№4 Квітень 2018 року → До справи

Судова практика: Сто уроків самотності

 

Перших сто днів нового Верховного Суду — непересічна подія у буденному житті юридичної спільноти. Суді ВС опинились сам на сам із тисячами справ, з новими правилами процесу та суспільними викликами. Як вони справляються? Правники ще не беруться категорично оцінювати діяльність найвищого суду системи судоустрою (як-не-як за три з лишком місяці роботи ВС повну картинку скласти неможливо), однак перші підсумки підбити можна.

Із негативу: юристи звертають увагу, що Верховний Суд уже встиг напрацювати суперечливу судову практику. Все ж таки традицію українських державних органів наступати на одні і ті самі граблі викорінити нелегко. Утім, за словами коментаторів, позитивних моментів набагато більше: помірні строки розгляду справ, схильність ВС до тлумачення законодавчих положень, покликаних робити застосування права більш зрозумілим та передбачуваним, і, безумовно, нова структура рішень, яка тяжіє до кращих зразків європейських судових інституцій. Правники сподіваються, що найближчим часом така структура рішень буде затверджена та стандартизована для всіх судів ВС, а у подальшому і для судів нижчих інстанцій, адже багато адвокатів уже перейшли на підготовку своїх процесуальних документів за форматом рішень ВС.

Яку позицію Верховного Суду ви вітаєте найбільше? Як оцінюєте структуру нових рішень ВС і темпи розгляду справ?

Олександр ОНІЩЕНКО, партнер АО «АК «Правочин»

На сьогодні новий Верхов­ний Суд розглянув понад 17 000 справ, клопотань і скарг. Темпи доволі серйозні, враховуючи, що навантаження на суддю залежно від юрисдикції коливається від 300 до 2 000 справ на одного суддю. За словами очільниці ВС, весь масив залишку справ (а це понад 105 000) планується розглянути приблизно за рік. Окрім Касаційного адміністративного суду у складі ВС, якому знадобиться точно більше часу, враховуючи, що саме в ньому навантаження найбільше.

За перші 100 з гаком днів нового ВС у більшості випадків підтвердив позиції ВСУ за багатьма категоріями справ. Серед найбільш цікавих і корисних для практики я виділив би такі:

1) статус фіктивного підприємства не сумісний із загальною підприємницькою діяльністю (постанова ВС від 6 лютого 2018 року № 826/6986/14);

2) стягнення транспортного податку за 2015 рік суперечить принципу стабільності податкового законодавства (постанова ВС від 18 січня 2018 року № 804/1241/17);

3) розмір орендної плати за землі державної комунальної власності має бути не меншим, ніж встановлено Податковим кодексом України незалежно від розміру, встановленого договором (постанова ВС від 24 січня 2018 року № 817/206/15);

4) платник податку не відповідає за порушення контрагентів, якщо не доведено його безпосередню участь у таких зловживаннях (постанова ВС від 6 лютого 2018 року № 804/4940/14).

Проте є чимало позицій, особливо в питаннях юрисдикцій розгляду справ, які внаслідок суперечливості практики передані на розгляд Великої Палати ВС, деякі рішення якої вже побачили світ (наприклад, справа «Дельта Банку» про відмову в стягненні заборгованості з ФОП та поручителів фізичних осіб в одному процесі (№ 2-1390/11) або справа про юрисдикцію суду про оскарження реєстраційних дій на підставі іпотечних договорів (№ 802/1792/17а).

Але, на мій погляд, найбільш цікавими і водночас контраверсійними є рішення нового ВС від 13 лютого 2018 року за позовом ТОВ «Альптрос» до ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська та від 7 лютого 2018 року за позовом ПП «Геліос-Транс» до ДПІ у м. Сєвєродонецьку. Обидва рішення стосуються скасування ППР унаслідок процедурних порушень під час призначення та проведення податкової перевірки.

Верховним Судом зроблено діаметрально протилежні висновки щодо наявності підстав для скасування такого ППР у випадку фактичного допуску працівників ДПІ до перевірки, навіть за відсутності підстав для її проведення або порушень порядку повідомлення про її проведення. Практика у зазначеній категорій справ змінювалась не­одноразово і, звісно, платники податків сподівались на чітку й остаточну позицію ВС з цього приводу. На жаль, поки невизначеність залишається, а захист платників від свавілля ДФС під великим питанням.

Нова структура судових рішень нового ВС більшістю юридичної спільноти сприймається позитивно, тож її, незважаючи на певні недоліки, можна оцінювати як значний крок у напрямі підвищення якості таких рішень. Абсолютно переконаний, що структурованість — це одна з ознак якості. Донедавна юристам-практикам доводилось опрацьовувати судові рішення, в яких описова й мотивувальна частини фактично були одним цілим, що викликало певні труднощі у виокремленні думки суду (якщо вона там взагалі була) щодо аргументів сторін та загального висновку суду по суті справи. Запропонована та впроваджена деякими суддями нового ВС структура рішень цю проблему розв’язує. Також однозначно можна стверджувати про наявність послідовності і логіки у викладенні окремих частин рішення.

Безумовно, не ідеалізуючи нову структуру, але серед її переваг варто відзначити кілька основних:

— по-перше, доступність і простота у сприйнятті та розумінні (причому не тільки для юристів, а насамперед для сторін спорів);

— по-друге, виокремлення аргументів сторін та реакції суду на них, що загалом сприяє довірі до судового рішення (Суд чує вас!);

— по-третє, чітка ідентифікація позицій Верховного Суду за наслідками розгляду справи, що в сукупності з розділами «Історія справи» та «Аргументи сторін» дає змогу ефективної систематизації правових позицій та формування практики.

У частині формування нової структури рішень ВС лише на початку шляху і, на жаль, лише деякі судді таку структуру використовують. З іншого боку, позитивним є створення робочої групи з розробки модельної структури судового рішення і процес його модернізації вже став незворотнім.

Сподіваюсь, уже найближчим часом таку структуру буде затверджено й усі рішення нового ВС будуть відповідним чином стандартизовані. Звісно, наступним кроком буде уніфікація судових рішень першої та апеляційної інстанцій.

Щодо адвокатів, то багато з них уже перейшли на підготовку своїх процесуальних документів (позовних заяв, скарг, клопотань) відповідно до структури судових рішень нового ВС, що з нашої точки зору сприятиме ліпшому розумінню і сприйняттю аргументів сторін, а отже, й оптимізації судового процесу в цілому.

Яку позицію Верховного Суду ви вітаєте найбільше? Чому? Як ви оцінюєте структуру нових рішень Верховного Суду та темпи розгляду справ?

Віталій ПЕТРОВСЬКИЙ, юрист ЮФ TOTUM

З моменту запуску нового Верховного Суду вже минуло понад сто днів, а тому можна оцінити перші результати роботи та зробити проміжні висновки. Не може не викликати симпатію те, що ВС у переважній більшості своїх рішень застосовує практику Європейського суду з прав людини, що стосується справедливого та неупередженого розгляду справ. Розглядаючи конкретні справи, Суд намагається не «сухо» цитувати норми законодавства, а в кожному окремому випадку у своїх рішеннях обґрунтовувати причини застосування саме таких норм, а також тлумачити ці норми права. У свою чергу, такі тлумачення і однакове застосування норм права в аналогічних правовідносинах і повинні сформувати ту єдину й сталу судову практику, до якої всі прагнуть. Оскільки Верховний Суд не буде узагальнювати судову практику та давати роз’яснення судам нижчих інстанцій у вигляді постанов пленуму, то кожна постанова у конкретній справі буде спрямована на формування єдиної правової позиції за однорідними правовідносинами.

Окремо треба виділити оновлену форму постанов Верховного Суду. Напевне, вся юридична спільнота із позитивом зустріла постанови, де пронумеровано смислові абзаци та викладено в окремих блоках короткий зміст позовних вимог, зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій, короткий зміст касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу. Повністю виокремлено у самій постанові позицію Верховного Суду, а також висновки, яких дійшла колегія суддів за результатами розгляду конкретної справи. Така форма судового рішення частково запозичена із форми рішень Європейського суду з прав людини. На мою думку, це є винятково позитивним аспектом, оскільки посилатися на такі висновки Верховного Суду у своїх процесуальних документах стало значно зручніше. Якщо раніше висновки Верховного Суду України доводилося шукати серед десятків сторінок тексту і не завжди було просто їх віднайти та виокремити, то зараз такі висновки виділені пронумерованими смисловими абзацами та конкретними блоками. Оскільки серед суддів Верховного Суду створено спеціальну робочу групу для напрацювання єдиного шаблону типової постанови Верховного Суду, відтак є впевненість у тому, що незабаром усі постанови матимуть впорядковану структуру та будуть зручними для роботи з ними.

Якщо говорити про темпи розгляду справ, то варто зазначити таке. Як повідомила Голова Верховного Суду Валентина Данішевська, за 100 днів роботи до Верховного Суду надійшло 75 тисяч справ, які не були розглянуті Верховним Судом України та судами касаційних інстанцій, а також 29 тисяч справ, які вже надійшли безпосередньо до ВС. Тобто в сумі приб­лизно 105 тисяч справ, які лягли на плечі суддів. Звичайно, кожен хоче, щоб його справа була розглянута в якнайкоротші строки, але із такою кількістю справ і таким навантаженням на суддів необхідно об’єктивно оцінювати ситуацію. Наразі варто віддати належне суддям, оскільки справи в переважній більшості розглядаються в розумний строк, а тому з цього приводу нарікань на роботу суду обмаль.

Чи можна говорити про те, що ВС почав тлумачити норми права, відсунувши застосування закону на другий план?

Вікторія КЛИМЮК, старший юрист ЮФ «Салком»

Безперечно, найбільш очікуваною подією 2017 року серед правників став початок роботи нового Верховного Суду, який заздалегідь отримав високий рівень довіри. Перш за все розраховувалося на запровадження нових стандартів судочинства: це і зміна підходів до вирішення справи, і послідовність правозастосування, єдність судової практики, і правові позиції з бездоганною аргументацією, а головне — ефективність судового захисту.

Від початку роботи Верховного Суду минуло занадто мало часу, щоб робити категоричні висновки стосовно його діяльності, а тому можемо проаналізувати лише його перші зусилля.

У більшості випадках судді дотримуються виробленої ще Верховним Судом України правової позиції, без більш глибокого обґрунтування. Таким чином, оновлений Верховний Суд уже встиг напрацювати суперечливу судову практику. І це не дивно, адже реалізація та захист права вимагає глибокого і правильного з’ясування змісту правових норм, а вибір необхідного в тому чи іншому випадку законодавчого положення передбачає перш за все його правильне розуміння. Не викликає сумніву, що наявність різних судових рішень за подібних правовідносин та ідентичного правового регулювання переважно спричинена неналежним станом національного законодавства, яке, будучи динамічним та мінливим, нерідко є суперечливим.

Однак варто також відзначити й те, що нерідко в рішеннях Верховного Суду зустрічається не лише просте цитування положень законодавства, якими керується суд при ухваленні рішень, але й глибоке та осмислене трактування правових норм, виходячи, в тому числі, зі змісту правового регулювання.

Серед таких рішень варто виділити постанову Касаційного адміністративного суду у справі № 826/7962/16, який у результаті системного аналізу КАС України висловив позицію щодо того, що фізичні та юридичні особи, які не є суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом лише у випадках превентивного судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при ре­алізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб. Однак і в цих випадках водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб’єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб’єктів владних повноважень.

Таким чином, ВС чітко визначився з тим, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування у сфері дотримання прав та свобод громадян і юридичних осіб за допомогою процесуального закону.

Не менш цікавою є постанова Касаційного господарського суду у справі № 927/880/17, в якій суд відмовив у позові прокурору з тих підстав, що позивачі, на захист інтересів яких подано позов, є самостійними юридичними особами з відповідною процесуальною дієздатністю, а причини неможливості ними самостійно здійснювати захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів у судовому порядку прокурором не зазначено. При цьому суд застосував як джерело права практику Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях неодноразово декларував позицію про те, що вже сама присутність прокурора на судовому процесі на боці однієї зі сторін ставить під загрозу принцип рівності та справедливий баланс між сторонами, участь прокурора може створювати відчуття нерівності у сторони.

Підсумовуючи, необхідно зазначати, що схильність Верхов­ного Суду до тлумачення законодавчих положень є позитивним моментом, покликаним робити застосування права більш зрозумілим та передбачуваним. Головне, щоб така тенденція завжди слугувала меті справедливості та верховенства права.