№3 Квітень 2018 року → У вільний час

Фокус: Відпочити зі змістом

 

Найцікавішим особисто для мене було зустріти власника бізнесу, який має справді щире захоплення й не використовує його для пошуку клієнтів. Захоплення В’ячеслава Власова, партнера PwC Україна, — це альтернативний спосіб інтелектуального живлення для мозку. Отже, зустрічайте, В’ячеслав Власов та його Вагнер

 

Чому саме Вагнер? Це досить нетипово у наш час. Коли ви відкрили його для себе?

Вагнер мені цікавий своєю філософією, тим, що він привніс в оперне мистецтво.

Уперше про Вагнера я почув у 12 років, навчаючись у музичній школі. На той час з усієї спадщини композитора я чув лише «Політ валькірій». Наступного разу в моєму житті Вагнер з’явився вже після розпаду Радянського Союзу, коли на нашому ринку почали поширюватися західні фільми. Був такий фільм «Чотири весілля і один похорон», в якому звучала геніальна весільна мелодія. Вона справила на мене неабияке враження. Я почав шукати, і виявилося, що це вступ до третього акту опери Вагнера «Лоенгрін». Наступне знайомство, вже серйозне, відбулося 1997 року. У Маріїнському театрі ставили прем’єру «Парсіфаля» Вагнера. Це була перша постановка «Парсіфаля» на пострадянському просторі — з антрактами дійство тривало майже сім годин. Ефект був вражаючий: музика дуже незвична, захоплюючий сюжет та сценічна постанова. Мені подобається класична музика, я люблю оперу, але «Парсіфаль» не схожий на все те, що я до цього чув.

Після того вечора в театрі почута музика почала мене переслідувати. Мені захотілося дізнатися більше про композитора, ознайомитися з іншими його творами. Марк Твен влучно зауважив, що «Вагнера не можна полюбити миттєво, потрібно систематично вчитися його любити». Особисто мені довелося здолати довгий шлях до його пізнання. Поступово, крок за кроком, відкриваючи для себе нові твори композитора, я відчув, що ця музика мені близька. Музика Вагнера дуже незвична, це не опера в її класичному розумінні. Пізніше, ближче знайомлячись із творчістю Вагнера, дізнався, що саме таким був задум великого композитора: він писав, що досягнути досконалості можливо, поєднуючи різні мистецтва в одному. Глядач приходить до театру, чує натхненну музику, неймовірні голоси, споглядає філософський сюжет, бачить майстерну акторську гру. Це змушує мозок працювати. На постанови Вагнера глядач приходить не стільки відпочити, скільки підживити свій мозок новими ідеями й думками.

Мені подобається така масштабність. Це не означає, що я не люблю італійську оперу або класичну російську й українську. Але драма Вагнера мені ближча. З часом я із здивуванням усвідомив, що відвідую театр не для відпочинку душею, а щоб відпочити зі змістом. Так ми з Вагнером і потоваришували.

 

Як «розвивалося» ваше хобі?

Спочатку я просто справно ходив до театру, намагаючись не пропустити жодної прем’єри. З часом почав помічати на спектаклях одних і тих самих людей. Знайомився з ними, спілкувався, розуміючи, що у нас багато спільного і нам цікаво обмінюватися враженнями щодо тієї чи іншої постановки. Якийсь час я навіть писав рецензії. З поширенням інтернету стало простіше — вже не обов’язково кудись летіти, щоб побачити прем’єру — MezzoTV транслює прем’єри з будь-якого куточку світу, до того ж їх можна переглянути на YouTube. А обговорити прем’єри зручно, використовуючи Skype.

Мені хотілося продовжувати дізнаватися більше, я став читати — як самого Вагнера, так і про нього. Почав збирати бібліотеку книг про Вагнера. Вона налічує, мабуть, усе, що було видане в до- та післяреволюційний періоди на пострадянському просторі.

Читання надихнуло мене на певні думки, і я шукав форму для їх втілення. Виникла ідея, відчувши зміст філософської опери, покласти його на полотно, але для цього мені бракувало таланту. Тож я довго шукав митця, який би мені в цьому допоміг. Після тривалих пошуків знайшов художницю, яка написала десять полотен до «Перстня Нібелунга». Це був надзвичайно цікавий досвід. Ми узгодили ілюстративний стиль: не авангард, не абстракцію, а звичайну ілюстрацію до твору. Але спробували в кожну картину вкласти певний зміст. Робота над проектом тривала довгі вісім років. Наразі ці картини зберігаються у мене вдома, і я тішу себе думкою, що залишу їх якщо не сім’ї, то вагнерівській спільноті (посміхається — ред.).

Після цього до мого хобі додався ще один напрям. Я почав шукати, якими ще засобами можна обмінюватися ідеями з однодумцями. Так народився формат творчих вечорів, в основу яких було покладено вагнерівську ідею опери-драми. Під час таких вечорів шанувальники його творів можуть обговорити теми, які їх цікавлять, ­послухати музику Вагнера, подивитися й обговорити картини на вагнерівську тематику тощо.

Мені пощастило — я товаришував із однією дівчиною-юристом, яка з часом перепрофілювалася у мистецтво­знавця. Їй ідея сподобалася, і після двох років підготовки ми провели перший творчий вечір. Ми довго готувалися, довго шукали художника та музикантів, активно дискутували про що говоритимемо. Ми одна за одною перебирали різні ідеї: хотілося чогось справді нового. Загалом, життя Вагнера і його творчість досить ретельно досліджені, у мене ж виникла ідея зосередитися на менш досліджених періодах. Так з’явився проект «Вагнер у Ризі». Проект присвячений періоду становлення Вагнера як композитора, коли він зрозумів, що хоче творити щось складніше за водевілі. Цей період життя композитора цікавий мені не лише як шанувальнику творчості Вагнера, але й як бізнесмену, який щодня працює з клієнтами.

 

І які ж паралелі між музикою та бізнесом?

Ризький період життя Вагнера з-поміж іншого цікавий мені з професійної точки зору: як Вагнер щодня звертався до публіки, так і ми в своїй професії щодня спілкуємося з клієнтами. Вагнер насмілився зробити виклик — він запропонував публіці нову, нестандартну, в певному змісті реформаторську, оперу. Так само і ми, як фірма, пропонуємо нестандартні рішення для наших клієнтів. Наразі лише ледачий не дивіться у бік інновацій. Інформаційного галасу здіймається чимало, але клієнти зазвичай надають перевагу чомусь простішому й перевіреному. Купується те, що ми називаємо commodities — стандартні послуги з усталеними ціною та результатом. Щось більш творче, інноваційне, із заділом на майбутнє, а не миттєве рішення, пропонувати значно складніше. Я, як партнер, стикаюся з цим у своїй повсякденній роботі.

Візьмімо мою професію податкового радника. Які послуги користуються найбільшим попитом на українському ринку? Податкові спори та готові рішення із податкового планування та комплаєнсу. PwC у цьому commodities не завжди бере участь. Наша глобальна команда розробляє певний унікальний продукт, який ми готові передати бізнесу. І якщо ми говоримо про справді творчі рішення, бізнес має до них дорости. Світ змінюється, важко прогнозувати, що буде завтра, але наша команда активно працює над тим, аби зазирнути у майбутнє, передбачаючи, створюючи та випереджаючи тренди. Так, колеги підготували прогностичний інструмент, що вивчає вплив глобальних тенденцій на податкову функцію. Інакше кажучи, ми візуалізували податкову функцію майбутнього. Це нестандартно й подекуди важко для сприйняття широким загалом. Це «по-вагнеровські». У найближчій перспективі будь-яку податкову політику диктуватимуть не політики, не держ­органи і навіть не бізнес, її диктуватиме суспільство. Зараз суспільство цікавить не лише економічна складова, але й моральність та етичність тих рішень, які пропонуються. Саме такі послуги у PwC готові забезпечити вже сьогодні. Ми розуміємо, що, піднімаючи планку, ми відсікаємо від себе певну частину ринку, але робимо це цілком свідомо. Я бачу певні паралелі між своїм хобі та тим, що ми робимо як фірма. Бачу, як буває важко достукатися до публіки та донести свої новаторські ідеї, знаючи наперед, що не всі готові їх сприйняти. Знаючи, що можуть освистати, як Вагнера в Парижі з постановкою «Тангейзер». Знаючи, що можуть не замовити певні послуги, оскільки вони наразі масово не затребувані. Знаючи все це, ­продовжувати інвестувати в майбутнє, чітко розуміючи, що в тебе є мета, яка вже зараз потрібна суспільству, а згодом буде затребувана бізнесом. Для мене це стало цікавим відкриттям.

 

Як вам вдається поєднувати хобі та практику? Де ви знаходите час на все?

PwC вирізняє те, що командний принцип роботи дозволяє не замикати роботу всієї практики на одній людині, навіть, якщо це партнер. Мене іноді запитують, чому я обрав компанію з Big4, а не власний бізнес. Чому так сталося 1995 року, ніхто вже не згадає (посміхається — ред.), а я завжди відповідаю, що ніколи не жалкував про своє рішення. PwC організовує роботу у такий спосіб, що над проектом клієнта працює команда, а не одна людина. Це дає певну гнучкість планування. З першого дня роботи фірма вчить правильно планувати свій час. Саме тому ваше запитання для мене звучить дещо дивно — я не знаходжу час, я його планую. Для прикладу: квитки на «Перстень Нібелунга» Вагнера (1–4 березня 2018 року) були придбані ще восени 2017-го. Саме тоді, за півроку, я запланував свою відсутність на роботі протягом чотирьох днів. Такому плануванню навчився саме у PwC. Ще одна річ, яка культивується в нашій фірмі, — побудова відносин з клієнтами. Мої клієнти знають заздалегідь про те, що мене не буде чотири дні в березні.

Поєднання хобі та практики — з непростих запитань. Я люблю свій бізнес, із задоволення ним займаюся. Так само люблю своє хобі. Час на хобі знаходиться переважно вечорами, на вихідних та у відпустках. У робочий час пріоритет, безумовно, надається бізнесу та клієнтам.

Ідеального балансу немає: якщо клієнт потребує допомоги чи я просуваю нову ідею — займатимуся бізнесом, поки працюватиме мозок. Може статися так, що цілий вечір, навіть до самого ранку, буде присвячений хобі, отже, до офісу прийду, не відпочивши. Здається, що хобі та бізнес взаємно «крадуть» час один в одного. Але я помітив цікаву річ: таке «міксування», з одного боку, дає можливість перезавантажитися, а з іншого — створює відчуття провини. А відтак, я з більшим завзяттям берусь за інший бік свого життя.

 

Найкращий відпочинок — зміна заняття?

Абсолютно. І для мене це навіть не зовсім відпочинок: я починаю нудьгувати за бізнесом чи хобі — після сім’ї це дві найважливіші речі в моєму житті.

 

Чи приводить ваше хобі клієнтів у ваш бізнес?

У вагнерівській спільноті обговорення будь-яких тем, окрім музики, — табу. Ось така сурова організація (посміхається – ред.). Коли ми збираємося разом, то говоримо виключно про Вагнера, про музику, постановки і ні про що інше.

 

Невже не було такого, що людина, знаючи вас по спільноті, потім звертається до вас особисто чи до PwC з професійним питанням?

Приклади були, але Вагнер при цьому не виступав посередником. Багато вагнеріанців у всьому світі, і в Києві зокрема, далекі від бізнесу. А бізнесмени, які захоплюються музикою Вагнера, повністю забувають про бізнес в момент свого захоплення. Такі люди приходять до театру або ж на збори вагнерівської спільноти, аби налагодити не ділові, а особисті контакти з однодумцями: зануритися в атмосферу мистецтва, поспілкуватися на теми, далекі від фінансів, економіки та юриспруденції.

Кожна людина має своє хобі, свої інтереси. Серед моїх клієнтів є й ті, хто цікавиться класичною музикою. Але якщо я маю можливість, не отримавши за це жодного зиску, розповісти клієнту про своє хобі, розширити його світогляд чи дати новий привід для роздумів, — чому б ні. Так само я долучаюся до хобі клієнтів, які не є моїм захопленнями, наприклад до футболу. Навіть ходжу на матчі. Буває, зустрічаю клієнтів у театрі, сам запрошую їх туди, ми обговорюємо спектаклі, співаків, постановки, проте я не маю жодного прихованого мотиву. У процесі розвитку взаємовідносин з клієнтами мені важливо, щоб ми відчували та розуміли один одного.