми чуємо бадьорі рапорти про чергові розкриття/запобігання діяльності/затримання, але не бачимо жодного вироку в резонансних справах. І вже протягом тривалого часу. Реальних результатів немає, а голосні заяви є.

Я не плекаю ілюзій щодо успішності проекту «Вищий антикорупційний суд». Цей суд, у разі його створення (а його створять, інакше МВФ грошей не дасть), розглядатиме справи за тим же Кримінальним процесуальним кодексом України, за яким працюють суди загальної юрисдикції. І якщо цей суд працюватиме за принципом законності, а не доцільності, тоді те процесуальне сміття, яким є більшість антикорупційних справ, завершиться виправдувальними вироками. Якщо ж доведеться рапортувати перед МВФ про «успіхи» роботи нового суду, то він перетвориться на судилище, рішення його буде «зносити» Європейський суд з прав людини — на цей суд наші «реформатори» не впливають.

Як я оцінюю перспективи створення Вищого антикорупційного суду в Україні? Суд буде створений, це вимога наших зовнішніх кредиторів. Куди діватися? Повторюю: якщо суддів туди обиратимуть за мотивами особистої відданості та «політичної доцільності поточного моменту», то це буде завершенням піраміди антикорупційної опричнини, закону там не буде. Дуже хочеться помилятися у такому прогнозі.

Конкуренція між антикорупційними органами — це нераціональне використання ресурсу. Витоки корупції в економіці, зарегульованості процедур, непрозорості — ось що необхідно усувати, а ловити порушників — це вже похідне. А ми показово захопились останнім, а причини то залишились. Чим простіші і зрозуміліші відносини особи і держави, тим менший рівень корупції. А поки силовики видирають справи один в одного, демонструючи тільки їм зрозумілий рівень крутизни, при цьому ККД довіює «0».

Чи вплине на динаміку розслідування корупційних злочинів вихід на арену Державного бюро розслідувань (ДБР)? Поживемо — побачимо, адже прогнози — справа невдячна. ДБР наразі існує тільки на папері, судити про його роботу поки неможливо, а про якість — тим паче.

Збільшення антикорупційних інституцій не стане запорукою подолання корупції в країні. Усе це одномоментні непродумані рішення. Ще раз — прозорість та зрозумілість регуляцій, їхня економічна доцільність — ось вакцина, яка реально зможе вплинути на рівень корупції, а не таємні агенти, які спокушають і провокують чиновників.

Як ви оцінюєте перспективи створення Вищого антикорупційного суду в Україні? Від чого ви б застерегли законодавця та органи, причетні до обрання суддів ВАС?

Юрій АРТЮХ, партнер АО «Шкребець і Партнери»

Питання щодо існування такої інституції, як Вищий антикорупційний суд, не можна розглядати окремо від тих реалій судової системи, які існують зараз і не дозволяють говорити про те, що в країні є логічна і закінчена система боротьби з корупцією.

Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) — це слідчий орган, який повинен співпрацювати з ефективною судовою системою для досягнення результатів. Будь-які, навіть резонансні, розслідування цього органу не мають значення, якщо їх не розглядатиме незалежний суд.

У теорії державотворення суддівська влада є незалежною гілкою, яка покликана зробити свій внесок у систему «стримань і противаг», так само, як і Президент, і Верховна Рада України.

На жаль, сьогодні не можна говорити, що судді є вільними і незалежними в прийнятті своїх рішень. Перш за все, але не виключно, йдеться про розгляд справ, які передало до суду НАБУ. Жодна з них ще не розглянута, хоча деякі розглядаються понад рік.

Не можна говорити і про успішну судову реформу, яка теоретично мала зняти питання щодо створення Вищого антикорупційного суду.

Уже на початковому етапі реформи до Верховного Суду потрапили судді, яких визнала недоброчесними громадськість, а добір суддів проходив не прозоро. Про реформу першої і другої ланок судів уже не чути. Хоча в цьому якраз і мала полягати сутність реформи — змінити корумпованих, а дуже часто і малоосвічених, суддів на місцях на мотивованих і досвідчених правників, забезпечивши їх гідною заробітною платою.

Таким чином, створення Вищого антикорупційного суду за схемою створення НАБУ — один орган, один добір, відбір громадськістю із забезпеченням максимальної публічності — єдина можливість повноцінно запустити процес боротьби з корупцією.

Чи вплине на динаміку розслідування корупційних злочинів вихід на арену Державного бюро розслідувань?

Богдан СЛОБОДЯН, старший юрист EQUITY, адвокат

Миттєвих змін динаміки розслідування корупційних злочинів у зв’язку з початком роботи Державного бюро розслідувань (ДБР) очікувати не варто.

Чинний Кримінальний процесуальний кодекс (КПК) України досить специфічно визначає процесуальні повноваження ДБР. За загальним правилом, до підслідності цього органу віднесено розслідування кримінальних правопорушень, вчинених державними службовцями категорії «А», за умови, що ці злочини не підпадають під компетенцію Національного антикорупційного бюро України (НАБУ). У свою чергу, за НАБУ закріплене розслідування основних корупційних злочинів, що передбачені статтями 191, 2062, 209, 210, 211, 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 364, 3661, 368, 3682, 369, 3692, 410 Кримінального кодексу (КК) України. Отже, з одного боку, підслідність ДБР у деякій частині є ширшою за підслідність НАБУ, адже передбачає прив’язку до суб’єкта вчиненого злочину — державного службовця відповідного рівня без визначення конкретного переліку складів злочинів. У той же час розслідування власне корупційних злочинів є прерогативою НАБУ, а не ДБР.

Враховуючи, що пунктом 1 частини 4 статті 216 КПК України (підсудність ДБР) та абзацами 1—2 пункту 1 частини 5 статті 216 КПК України (підсудність НАБУ) визначені аналогічні категорії осіб, ДБР не розслідуватиме корупційні злочини, вчинені народними депутатами, членами уряду, суддями чи іншими топ-чиновниками. При цьому необхідно відзначити, що до підслідності НАБУ прямо не віднесені злочини, передбачені статтею 209 (легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом), статтею 210 (нецільове використання бюджетних коштів, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням), статтею 365 (перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу), статтею 366 (службове підроблення), статтею 367 (службова недбалість), статтею 370 (провокація підкупу) КК України, тому логічним був би початок роботи ДБР у цьому напрямі. Однак і ці злочини в певних випадках можуть бути передані НАБУ за рішенням прокурора. У зв’язку з цим практична реалізація повноважень ДБР за НАБУ, швидше за все, буде супроводжуватися певною проблематикою в частині розмежування компетенції в конкретних кримінальних провадженнях.

Не менш важливим є організаційний компонент — створення та забезпечення кваліфікованого штату співробітників ДБР, які зможуть не лише швидко, а і якісно та законно здійснювати слідчі/процесуальні дії. У будь-якому випадку початок роботи нового органу досудового розслідування з нуля потребує значного часу і надмірний поспіх щодо досудових розслідувань може суттєво нашкодити результатам слідства.

Питання ефективності створення нових правоохоронних органів для боротьби з корупцією справді є неоднозначним. З одного боку, очевидними є спроби формування органів на нових засадах та за конкурсним відбором кадрів. З іншого — спосіб та результати конкурсів залишають бажати кращого. Загалом розширення системи слідчих та правоохоронних органів важко назвати позитивним моментом з огляду на ускладнення взаємовідносин між ними, процесуальні та інші неузгодженості роботи тощо. Більш раціональною видається ідея якісного удосконалення вже існуючих органів, фундаментальне переформатування та ефективна координація їхньої роботи.

Олексій ЗАДОЄНКО, юрист практики захисту у кримінальних провадженнях
АО Arzinger, адвокат

Станом на 2012 рік, коли було прий­нято новий Кримінальний процесуальний кодекс України, відповідь на подібне запитання була б такою: однозначно так. До появи Національного антикорупційного бюро саме Державне бюро розслідувань (ДБР) було покликане розслідувати кримінальні провадження щодо всіх злочинів, вчинених високопосадовцями, в тому числі — і корупційних. Передбачалось, що ДБР «підхопить» повноваження слідчих прокуратури та стане потужним інструментом у боротьбі з корупцією посадових осіб.

Утім, у 2014 році таку концепцію було докорінно змінено, коли 14 жовтня було прийнято Закон України «Про Національне антикорупційне бюро України», яким і було створено новий орган у боротьбі з корупцією. Як наслідок, ще не існуюче ДБР було позбавлене значної частини своєї компетенції щодо розслідування корупційних злочинів.

Повноваження ДБР як органу досудового розслідування на сьогодні обмежені суб’єктним складом: для того, щоб злочин розслідувало Бюро, його мають вчинити найвищі посадові особи, державні службовці категорії «А», судді, працівники правоохоронних органів, службові особи НАБУ та прокурори Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. У той же час Кримінальний процесуальний кодекс України зазначає, що у випадку, коли досудове розслідування цих злочинів віднесене до підслідності Національного антикорупційного бюро України (а це всі корупційні злочини, вчинені вищевказаними особами), такі провадження мають розслідуватися саме НАБУ. Це положення ще більше звужує можливості ДБР, фактично залишаючи в межах його підслідності злочини, вчинені працівниками правоохоронних органів (крім вищого та начальницького складу), а також директором Національного антикорупційного бюро України, його першим заступником та заступником. Неважко передбачити, що кількість корупційних проваджень щодо зазначених суб’єктів у відношенні до загальної кількості буде незначною, особливо враховуючи заяву голови ДБР про те, що справи, які підпадають під сферу дії органу, проте провадження за якими були відкриті раніше, не будуть передані Бюро.

Усі інші корупційні злочини, що визначені в статті 45 Кримінального кодексу України, продовжать розслідуватися органами Національної поліції або, як уже було зазначено вище, детективами НАБУ.

За таких обставин початок діяльності Державного бюро розслідувань навряд чи матиме вплив на динаміку розслідування корупційних злочинів, адже доступу до них ДБР практично не матиме.