Ювілей: 15 років «УЮ»!

Сьогодні номер «УЮ» можна ­зустріти на журнальному столику більшості топових юрфірм України. Але 15 років тому кольорових щомісячників для практикуючих юристів просто не існувало, тож «УЮ» у певному сенсі став одним із першопрохідців вітчизняної юридичної періодики. З першого дня свого існування «УЮ» позиціонує себе як журнал сучасного правника, таким залишається і дотепер, адже ми завжди орієнтуємось на лідерів юридичного ринку і в кожному номері намагаємося зібрати найцінніше та найцікавіше. Наразі «УЮ» є результатом зусиль усіх головних редакторів, редакторів розділів, кореспондентів, фотографів, літредакторів, дизайнерів, причетних як зараз, так і колись до його створення. А п’ятнадцятиріччя «УЮ» ми зустрічаємо, працюючи вже над новим номером!

Професійна батьківщина


Сергій ЛИХОМАНЕНКО,  головний редактор «УЮ» з 2003-го до 2009 року

Від «Мурзилки» до професійного «глянцю» 15 років — поважний вік для видання. Всіх щиро вітаю з річницею! Особисто для мене такий термін — половина свідомого життя. «Український юрист» «постукався» у мою кар’єру, коли мені було 19 років. Нас «познайомив» cолідний та досвідчений старший товариш, журналюга Ігор Петрук, і вже за три тижні передав мені «Юриста» під повне керування. Для студента третього курсу отримати видання, а тим більше «глянець», було майже фантастичним везінням. Дні та ночі в однокімнатній квартирі — офісі, ночівля на дивані у клітинку (який, до речі, як раритетний експонат, до сьогодні зберігається в офісі видавництва), та формування першої редакційної команди — все це було дуже відповідально, та головне — романтично!

До речі, про команду. Це майже містика. Усі журналісти стартової редакційної групи журналу в свій час ставали головними редакторами «УЮ», а дехто навіть очолив усе видавництво. Що й говорити, правильний фен-шуй, адже головний редактор — це не просто посада, це цілий ритуал. Коли до редакції доставляють свіжий наклад, головний редактор у першу чергу має розпакувати пачку і якомога потужніше затягнутися запахом свіжої друкарської фарби… Лише після цього починається візуальне вивчення журналу. «Український юрист» зростав як підліток з молодими батьками: іноді він був строкатий, іноді занадто наївний або дуже пафосний. Ми сміливо захищали його від критики та навчались разом із ним. Та що б там не було, ми завжди проводили час з ним та нашою редакційною сім’єю дуже неординарно та весело. Упевнений, що для всіх редакторів (головних та не дуже) «Юрист» — не просто місце роботи, а кар’єрний трамплін, майже святе місце, професійна батьківщина.

Виростити такого красеня-молодика вдалось лише завдяки вам — нашим читачам. Окрема подяка всім дописувачам, фотографам, дизайнерам, рекламодавцям, які сформували яскраву «особистість» журналу «Український юрист». Оскільки час мого керування «Українським юристом» співпав с «памперсним» періодом, риси дорослого характеру прищеплювали вже мої послідовники (а правильніше — друзі): Павло Марков, Алеся Космина, Максим Сисоєнко... Усього не напишеш на широкий загал. Просто треба зустрітися та добряче випити.

Ну, а що ж побажати тобі, «Український юристе»? Мудрішай, тримай марку, будь правдивим та компетентним! Ми всі тебе дуже любимо і завжди турбуємося, навіть з інших континентів світу. З Днем народження!

 

«Божевілля» в хорошому сенсі


Рустам КОЛЕСНИК, головний редактор у 2011 році

Коли я прийшов до «Українського юриста», він, швидше, був схожий на інкубатор проектів, ніж на стандартну редакцію. Сергій Лихоманенко та Павло Марков сиділи над своїм дітищем «КЛМ Група» (його між собою нарікали «Калимою»), в якому одночасно «варилося» близько двадцяти проектів. У мене було своє піар-агентство і політтехнологічний бізнес. І серед усього цього шуму та гаму ми примудрялися щомісяця здавати новий номер журналу. Займало це не більше трьох днів, у будь-якому разі у мене. Щоправда, спочатку було важкувато, я не розумів, про що писати, для кого, тому й виникало відчуття, що я описую якусь чорну діру, яка начебто існує, але її ніхто не бачив. На щастя, юридичний ринок більш реальний, незабаром я з ним познайомився, тексти стали осмисленими і, сподіваюся, цікавими.

Свобода і добрі відносини, що панували тоді в редакції, давали змогу кожному з нас зі своїх захоплень і хобі створювати проекти, які приносять непоганий прибуток. Сергій Лихоманенко зараз очолює симфонічний оркестр з 70 музикантів, займається IT-бізнесом. Павло Марков розсуває межі можливого в піарі, я захопився освітнім проектом, Алеся Космина «кошмарить» Міжнародний валютний фонд у Вашингтоні.

Я очолював редакцію «Українського юриста» порівняно з іншими головними редакторами журналу менше за всіх, але теплоту і в хорошому сенсі «божевілля» першої команди «УЮ» досі забути не можу, та й не хочу.

 

Три папірці, лінійка та «Форбс»


Павло МАРКОВ, головний редактор «УЮ» з 2009-го до 2011 року

Наш офіс знаходився у невеличкій однокімнатній квартирі по вулиці Саксаганського, в типовому для центру дореволюційному будинку, прохід до якого пролягав через арку з красномовним надписом «Холодильники, морозильники». Саме тут п’ятнадцять років тому щодня збирався творчий колектив новоствореної піар-агенції «КЛМ Група», яка складалася із молодих та надзвичайно амбіційних журналістів, які вирішили стати в авангарді доволі екзотичної професії, про яку ще мало хто знав.

На той момент ми вважали, що вже багато чого досягли на журналістській ниві, оскільки вже встигли випустити кілька оглядів ринку для титулованих на той час журналів «Компаньон» та «Галицькі контракти» та навіть взяти участь у створенні професійного видання для далекобійників. І так було до тих пір, доки одного разу наш колега Ігор Петрук прийшов у гості з трьома папірцями, на яких була концепція журналу «Український юрист», схвалена замовником. У той же вечір пройшла перша планірка, а вже за два місяці був готовий «пілот» (перший випуск видання. — Ред). Маю додати, що на той час мало хто з нас аби щось знав про юриспруденцію, проте справедливо відзначити, що і мало хто з юристів того часу мав якесь уявлення про журналістику. Усі начебто звикли читати тексти статей, що починалися із «згідно з», «відповідно до» та мало відрізнялися від офіційних коментарів до нових нормативних актів. Звісно, ми вирішили покласти цьому край та твердо вирішили створити новий продукт для ринку юридичної періодики.

Одразу вирішили робити глянцевий проект, який би поєднував огляд найцікавіших подій, професійну аналітику та лайф-стайл. Мені тоді випало очолити аналітичний розділ «До справи», з яким я пізнав усі труднощі «журналізму»: коли мої колеги вже здали огляди подій та тексти на кшталт «Маленькі хитрощі фен-шуй», я лише починав розбиратися із проблемами подвійного оподаткування. Невдовзі матеріали були майже готові, проте колектив редакції досі був не повним. Усі знали, що у нас має з’явитися верстальник, і невдовзі ми з ним познайомилися. Це був Саша Дмитрук, хлопець з широкою посмішкою та довгим «хаєром». До речі, він досі працює у видавництві, проте вже став директором з виробництва та втратив свій «нєфорський» чуб.

У перший день верстки до нас завітав той самий замовник — Сергій Коннов. Судячи з усього, Сергій Володимирович (а як же — начальство) щойно повернувся із закордонного відрядження та тримав у руках кілька свіжих журналів англійською задля прикладу оформлення видання, логотип якого нам ще треба було створити. Найбільшу нашу цікавість викликав журнал «Форбс». Тепер вже я можу зізнатися, що того дня ми взяли лінійку та почали зосереджено вимірювати пропорції логотипа всесвітньо відомого видання, аби створити свій. За кілька годин копіткої праці з’явився відомий вам логотип «Українського юриста», проте його важко назвати плагіатом, оскільки, як ми не старалися, на «Форбс» він вийшов зовсім не схожий. Та й узагалі журнал вийшов не схожим на інші юридичні видання та досі таким залишається.

У руках ви тримаєте нове число журналу, якому «стукнуло» 15 років. Хто б міг подумати! Може здатися, що ця колонка занадто сентиментальна. Так і є. Більшість із першого складу редакції «УЮ» прикипіли до нього усією душею та по черзі приймали штандарт головного редактора один за одним на різних етапах життя проекту. Я понад сім років присвятив цьому журналу, досі радію кожному новому випуску і вважаю його своїм. Сподіваюся, ви також.

 

Драйвово та цікаво


Алеся КОСМИНА, головний редактор «УЮ» з 2011-го до 2016 року

15 років тому, коли долар був ще по п’ять, а комунікація юридичного ринку зі світом майже не виходила за межі сухих юридичних повідомлень про нове законодавство та новини компаній, з’явився новий юридичний журнал — «Український юрист». Робити його запросили нас, команду молодих журналістів, які вже мали досвід роботи у діловій пресі, але мало що знали про юридичний ринок. Тож журнал ріс та розвивався разом з українським юридичним бізнесом, переживаючи разом із ним злети та падіння, шукаючи нові формати та дизайнерські рішення. Працювати над «УЮ» декілька перших років було досить складно, але водночас і дуже цікаво. Не було вітчизняних зразків подібного формату, а юристи не надто прагнули виходити за межі своєї серйозності та закритості. І все ж журнал пережив декілька світових та локальних криз, що для представника української ділової преси — неабиякий показник, досі затребуваний у читачів та не втратив віру в себе з боку менеджменту, який, власне, завжди відрізнявся оптимізмом та вмінням знайти вихід з будь-якої ситуації. Це все свідчить про впевнене місце «УЮ» на ринку ділової преси і про те, що обраний підхід був, зрештою, правильним. Для мене честь і далі писати статті для журналу. Сподіваюся, вони вам подобаються…

Окремо хочеться сказати про атмосферу у колективі. Якщо ви помітили, у видавництві «Юридична практика» дуже низька плинність кадрів. На мою думку, це дуже серйозний показник, у першу чергу, саме позитивної корпоративної атмосфери. Не так часто стикаєшся з колективом, де колеги — не зграя товаришів, а група однодумців, які мають повагу один до одного. За 13 років роботи не пам’ятаю гучних скандалів між співробітниками, серйозних інтриг та інших атрибутів пересічної компанії. Акціонери теж не схильні визначати редакційну політику від «А» до «Я». Гадаю, саме це (звичайно, не враховуючи професіоналізм) дає змогу комфортно працювати, робити якісні продукти і розвивати нові проекти на радість юридичному ринку.

Утім, попри відсутність корпоративних катаклізмів, нудьгувати не доводилося — щодня редакцію у тонусі тримали юрринок, читачі та інші зацікавлені особи. Звичайно, багато чого можна згадати, приміром, мало хто знає, що перша редакція «УЮ» базувалася в житловому будинку по вулиці Саксаганського, і пильні сусіді, збентежені такою кількістю молоді на квадратний метр, написали заяву до міліції, звинувативши нас у виробництві «контрафактних дисків». Також редакція неодноразово отримувала читацькі відгуки на кшталт «Навіщо ви помістили цю людину на обкладинку? Вона влаштовує гучні вечірки і не дає спати сусідам!». Уже мовчу про розповіді юристів про колег, завдяки яким ми знали всі подробиці професійного та особистого життя чималої кількості партнерів українських та міжнародних юрфірм. Уже назбиралося на декілька томів мемуарів.

Словом, було драйвово та цікаво, і я дуже сумую за редакцією та самим журналом, якому віддала стільки років та сил і, сподіваюся, допомогла стати кращим. Тож будете у нас, на Вишингтонщині, заходьте у гості!

 

Фокус уваги


Максим СИСОЄНКО, головний редактор «УЮ» з 2016 року

Очоливши «Український юрист», в якому я пропрацював до того майже одинадцять років, першим своїм завданням убачав зберегти той дух та драйв, які панували з моменту створення журналу. І хоча початкова концепція «УЮ» зберігається й донині, прищеплене головними редакторами, які працювали до мене, прагнення робити журнал кращим, цікавішим, змістовнішим втілює вже нове покоління творчого колективу редакції.

Оскільки у фокусі нашої уваги — вітчизняний ринок юридичних послуг, ми не лише намагаємося висвітлювати    його діяльність, а й сприяти його розвитку: відстежувати тренди, окреслювати перспективи і трохи зазирати у завтра. Зрозуміло, що «УЮ» ріс та розвивався разом із вітчизняним ринком юридичних послуг, і якщо гортати номери минулих років, можна перейнятися атмосферою тих часів, від якої, хто б що не говорив, віє теплом та ностальгією.

За 15 років свого існування журнал разом з юридичним ринком пережив різні часи, та, що найголовніше, у складні моменти засновники вірили не лише в життєздатність нашого проекту, а і в його успішність. Наскільки нам це вдається зараз — судити лише вам, читачам.

Та, враховуючи п’ятнадцятирічний досвід, можу з упевненістю сказати, що в українських юристів, які публікуються в «УЮ», у професійному сенсі все буде гаразд!

 

ЦІКАВИНКИ ПРО «УЮ»
  • За весь час існування на обкладинках журналу побували близько 180 юристів
  • Якщо скласти один на один усі 180 номерів, висота «піраміди» сягне майже одного метра,
    а якщо викласти на поверхні, площа становитиме 8 м2
  • У середньому в одному номері згадується 60 юристів та 40 юрфірм
  • Розділи «спочатку», «до справи!» та «у вільний час» існують з першого номера «ую»
  • Зі статтями, коментарями та інтерв’ю в кожному номері публікується до ста фотографій
  • З 2003 року в журналі змінилося п’ять головних редакторів
  • З моменту створення редакція змінила три «прописки»

 

-->