Подорож: Перлина східних морів

Євген ПІДЛІСНИЙ

Саме такий милозвучний нікнейм мають Філіппіни — країна, що складається з більш ніж семи тисяч островів

У культурному плані Філіппіни суттєво відрізняються від сусідів. Цьому посприяв надзвичайно сильний європейський та американський вплив, адже англійська тут є однією з офіційних мов, а загалом Філіппіни — один із світових центрів анг­ломовного аутсорсингу та однин із найбільших світових постачальників трудових ресурсів, особливо у сфері послуг. Упродовж більш ніж трьох сторіч Філіппіни належали Іспанії і навіть отримали свою назву від імені іспанського короля. Хоча Філіппіни перестали бути іспанською колонією ще 120 років тому, іспанський вплив відчувається у надзвичайно великій кількості речей: найбільше запозичень у місцевих мовах саме з іспанської, багато філіппінців мають імена та прізвища на іспанський манер, іспанські імена мають багато топонімів, до того ж Філіппіни — єдина азійська країна з переважаючим католицьким населенням (понад 80 %), причому релігія відіграє надзвичайно велику роль у житті багатьох філіппінців.

Філіппіни — найбільш популярні як місце пляжного відпочинку та одне з найкращих у світі місць для вивчення підводного світу. Разом із тим є на що подивитись любителям культурного відпочинку та етнографії. Хоча на всій території Філіппін увесь рік панує літо, клімат тут дос­татньо вологий, а сезон дощів на деяких островах може тривати півроку. Найкращий же час для відвідування найбільш цікавих місць — з січня по травень, проте немає гарантій, що в цей час не буде злив та тайфунів або більш серйозних природних катаклізмів на кшталт землетрусів чи вивержень вулканів.

Хоча найбільш туристично-привабливі місця розкидані фактично по всьому архіпелагу, пересуватися між ними не так важко, як може здатися, та ще й недорого. На Філіппінах доволі непогано розвинута місцева авіація, функціонує багато паромів різного класу та цін, щоправда, пересування ними у сезон дощів може перетворитись на малоприємний атракціон.

 

Маніла


Філіппінська столиця — Маніла — тримає пальму першості за густотою населення міст у світі. Хоча місто і не надто велике за площею, проте на 1 км2 тут більше жителів, ніж у знаменитих своїми хащами індійському Мумбаї та столиці Бангладеш Дакка. Проте якщо в Мумбаї поруч із будинками найбагатших людей можуть мирно співіснувати халупи бідняків, то в Манілі існують, з одного боку, фешенебельні райони на кшталт Макаті, який подекуди можна сплутати з нью-йоркським Манхеттеном, а з іншого — перенаселені райони бідноти, що складається як із збіднілих місцевих жителів, так і з прибулих з інших місць країни у пошуках роботи.

Попри наявність метро та інших видів громадського транспорту, надзвичайно серйозною у Манілі є транс­портна проблема. Перед багатьма місцевими жителями постає дилема — пересуватися автотранспортом і стояти у заторах чи ­стояти у переповненому громадському транспорті. Своєрідною родзинкою манільської транспортної інфраструктури є джипні — переобладнані фургони, джипи чи вантажівки, схожі на тайські сонгтео, проте, як правило, значно яскравіше розфарбовані.

Багато подорожуючих Філіппінами оминають її столицю, прямуючи до менш населених місць. Тим же, хто відважується затриматися у Манілі, варто відвідати насамперед Інтрамурос — найстаріший район міста, розташований біля морського узбережжя. Ще сторіччя тому, до початку бурхливого розвитку Маніли, межі міста значною мірою співпадали з кордонами цього району, зас­нованого у 70-х роках XVI сторіччя. І до сьогодні тут збереглося багато мурів — район відповідає своїй назві, яка в перекладі з іспанської означає «всередині стін». Вони були покликані захищати родини іспанських поселенців. У цій частині Маніли розташовано два десятки церков та монастирів, найбільш цікавим з-поміж яких є Кафедральний собор. Ця будівля впродовж чотирьох з половиною століть своєї історії неодноразово потерпала від пожеж та землетрусів, а також від американського бомбардування у 1945 році, проте щоразу відновлювалась. Неподалік розташована колишня в’язниця, а нині музей — форт Сантьяго, знакове місце в історії Філіппін та їх боротьбі проти іспанців. Пересуватися Інтрамуросом можна пішки або як у старовину — на туристичній кареті з кіньми.

Незважаючи на надзвичайно високу щільність населення на околицях міста, у центрі, поруч з Інтрамуросом, є ще кілька невеличких місць, які приємно вирізняються відсутністю хмарочосів та щільної забудови. Це, зокрема, величезний парк Різаль, розташований на місці зведеного ще першими іспанськими поселенцями кварталу. Він з’явився після бомбардувань наприкінці Другої світової вій­ни, коли за Філіппіни точилася боротьба між Японією та США, які володіли країною з 1898 року. Оскільки переважну більшість центру міста було зруйновано, його вирішили не відновлювати, а відновити історичні пам’ятки, звести парки та прокласти широкі проспекти, натомість міську інфраструктуру та житлові масиви було перенесено на околиці. Наразі парк Різаль є улюбленим місцем відпочинку місцевих жителів з великою кількістю скульптур на історичну та патріотичну тематику.

 

Вулкани


Найбільший острів країни — Лузон, на якому розташована столиця, — є одним із найцікавіших у країні. З Маніли зручно відвідати один із двох знаменитих вулканів. Так, у кількох десятках кілометрів на південь розташувався найменший вулкан у світі Таал. Дістатися до нього дуже просто: спершу коротка подорож на човні, а потім пішки по піску або на коні до невеличкого мальовничого озера, яке сформувалося внаслідок потужного виверження. У подальшому — за принципом матрьошки — посеред озера внаслідок пізнішого виверження з’явився новий вулканічний острівець, у кратері якого, у свою чергу, теж з’явилось маленьке озерце. Вулкан час од часу дає про себе знати — за останні п’ять століть було понад 30 вивержень. Попри трагічну історію попередніх поселень, і сьогодні біля підніжжя вулкану є бажаючі жити та розвивати свої маленькі бізнеси на цій «пороховій діжці».

Інший напрям вулканічного туризму — розташований у 100 км на північ від столиці діючий вулкан Пінатубо, який є значно масштабнішим за Таал. Якщо на сьогодні його висота становить 1 486 метрів, то до знаменитого виверження 1991 року він був майже на 300 метрів вище. Одне із найбільших вивержень минулого століття знищило американські військово-повітряну та військово-морську бази і наразі у зоні кількох десятків кілометрів від вулкану ніхто не живе. Екскурсія до Пінатубо потребує відчутно більше часу та зусиль, ніж легка подорож до Таалу.

 

Гігантські рисові тераси


Ще одним цікавим місцем на північ від Маніли у місцевому гірському районі Кордільєра є найбільші у світі рисові тераси, на яких рис вирощують уже кілька тисячоліть. Велетенські майданчики для вирощування рису були зведені з мінімальним використанням знаряддя, тобто переважно руками. Розташовані поруч нагорі дощові ліси зрошують угіддя.

Мандрівники найчастіше вирушають до одного із двох місць — Сагада чи Батад. Дорога займає цілу ніч. З огляду на те, що туризм у цих місцях розвинутий гірше, аніж у, приміром, схожих місцях на Балі, тутешні села більш автентичні. Чудовий час для відвідування цих місць — друга половина весни, коли тераси насичені кольором. При цьому спершу рис починає достигати внизу — за давньою традицією, саме тут висаджують рис найбільш поважні місцеві жителі, і ніхто не саджатиме його раніше за них. Тераси, розташовані на висоті у тисячу метрів над рівнем моря, є об’єктами ЮНЕСКО як пам’ятка титанічної праці багатьох поколінь землеробів.

Ця частина острова Лузон відома також печерами та скелями, на місці яких колись був прадавній океан. На самих же скелях та стінах печер розвішані труни — серед місцевих жителів і дотепер популярні дохристиянські вірування. Традиція ховати на височинах характерна не лише для Філіппін, а й для інших місць регіону, наприклад для низки островів Індонезії. За місцевими віруваннями, чим вище буде розташовано домовину, тим краще для небіжчика, який, будучи ближче до небес, зможе ліпше наглядати за своїми нащадками. Тому й сьогодні поважні місцеві жителі ще за життя бронюють для себе місця для майбутніх поховань, які поділяються на чоловічі та жіночі.

 

Палаван


Острів Палаван, що знаходиться на самому заході Філіппін, регулярно потрапляє до різноманітних рейтингів найкращих місць на планеті для дайвінгу та з найпривабливішою природою. Видатний дослідник морів Жак-Ів Кусто говорив, що ніде у світі він не бачив настільки красивих морських пейзажів, як на Палавані. З будь-якої точки острова легко дістатися моря: хоч у довжину він сягає 425 км, проте його ширина коливається від 8 до 40 км. Найпопулярнішим місцем на острові є розташоване на самій півночі селище Ель-Нідо, з якого дуже зручно вирушати у подорожі до розкиданих неподалік численних екзотичних острівців, лагун та коралових рифів.

Поруч із центром острова — містом Пуерто Прінцеса — знаходиться однойменна підземна річка — найбільша у світі. Хоча довжина її становить 8 км, по ній можна пропливти не більше 4 км вглиб печери, якою вона протікає, а туристів пускають лише максимум на 1,2 км, оскільки на більшій відстані починає відчуватися нестача кисню. Сама ж печера, будучи однією з найбільших у світі, багата на сталактити і сталагміти. Тут можна зустріти таких рідкісних тварин, як морські корови.

Окрім численних природних принад, на Палавані є ще таке туристичне місце, як розташована у центрі острова діюча В’язниця без стін. Подорожуючи нею, майже ніщо не нагадує про те, що це саме виправний заклад. Крім того, засуджені можуть вільно спілкуватися з туристами, причому останні подекуди везуть із собою дрібні подарунки, серед яких найбільшим попитом користуються цигарки. Усі в’язні живуть не за ґратами, а у поселенні, де займаються сільським господарством та виготовленням сувенірів і виробів із дерева, причому якість продукції достатньо висока, купують її також і філіппінці з усієї країни. Цікаво, що у в’язниці з мінімальною охороною та зі, здавалося б, максимальною свободою проживають також і винуваті у скоєнні тяжких злочинів. Дисципліна у цій відкритій в’язниці підтримується, зокрема, доволі жорсткими покараннями (на її території є карцер з усіма «принадами» звичайної в’язниці) та фактичною безперспективністю втечі із неї.

 

Бохол


Серед подорожуючих Філіппінами популярністю користується острів Бохол, відомий передусім найменшими за розмірами приматами — довгоп’ятами — та Шоколадними пагорбами. Цих рідкісних тварин, розміри яких не перевищують 16 см, неможливо забути через їхні величезні очі. З огляду на надзвичайну чутливість тварин та нічний спосіб життя спостерігають за ними у повній тиші. На Бохолі та ще кількох островах довгоп’яти живуть у дикій природі. Проте, оскільки у природному середовищі їх побачити доволі важко, доведеться відвідати спеціальний парк, де їх зберігають.

Шоколадні пагорби розкидані на площі 50 км2 і їх близько півтори тисячі, заввишки від 30 до 120 мет­рів. Вони мають конічну форму і покриті травою, яка під час сухих сезонів вигорає та набуває коричневого кольору, чим і вирізняється з-поміж навколишньої вічнозеленої рослинності. За однією із версій, ці пагорби з’явилися внаслідок вулканічної діяльності і вкрилися вапняною кіркою. Інший варіант їх появи пояснюється тим, що на їхньому місці колись було океанське дно з великим вапняним нальотом, форму яким у подальшому надав вітер. Наразі їх походження загадкове, адже численні пагорби розкидані на цілком рівній поверхні, а варіант їх штучного походження відпадає. На острові також є чудові пляжі, а ознака їх визнання — той факт, що тамтешній пісок йде на експорт на пляжі деяких інших країн. Крім того, популярністю користуються і річкові круїзи, навіть незважаючи на їх незначні розміри.

 

Себу


Якщо Маніла — столиця країни, то друге за величиною місто — Себу — називають історичним центром, бо це найстаріше місто Філіппін. Саме на його місці на однойменному острові у 1521 році висадився першовідкривач островів для європейців Фернандо Магеллан. На Себу Магеллан встановив дерев’яний хрест і заклав початок поширення християнства на архіпелазі і навіть навернув у католицтво кількох місцевих вождів. Залишки хреста Магеллана є місцевою святинею, вони інкрустовані у великий хрест із сандалового дерева та зберігаються у центрі міста. Невдов­зі на сусідньому острові Магеллан був убитий місцевим вождем та народним героєм Лапу-Лапу. Сутичку його племені з іспанцями вважають першим антиколоніальним повстанням. При цьому на Філіппінах обидві особистості користуються пошаною, а на острові Мактан, де загинув Магеллан, встановлені пам’ятники обом цим особистостям.